У роки Другої світової війни було створено багато унікальних зразків техніки та озброєння, що стали справжніми її символами. Перелік їхній значний, та навіть у ньому не загубилися досить примітивні, але, водночас, надзвичайно ефективні їжаки, що відіграли неоціненну роль під час оборони Києва (саме тут вони були застосовані вперше), Одеси, Севастополя та інших міст. Нинішня війна, яку росія веде проти України, змусила наших військових і бійців територіальної оборони згадати про їхню спроможність швидко знерухомлювати бронетехніку ворога і робити її зручною мішенню.
…Питання затримки наступу ворожих військ упродовж багатьох століть вирішували по-різному. Наприклад, у Стародавньому Римі успішно використовували так звані рогатки – виготовлені з дерев'яних кілків загородження проти піхоти та кінноти. Багато століть потому рогатки стали обплітати колючим дротом, що різко підвищило їхню ефективність. Однак на початку ХХ століття, коли на полях битв з'явилися танки, що з легкістю долали непрохідні до цього загородження, роль традиційних дерев'яних рогаток знизилася. Тому в багатьох країнах почалися інтенсивні пошуки простих та ефективних засобів боротьби з "сухопутними дредноутами". Вперше спроба використання відповідних загорож проти танків була зроблена в Чехословаччині (звідси й англійська назва їжака – Czech hedgehog, тобто "чеський їжак") – за їх допомогою в 1930-ті роки було облаштовано Чехословацьку стіну на кордоні Чехословаччини. Виготовлена із залізобетону, чеська конструкція повторювала принцип дії стародавніх рогаток, оскільки передбачалося, що загородження має бути масивним та нерухомим. Однак ці перешкоди нові танки з легкістю долали, просто зрушуючи їх зі свого шляху. Принципово нову конструкцію та принцип дії цього невибухового оборонного засобу перед Другою світовою війною запропонував начальник Київського танкотехнічного училища генерал-майор технічних військ Михайло Львович Горіккер (1895-1955). Новизна розробки полягала в тому, що їжак не закріплювався на місці, подібно до чеської конструкції, і не вкопувався в землю подібно до надовба. При наїзді танка на такого їжака "колюча" конструкція починала перекочуватися, поступово піднімаючи танк над землею. Танкові гусениці втрачали зчеплення з ґрунтом, він починав буксувати і найчастіше виявлявся нездатним з'їхати з їжака. Після цього знищити знерухомлений панцирник майже не складало труднощів. У разі обходу танками ділянки загородження, їжаки все одно виконували своє завдання, оскільки танконебезпечний напрямок, що захищався ними, противник прорвати так і не міг. Проведені 3 липня 1941 року випробування підтвердили високу ефективність "шестикінцевої зірочки" (саме так Горіккер назвав свій пристрій, отож у багатьох ранніх документах їжаки іменувалися "зірочками Горіккера"), і нове протитанкове загородження було прийнято на озброєння. В акті випробування дослідної партії їжаків, виготовленої на розташованому неподалік училища київському заводі "Більшовик", зазначалося: "Легкий танк Т-26 при першому заїзді на перешкоду було виведено з ладу – зірвано люк масляного насоса та пошкоджено оливні трубки, внаслідок чого масло з мотора витекло за 3-5 хвилин, що призвело до вимушеної зупинки машини. Танк БТ-5 завдяки великому запасові динамічного зусилля початкову розстановку перешкод долав, отримавши внаслідок цього дефекти у вигляді пом'ятості днища танка, що позначилося на його управлінні та роботі бортових фрикціонів, і танк потребував двогодинного ремонту".
Ось як згадує події тих років син винахідника – режисер театру та кіно Володимир Михайлович Горіккер (нар. 1925 р.): "Перші дні після нападу фашистів на СРСР я добре пам'ятаю. Батька призначили командувати обороною Києва, до якого наближався ворог. Роботи було багато, але, повернувшись пізно ввечері додому, тато, замість того, щоб хоч трохи відпочити, "реквізував" у мене іграшкові модельки танків, які раніше сам же подарував, і майже цілу ніч чаклував над ними, переставляючи на столі разом з якимись конструкціями із сірників, з'єднаних клеєм або пластиліном. Мені, пацану, призначення цих штуковин було незрозумілим. Думав навіть, що батько просто в такий спосіб намагається відволіктися, бореться з безсонням... Але якось він повернувся раніше звичайного, буквально сяючий, і мало не з порога квартири захоплено закричав: "Ми запороли два танки!!!" От тобі й маєш! У сім'ї ж знали, як уважно він ставиться до збереження техніки, як дає прочухана навіть за дрібні порушення, що можуть призвести до пошкодження танків, а тут – не приховує радості з приводу поломки двох бойових машин... Лише значно пізніше я зрозумів усю значущість події, що сталася того дня на полігоні Сирець Київського танкотехнічного училища".
Це був один із рідкісних випадків, коли винахід вийшов практично ідеальним і не вимагав подальшого доопрацювання. Буквально наступного дня після успішних випробувань на полігоні було ухвалене рішення про масове виготовлення їжаків і про їхнє використання для захисту столиці України на танконебезпечних напрямках. Для цього в цехах заводу "Більшовик" було терміново виготовлено першу партію їжаків – 700 штук.
Їжак зазвичай виготовляли з трьох шматків сталевого прокату, переважно двотавра з номером профілю від 25 до 40 (число позначає висоту поперечного перерізу профілю в сантиметрах) так, щоб їхні кінці утворювали октаедр. При цьому найкращим способом з'єднання балок між собою Горіккер вважав листові косинки на заклепках. Під час Другої світової війни їжаки часто-густо виготовляли з будь-якого наявного під рукою профільного прокату – швелера, куточка, рейки – часто з'єднаного зварюванням навіть без косинок, що підсилюють конструкцію. Як потім писав у своїх спогадах генерал-полковник вермахту Гейнц Вільгельм Гудеріан, спочатку німецькі танкісти весело сміялися, помічаючи перед своїми танками мініатюрні за танковими мірками конструкції із заліза, проте згодом їм стало не до сміху. На початковому етапі війни їжаки виявилися надзвичайно ефективними: недостатньо міцні днища легких німецьких танків з переднім розташуванням двигуна нерідко не тільки деформувалися, але й навіть розпорювалися "голками" їжака, що призводило до виведення агрегатів трансмісії з ладу. (Цікаво, що вражені ефективністю радянських їжаків, німці вивезли з території нашої країни десятки тисяч конструкцій, які у 1945 році були використані під час оборони Берліна.)
Велике значення мав розмір їжаків: далеко не завжди потужні "зірочки" виявлялися кращими. За рекомендаціями розробника, їжаки повинні були мати висоту від 0,8 до 1 м – тобто бути вищими за дорожній просвіт танків супротивника, але нижчими за верхній край нижнього лобового броньового листа. Тільки в такому випадку танк піднімався їжаком і ставав нерухомим. Їжаки ж більших розмірів легко відсувалися танком з його шляху, не завдаючи машині жодної шкоди і лише ускладнювали швидке просування піхоти. Найбільш раціональною розстановкою їжаків у загорожі було розташування їх у чотири ряди в шаховому порядку, при цьому відстань між їжаками по фронту мала бути близько 2/3 ширини танка.
Місце встановлення їжаків також мало (і має!) значення. Їжак бажано ставити на твердому грунті або асфальтовому покритті (бетон для цього малопридатний, оскільки їжак по ньому легко ковзає). На їжаках промислового виробництва часто залишали отвори для колючого дроту, що з'єднує між собою не лише окремі "голки", але й самі їжаки, а одну з балок робили знімною для зручності транспортування конструкції. Щоб ускладнити роботу ворожим саперам, їжаки з'єднували ланцюгами або тросами, а територію навколо них мінували. При цьому жорстко з'єднувати між собою їжаки не рекомендувалося, оскільки кожен їжак "працював" окремо, а жорстка конструкція з їжаків перетворювалася на своєрідний паркан, який втрачав переваги окремо розташованих конструкцій.
Більш легкі протипіхотні їжаки, як і стародавні рогатки, нерідко виготовляли з трьох загострених з обох кінців дерев'яних кілків довжиною до 1,5 м, зв'язаних посередині і по кінцях колючим дротом, що забезпечувало не тільки жорсткість конструкції, а й створювало додаткові переваги. Такі протипіхотні їжаки зазвичай застосовували для загородження доріг та вулиць, нерідко встановлюючи їх у кілька рядів. А ще один вид їжаків – протидесантні – при облаштуванні загород у місцях можливої висадки морських або озерних десантів встановлювали у воді на глибині 1,8-2,5 м.
За свою розробку винахідник так і не був представлений до державної нагороди, проте начальство все ж таки відзначило його роботу: Горіккеру був вручений фотоапарат марки ФЕД…
…Безумовно, на перший погляд примітивні їжаки менш ефективні, ніж потужні мінні загородження та інші протитанкові засоби: гармати, рушниці, гранати. Однак вони мають одну незаперечну перевагу – надзвичайну простоту та мобільність, завдяки яким їх можна виготовляти у досить великих кількостях із підручних матеріалів без застосування високих технологій та легко перекидати з однієї ділянки на іншу, що й було з успіхом продемонстровано під час Другої світової війни.