Михайло Павловський: перший в усьому

Наукові читання, присвячені 80-річчю від дня народження видатного українського вченого і державного діяча, професора КПІ Михайла Павловського (1942 – 2004), були першими, що пройшли в Державному політехнічному музеї імені Бориса Патона при КПІ ім. Ігоря Сікорського після початку повномасштабної війни, яку розв'язала росія проти України. Вони стали певним символом відновлення повноцінного життя університету. Взагалі, слово "перший",  напевно, має проходити червоною ниткою крізь розповідь про життя, наукові здобутки та громадську й політичну діяльність М.А.Павловського. Бо так уже склалася його доля, що він був першопрохідцем у багатьох сферах, якими йому доводилося займатися.  Що ж до цих Наукових читань, то насправді вони мали відбутися в день його народження 13 березня, але були проведені лише 9 червня й, попри війну, зібрали в залі Адміністративної ради університету багато людей, які колись працювали з Михайлом Антоновичем чи були його учнями.

Це була непересічна особистість, з рідкісного кола людей, яких іноді називають "людьми з епохи Відродження". Він мав ті якості, які далеко не завжди поєднуються в одній людині: справжній талант і допитливість визначного вченого, чудовий лідерський потенціал і щиру любов до Батьківщини. Все це було помножено на величезну працелюбність і працездатність – недарма ж він за не такі вже й довгі роки життя встиг зробити вдвічі, а може й втричі більше за звичайну освічену людину.  Тому й вдавалося йому все, до чого тільки він докладав свій розум, руки і волю.

"В історію України та в історію Київської політехніки Михайло Антонович Павловський увійшов як видатний вчений, інженер, вчитель і наставник, полум'яний борець за справедливість, політик і громадський діяч, – сказав, відкриваючи Наукові читання,  ректор університету академік НАН України Михайло Згуровський. – Він був надзвичайно багатогранною особистістю і сконструював своє життя так, що  впевнено досягав успіхів в усіх справах, якими займався!"

А на початку життя ніщо не віщувало, що колись Михайло Павловський зможе стати одним із провідних науковців і політиків України. Адже народився він під час Другої світової війни в дуже бідній сім'ї, яка мешкала в селі Ружична біля міста Проскурова. Тепер назва цього міста – Хмельницький, а Ружична є його мікрорайоном. Батьки освіти практично не мали – тато був зовсім неписьменним і працював їздовим, мама закінчила лише один клас початкової школи й працювала в колгоспі "за галочки". Окрім нього, в сім'ї були ще діти, і всіх їх  привчали до праці на землі й біля худоби. А Михайлик дуже хотів вчитися. Навіть до школи пішов не у вісім чи сім років, як у ті часи було прийнято, а в шість. Щоправда, спочатку подався туди не по знання. Згадував в одному з інтерв'ю: "…Мені шестирічному сусід-базіка сказав, що там такі капці дають, в яких можна через хату перескочити. То я й пішов за ним, не знаючи букв, не вміючи рахувати. Мене посадили за останню парту: "Як за місяць доженеш, то вчитимешся". Наздогнав".

У школі відразу розгледіли його здібності й бажання вчитися, і залишили. Навчання йому давалося легко попри те, що і від роботи по господарству ніхто не звільняв. Та ще й  у колгоспі підробляв – то на буряках, то помічником комбайнера, то вантажником. Але якщо інші діти намагалися інколи втекти зі школи, то він часом втікав до неї з дому. Особливо полюбив точні науки.  Школу закінчив блискуче і став першим у своєму селі медалістом. А ще був першим у кількох видах спорту і навіть чемпіоном області з вільної боротьби. 

Звісно, в родині вирішили, що Михайло піде вчитися далі. Він обрав Київський політехнічний інститут. Вступні іспити склав на всі п'ятірки (у 1958 році медалісти вступали на загальних підставах) і в шістнадцять років став студентом механічного факультету (тепер – Навчально-науковий механіко-машинобудівний інститут). У 1959 році на цьому факультеті у відповідь на потреби промисловості розпочали підготовку інженерів-приладобудівників, а в 1962-му з нього було виділено окремий приладобудівний факультет. Серед студентів, які перейшли на нову спеціалізацію, був і Михайло Павловський, тож закінчував він уже приладобудівний.

Навчався з азартом – було цікаво. Тим більше, що серед його вчителів були такі відомі науковці та педагоги, як професор, пізніше академік АН УРСР Микола Кільчевський (теоретична механіка), автор класичного підручника з аеродинаміки професор Арташес Мхітарян, визначний фахівець у галузі інерціальної навігації професор Михайло Захарін (системи керування рухомими об'єктами) та інші. Після закінчення інституту з відзнакою Михайло Павловський – знову перший. Тепер уже перший аспірант кафедри гіроскопічних приладів і пристроїв.

Дисертацію на тему "Вплив інструментальних похибок на динаміку гіроскопічних приладів, використовуваних у системах керування рухомими об'єктами" Павловський підготував за два роки. Успішний захист у 1967 році – і ось він уже наймолодший на кафедрі кандидат наук, спочатку асистент, а згодом і доцент. Дисертація ж стала підґрунтям його першої монографії. Згодом їх буде багато: за свого життя Михайло Антонович написав 24 монографії та підручники, а загалом – 450 наукових праць не лише з технічних проблем, а й з економіки. Додамо, що він був і автором 80 винаходів. При цьому, як розповів учасникам читань його колега, ветеран  приладобудівного факультету, кандидат технічних наук Владислав Мелешко, ще й дуже багато уваги приділяв своїм студентам і виховав цілу низку серйозних науковців і фахівців, багато з яких згодом реалізували свій потенціал у  стінах КПІ.  Достатньо сказати, що серед його вихованців – 12 докторів і 50 кандидатів наук.

У 1976 році Михайло Павловський захистив докторську дисертацію, тема якої була пов'язана з вивченням вібростійкості командно-вимірювальних приладів торпедної зброї. Він знову став першим – першим в Україні доктором наук у галузі гіроскопічних приладів і навігаційних систем. Уже наступного року науковець очолив кафедру теоретичної механіки, на якій пропрацював до початку дев'яностих років минулого століття.

З його приходом у роботі кафедри з'явився новий науковий напрям – прикладна теорія гіроскопів і нелінійних коливань й народилася нова наукова школа "Гіроскопи та навігаційні системи". А сам він, як розповів на Наукових читаннях його колишній студент, учень і молодший колега, професор Інституту аерокосмічних технологій КПІ професор Олександр Збруцький, за кілька років потому підготував і видав перший у світі галузевий підручник з теорії гіроскопів. Цей та інші підручники та навчальні посібники Павловського і, особливо, "Теоретична механіка", над яким він працював до останніх днів свого життя, стали класичними і до сьогодні залишаються базовими при підготовці  інженерів-приладобудівників. До речі, тираж двотомника "Теоретична механіка", який вийшов друком у видавництві "Техніка" 2002 року, для книг з технічних дисциплін, та ще й виданих на початку 2000-х років, був рекордним – 10 тисяч примірників! А ще ж були численні монографії, присвячені розв'язанню проблем створення нових гіроскопічних приладів і навігаційних комплексів, розробці теоретичних засад побудови приладів і систем керування нового покоління для  ракетно-космічної, авіаційної та морської техніки, грунтованих на використанні нових для інерціальної навігації фізичних принципів тощо. До того ж усі ці роботи не були суто теоретичними. "Наукові досягнення Михайла Антоновича  не завершувалися лише побудовою теорій. Усі вони впроваджувалися у виробництво. І багато з них застосовуються і понині", – підкреслив у своєму виступі Олександр Збруцький.

Ба більше, нові прилади і системи створювалися під керівництвом і за безпосередньою участю М.А.Павловського саме для того, щоб задовольнити найнагальніші потреби країни. Яскравий приклад таких систем – лінійка автоматизованих і дистанційно керованих наземних мобільних роботизованих комплексів для проведення робіт з радіоактивними матеріалами, які під час ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС виконували унікальні роботи в зоні четвертого блоку. А ще під керівництвом і, знов-таки, за безпосередньою участю Михайла Павловського було розроблено унікальне обладнання для наземних випробувань ракетно-космічного комплексу "Енергія-Буран".

Дослідницька і конструкторська діяльність очолюваних Михайлом Павловським груп науковців та інженерів природним чином привела його до усвідомлення необхідності створення у структурі КПІ спеціалізованого науково-дослідного підрозділу з відповідної тематики. Тому він, заручившись підтримкою керівництва університету (точніше, тоді ще інституту), почав порушувати це питання на всіх рівнях і, врешті-решт, воно було вирішено. Так у 1989 році народився  Міжгалузевий науково-дослідний інститут проблем механіки "Ритм" (тепер – Міжгалузевий навчально-науковий центр "Ритм"), який швидко виріс у потужний центр фундаментальних і прикладних досліджень у галузі прикладної механіки та створення сучасної техніки для інерцiальної навігації і автономного управління рухом об'єктів авiацiйно-космiчної, ракетної та морської техніки; розробки дистанційно керованих комплексів і роботів для виконання робіт у  небезпечних для життя та здоров'я людини умовах; розробки інформаційних систем і технологій у галузях контролю товарно-грошового обігу та запобігання фінансовим зловживанням тощо.

Варто додати, що водночас з рішенням про створення інституту було прийнято й рішення про спорудження для нього власного корпусу (тепер це корпус №28, у якому розташовано Навчально-науковий інститут аерокосмічних технологій).  Ті, хто працював у ті роки, знають, що це межувало з дивом. І ще більшим дивом було швидке спорудження цієї будівлі, справжнім локомотивом якого виступив Михайло Павловський, а "Ритм" став першим НДІ (знову перший!) у складі КПІ, решта за його прикладом були створені пізніше. У 1993 році Михайло Павловський став одним із ініціаторів створення в КПІ факультету авіаційних і космічних систем, який він і очолював до 2000 року. Паралельно з 1995 року він був і головним конструктором безплатформових систем інерціальної навігації Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України.

Всюди встигати допомагала надзвичайна організованість і відданість справі. Робочий день його починався дуже рано, а закінчувався дуже пізно. Його син, Андрій Михайлович, згадував на читаннях про своє дитинство: "Лягаю спати, запитую маму, де батько. "А він ще не прийшов з роботи", – відповідає. Прокидаєшся вранці, де батько? А він вже поїхав на роботу…"

Звідки черпав сили на цю постійну напружену і багатопланову діяльність?  Напевно, у спогадах дитинства та прикладі батьків, у родині, у відданості справі. А ще – у спорті. Дуже любив волейбол і багато років грав в університетській команді ветеранів. Про це його захоплення розповів учасникам Наукових читань його товариш по команді професор НН ІАТЕ Михайло Абдулін. Розповісти було про що, адже і в цій царині Павловський викладався повністю, тож навіть їздив з командою на товариські матчі в інші міста і країни.

Михайло Павловський

На початку дев'яностих років ХХ сторіччя Михайло Павловський пішов у політику. Чи, радше, відразу занурився в неї з головою, бо шукав не особистої вигоди і, тим більше, не кар'єрних можливостей – боліла душа за  те, що відбувається в національній економіці, в науці та освіті. І, певна річ, не міг байдуже спостерігати за тим, як стрімко зубожиють прості люди, зв'язку з якими ніколи не втрачав. І люди йому довіряли. Тож тричі обирали його до Верховної Ради України (у 1994, 1998 і 2002 роках). Причому двічі ставав депутатом-мажоритарником від округу, розташованому на його "малій батьківщині". До першого обрання народним депутатом Михайло Павловський у 1992 році деякий час попрацював міністром промисловості України, але не знайшовши в Уряді підтримки низки своїх ідей щодо порятунку і розвитку реального сектору національної економіки, пішов у відставку. У Верховній Раді обіймав посади голови Комітету з питань ядерної політики та ядерної  безпеки, у наступному скликанні – голови підкомітету з питань організації роботи ВР України, очолював міжпарламентську групу "Україна-Китай". Працював дуже активно, підготував низку важливих для держави законопроєктів, виступав з трибуни парламенту з найнагальніших економічних питань, регулярно зустрічався з виборцями і допомагав їм вирішувати часом дуже гострі проблеми.

Як розповів Андрій Павловський, питаннями економіки як науковець його батько почав займатися у майже 55 років. На той час він уже накопичив достатній багаж ідей та теоретичних концепцій у цій сфері. У 1996 році видав книгу "Шлях України" з красномовним підзаголовком "Шлях вліво, шлях вправо – хибний шлях…" А 1997 року підготував і захистив докторську дисертацію "Соціально-економічні перетворення перехідної економіки України" – першу (знову першу!) в Україні дисертацію з цієї тематики. Майже одночасно вийшла і його книга "Суспільство і економіка перехідного періоду. Шлях України", згодом – "Ідеологія проґресивних реформ для України" (1998), "Макроекономіка перехідного періоду. Український контекст" (1999), "Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія)" (2001). Останньою стала збірка публіцистичних праць "Живу тобою, Україно", яка вийшла у 2003 році незадовго до смерті М.А.Павловського. Саме він першим сформулював і довів теорему про лібералізацію для геоекономіки, ввів у науковий обіг поняття "стійкість економічної системи", вивів закони розвитку та деградації ринку, сформулював умови і отримав аналітичну формулу економічного зростання і зростання добробуту населення тощо. 

Розповідаючи про Михайла Павловського, слід було б ще й торкнутися деяких аспектів його громадської  діяльності. Але кожен із них потребує окремої сторінки, бо він усе робив дуже ретельно і завжди досягав значних результатів. Тому дамо лише перелік його громадських посад і здобутків. Отже, Михайло Антонович Павловський очолював консультативну раду Конґресу національно-демократичних сил з питань державотворення, був одним з ініціаторів створення Академії технологічних наук України та її дійсним членом, академіком Академії економічної кібернетики України, Міжнародної академії з навігації й управління рухомими об'єктами та інших міжнародних академій.

За наукові досягнення Михайла Павловського було удостоєно численних престижних премій та нагород. Він був заслуженим діячем науки і техніки України, лауреатом Державної премії УРСР (1980 рік), Державної премії СРСР (1986 рік) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1992 рік). Був нагороджений орденом "Знак пошани", Грамотою Верховної Ради України, мав звання "Почесний професор НТУУ "КПІ".

Студентів і викладачів НН ІАТ сьогодні зустрічає  меморіальна дошка М.А.Павловському на фасаді корпусу №28, в інституті відкрито аудиторію його імені. В мікрорайоні Ружична міста Хмельницький є школа, якій також присвоєно його ім'я, – це школа, яку він колись закінчив. У ній  у 2004 році відкрито і його музей. Але й до сьогодні немає в Києві вулиці Михайла Павловського. Тож, як говорили після закінчення слухань їхні учасники, настав час  звернутися до Київської міської ради з пропозицією назвати на його честь одну зі столичних вулиць. Тим більше, що нині місто очищується від назв, пов'язаних з росією та її імперськими амбіціями…

Докладніше про життєвий шлях та наукову і політичну діяльність  Михайла Антоновича Павловського можна буде дізнатися з матеріалів читань, що їх, як повідомив модератор цього заходу, вчений секретар КПІ академік НАН України Михайло Ільченко, буде опубліковано в черговому томі видання "Видатні конструктори України", підготовкою якого традиційно опікується Державний політехнічний музей України імені Б.Є.Патона.