Останнім часом серед студентів усе популярнішими стають подорожі за кордон: там вони отримують професійні знання, вивчають історію та культуру інших країн. Це дуже добре. Та іноді стає сумно, коли молоді люди добре орієнтуються в подіях, які відбувалися в Західній Європі, але мають слабке уявлення, чим же цікава українська земля. Сьогоднішня розповідь про замок Сент-Міклош, що в Чинадієво, поблизу Мукачева. Цікавим є вже те, що це перший в Україні замок, який держава віддала в оренду приватній особі. До нинішнього статусу палац йшов довго – і не нудним шляхом.
Перша згадка про замок датується 1450 роком: тоді барон Імре Перені отримав дозвіл на зведення фортеці біля шляху Хуст – Ужгород для захисту подорожніх. Недобудовану споруду придбав князь Міхай Телегді (за 22 тис. форинтів): звів палац, мешкав тут, його родина похована у підземеллі церкви Святого Миколая. У XVII ст. доля Сент-Міклоша пов'язана з князями Ракоці: у 1600-х рр. власником був правитель Трансильванії Ференц Ракоці Перший, потім палац перейшов до його дружини Ілони Зріні, згодом – до сина, Ференца Ракоці Другого, національного героя Угорщини. З 1729 р. маєток переходить володарям Мукачівської домінії Шенборнам, які користувалися ним понад два століття. Звичайно, роки лишили відбитки на стінах замку. У 1943 р. Державна комісія угорських пам'яток мистецтва дослідила та почала реставрацію фортеці, у повоєнні роки будівля використовувалася за різним призначенням і все більше руйнувалася, аж поки в 2001 р. держава не віддала замок в оренду місцевому художникові Йосипу Бартошу. Він став добрим ангелом-охоронцем споруди. На сьогодні замок став місцем паломництва українських та зарубіжних туристів, тут відбуваються культурні заходи, мистецькі пленери та виставки, концерти класичної музики. У відновлених приміщеннях першого поверху відкрили музей.
Замок Кохання – ось на що вирішив перетворити закарпатський митець цей маловідомий палац, адже в 1682 р. тут народилося найвеличніше кохання свого часу, яке змінило долю не тільки двох люблячих сердець, але й долю цілого народу. Вся Західна Європа затамувавши подих стежила за подіями, що відбувалися в стінах замку.
Ілона Зріні, а саме вона головна дійова особа тих подій, була високоосвіченою мужньою жінкою: володіла угорською, хорватською, чеською, словацькою, сербською, польською, німецькою, французькою мовами, старогрецькою та латинню. Добре знала математику, юриспруденцію, фортифікацію і балістику. Сімнадцяти років вийшла за князя Ференца I Ракоці і народила йому 3 дітей. Рід Ракоців був княжим з вельми королівськими амбіціями, на той час вони протистояли Габсбургам, а союзників шукали в Туреччині.
Ілона Зріні та Ференц Ракоці, мабуть, були щасливою парою, але свекруха Ілоні дісталася жахлива. Звали її Софія Баторі, і невістку вона зненавиділа чи не з першого погляду. Та, ніби за іронією долі, саме Ілона, коли овдовіла, успадкувала після смерті Софії її твердиню, мукачівський замок Паланок. Ілоні тоді було вже під 40, але вона залишалася блискучою красунею і невдовзі вдруге вийшла заміж за графа Імре Текелі, який був на 14 років молодшим. Саме в замку Сент-Міклош вони таємно зустрічалися.
Що стосується політики, то тут прекрасна Ілона була послідовницею першого чоловіка: ворогувала з Габсбургами і прагнула знайти підтримку в Порті, куди граф Текелі – на той час ватажок повстанців – і виїхав з дипломатичною місією. Та переговори провалилися, коханий опинився в ув'язненні. Зразу ж Габсбурги відрядили дванадцятитисячне військо під командуванням генерала Енеаса Капрарі, щоб утихомирити непокірну княгиню та відібрати мукачівський замок. Цій силі Ілона змогла протиставити тільки 2 тис. гвардійців і кілька сотень селян. З цією жменькою захисників вона тримала облогу впродовж 3 років! Особисто віддавала накази, планувала вилазки, перевіряла пости і дозори, лікувала поранених і готувала їжу. Та не обійшлося без підкупу і зради. Начальник канцелярії Антонін Обслон, кажуть, через нерозділене кохання до власниці замку чи то підробив листа від її чоловіка, чи то отруїв воду в колодязі, – одним словом, Ілона змушена була капітулювати. Завойовники позбавили її всякого статку, заборонили бачитися з дітьми, ув'язнили, а згодом вислали за межі Австро-Угорщини. Останні роки свого життя вона провела в Туреччині разом з чоловіком.
Фактично, це було жертвоприношення, Ілона Зріні принесла в жертву все заради свого кохання. І – свого народу. Нині в Угорщині трепетно зберігають пам'ять про цю незвичайну жінку. А замок Сент-Міклош вважають фортецею єднання, де відвідувачі присягаються у вірності одне одному, чоловіки просять руки своєї обраниці, все більше молодих пар проводять тут весільні церемонії, адже в середньовіччі було правилом укладати шлюби на культовім місці, яке ніби ставало запорукою щасливого подружнього життя. Утім, жодна з пар уже не стане першою, що укладе шлюб у Сент-Міклоші. Це утнув сам Йосип з Тетяною Петричко – талановитою жінкою, відомою мисткинею-писанкаркою. Тетяна Бартош – єдина писанкарка, котра отримала авторське свідоцтво на виготовлення шкрябанок – проваривши кілька годин курячі яйця в цибулинні, вишкрябує на них малюнки загнутим лезом для гоління та голкою. На один витвір витрачає від тижня до місяця. У колекції, виставленій в замку, понад 10 робіт. Решту – роздарувала чи продала. Найвідоміші з робіт – копії картин Леонардо да Вінчі "Монна Ліза", Рембрандта "Портрет старої". Схоже, Тетяна є музою не тільки Йосипа, а й Сент-Міклоша – адже саме завдяки їй вони зустрілися і художник знайшов місце, що шукав усе життя, ну а палац отримав нового володаря, з яким прийшла й нова епоха.
Тож мандруючи Закарпаттям, завітайте до Чинадієва, побувайте в замку та познайомтеся з незвичайним подружжям.