Віталій Семенович Дідковський – один із тих наших викладачів і науковців, усе трудове життя яких нерозривно пов'язане з КПІ. Сюди він прийшов абітурієнтом у далекому вже 1965 році, й тут залишився працювати після закінчення інституту в 1971 році. Тут за 5 років по тому захистив кандидатську, а в 1986 році – і докторську дисертації. І тут з 1986-го по 2019 рік очолював кафедру акустичних приладів та систем, яка після певної реорганізації та відкриття нових спеціалізацій стала називатися кафедра акустики та акустоелектроніки, а тепер – це кафедра акустичних та мультимедійних електронних систем.
І раптом наприкінці 2019 року стало відомо, що Віталій Семенович не подав своєї кандидатури на конкурс на заміщення посади, яку обіймав понад 33 роки, а на своє місце рекомендував молодшого колегу та учня професора Сергія Найду. Вчинок, який здивував багатьох в університеті, бо всім було відомо, що кафедра під керівництвом В.С.Дідковського не пасла задніх ані в підготовці фахівців, ані в наукових дослідженнях. Отож на прохання "Київського політехніка" він розповів про причини такого рішення і про свою багаторічну роботу в університеті.
"Багато років ви поєднували суто наукову, освітню та, сказати б, адміністративно-наукову діяльність. Причому на всіх цих напрямах працювали дуже активно. Але торік вирішили не подавати на конкурс свою кандидатуру. З чим це було пов'язано?", – з такого запитання розпочав кореспондент "КП" цю розмову. Утім, дуже швидко вона вийшла за межі лише цього питання, адже науково-педагогічний шлях Віталія Дідковського ніколи не обмежувався лише виконанням обов'язків очільника кафедри і вирішенням суто управлінських питань.
"У 1971 році я закінчив приладобудівний факультет по кафедрі гіроскопічних приладів і пристроїв і захищав дипломний проєкт, а пізніше кандидатську дисертацію під науковим керівництвом відомого нашого вченого професора Михайла Антоновича Павловського. Там я залишився працювати, а згодом перейшов на кафедру теоретичної механіки, яку тоді очолив Павловський. І лише в 1987 році я перейшов на кафедру акустичних приладів тодішнього електроакустичного факультету, – розповідає він. – Я і до того працював на цьому факультеті як викладач теоретичної механіки і співпрацював з його співробітниками у виконанні наукових досліджень, адже моя докторська дисертація стосувалася вирішення проблем захисту блоків управлінь стратегічних балістичних ракет від впливу акустичних полів. І тому тодішній наш ректор Григорій Іванович Денисенко вирішив, що я зможу очолити кафедру акустики, бо я глибоко займався цією тематикою, – він часом робив такі експерименти. Перші п'ять років поєднувати роботу науково-адміністративну, як ви точно визначили, викладацьку та наукову було, дійсно, дуже важко. Але вдалося знайти спільну мову, колектив сприйняв мене і пішла спільна робота, пішли захисти дисертацій. Кафедра почала працювати так, як, на мій погляд, і повинна працювати кафедра в такому виші, як наш. Тобто, проводилися дослідження з актуальної тематики, з'являлися статті, нові підручники та посібники, і при цьому, звісно, тривала підготовка кадрів. До речі, за ті роки, коли я працював завідувачем кафедри, ми спільно з її співробітниками підготували і видали 22 підручники і посібники з грифом Міністерства освіти, серед яких було кілька монографій за моєю участю".
Слід зауважити, що для В.С.Дідковського багаторічна робота на одному місці не перетворилася на певний "акваріум", крізь скло якого він спокійно спостерігав плин життя і виконував при цьому не дуже пов'язані з суспільними потребами теоретичні дослідження. Втім, інакше і бути не могло, бо ті десятиліття припали на часи бурхливих перетворень у житті держави та стрімкого розвитку технологій. І щоб бути "в тренді", на все це слід було активно реагувати.
"Ще в 1987 році ми на кафедрі усвідомили, що для нас дуже важливо активніше співпрацювати з промисловістю, – згадує він. – І невдовзі в Київському науково-дослідному інституті гідроприладів, який займався суто прикладними розробками здебільшого оборонного характеру, ми відкрили власну філію. Це було непросто: для її організації нам потрібно було отримати рішення Ради Міністрів УРСР та міністра суднобудівної промисловості СРСР! Звісно, це сприяло урізноманітненню тематики, за якою працювали наші науковці, залученню студентів і аспірантів до практичної наукової діяльності та виконання певних розробок і, що дуже важливо, організації дуже корисних літніх практик для наших студентів.
Трохи згодом кафедра почала працювати в галузі будівельної та архітектурної акустики. Причому доволі успішно, недарма ж у 1997 році тодішній голова Верховної Ради України запросив нас до виконання низки проєктів у будівлях українського парламенту. Ми розпочали з акустичного обладнання сесійної зали, потім займалися облаштуванням залів засідань Комітетів Верховної Ради та інших приміщень. Усього ми виконали там 20 проєктів. Згодом було ще 3 проєкти в Кабінеті Міністрів України, 2 проєкти в Конституційному Суді, проєкт в Операційній залі НБУ, а ще – глядацький зал Театру російської драми ім. Лесі Українки та інше.
Окрім роботи в сфері будівельної та архітектурної акустики, кафедра після налагодження контактів з підприємствами, які займаються ультразвуковою діагностикою, розпочала дослідження і в цьому напрямі. І взагалі, ми завжди намагалися відгукуватися і пропонували свої напрацювання в галузі ультразвукової техніки, акустичної екології і такого іншого. До речі, деякі з реалізованих наших проєктів можуть побачити усі, хто їздить Житомирською трасою чи трасою "Київ-Мінськ" та іншими – це розроблені нашими фахівцями акустичні екрани для захисту населених пунктів від шуму автострад.
Ще на початку 90-х років минулого вже століття, коли стало зрозумілим, що гідроакустичний (тобто, переважно військовий) напрям не може вже бути магістральним для кафедри, ми перейшли і до активної роботи в галузі медичної акустики. Напрям "Медичні акустичні прилади" було відрито в нас у 1991 році. Це була наша ініціатива, і вона виявилася дуже продуктивною. Власне, саме з неї розпочався розвиток медичної інженерії в КПІ. За цим напрямом ми доволі успішно працюємо і нині, але тепер в університеті є навіть факультет біомедичної інженерії, який готує фахівців та проводить дослідження й в інших сферах медичних технологій".
Віталій Семенович навів цікаву статистику: за 10 останніх років кафедра підготувала 4 докторів наук і 20 (!) кандидатів (до речі, на момент об'єднання двох кафедр кафедра акустики та акустоелектроніки мала 21 аспіранта). Його внесок у цей рахунок – 5 кандидатів і 3 доктори. Решту науковців вищої кваліфікації підготували його колеги. Але при всьому цьому, за його словами, рішення не висувати свою кандидатуру на конкурс, щоб знову переобратися на посаді завідувача кафедри, було для нього цілком усвідомленим і визрівало давно. "Я очолював кафедру впродовж 33 років. Це багато. Тому слід було дати можливість для розвитку людям молодшого покоління, – пояснює він. – Отож я вважав, що мені вже доцільніше допомагати молодим. Але допомагати не прикладом "роби, як я", а за принципом "ти роби, а я підкажу". І я запропонував на цю посаду свого колишнього учня, професора Сергія Анатолійовича Найду. Невдовзі після цього було об'єднано дві кафедри – акустики та акустоелектроніки і звукотехніки та реєстрації інформації. На їх базі було створено новий потужніший підрозділ – кафедру акустичних та мультимедійних електронних систем. Певна річ, що напрями підготовки фахівців-акустиків і наукової діяльності обох кафедр збереглися, але до них долучилися й ті нові сучасні сфери, що почали розвиватися зовсім недавно, але вже потребують фахівців і є доволі запитаними на ринку.
На останнє запитання "КП", чи бува не відчуває Віталій Дідковський після стількох років напруженої роботи певного "професійного вигоряння", що про нього сьогодні так багато говорять психологи, він відповів просто: "Я торік взяв у докторантуру одного зі своїх учнів. Це Віталій Пантелійович Заєць. Я помітив його, коли він був ще школярем-одинадцятикласником і навчався на ФДП у Кіровограді. Він вступив на наш факультет, обравши нашу кафедру, згодом захистив кандидатську дисертацію, а тепер у мене в докторантурі. Окрім нього, у мене є ще три аспіранти. Я вважаю, мені є кому передавати накопичений досвід. Тож просто немає часу перейматися якимись психологічними проблемами: є викладацька робота, є талановиті учні, є декілька наукових тем (у тому числі й держбюджетних), які на кафедрі веде Сергій Анатолійович Найда, а я як відповідальний виконавець допомагаю йому їх виконувати".
Отож кафедра нині активно працює і розвивається. Збільшується й коло її зарубіжних партнерів. Тепер вона підтримує зв'язки з університетами Німеччини, Польщі, Франції, Молдови, Болгарії, Швеції, Португалії, Італії та Ізраїлю, в яких студенти мають можливість навчатися та проходити стажування. Налагодженню цих контактів, між іншим, сприяв і дворічний досвід роботи Віталія Семеновича на посаді проректора з міжнародних зв'язків. Але, як він сам говорить, найбільше його завжди цікавила саме наукова робота. Тому і був призначений науковим керівником кафедри акустичних та мультимедійних електронних систем.