Публічну лекцію про основи електронного врядування, перспективи його впровадження в Україні та складнощі, які стоять на шляху «онлайнизації» нашої держави, 3 грудня прочитала для студентів НТУУ «КПІ» відомий фахівець з питань інформаційного суспільства Яника Мерило.
Яника Мерило народилася в Естонії. Понад 18 років вона працює в ІТ-галузі. Багато років займає керівні посади в інвестиційних фондах Європи і займається питаннями залучення коштів на ринки країн Балтії, України та Росії. Увійшла до ТОП 100 New Europe – списку інноваційних лідерів країн Центральної та Східної Європи, що складається Google і «Financial Times» за «інновації, які змінюють світ». Отже її спеціалізація – інформаційні технології та інвестиційний бізнес – свого часу вона навіть стала першою жінкою в клубі бізнес-ангелів Estonian Business Angels Network (ESTBAN). Крім того, вона є співзасновником ІСТ Competence Center, а також радником з нових технологій мера міста Львова Андрія Садового. А ще – експертом Державного агентства з питань електронного врядування України. Тож її лекція стала, дійсно, інформацією «з перших вуст». До речі, читала її вона гарною українською мовою.
Базові поняття електронного врядування, про які йшлося у лекції, Яника Мерило супроводжувала слайдами. Тож слухачі могли не лише почути, але й побачити на ілюстраціях, що таке електронні послуги (можливість отримати від органів влади будь-яку послугу або довідку не виходячи з дому, що унеможливлює стояння в чергах і хабарі), mobilID (інструмент, який дозволяє у віддаленому режимі через мобільний телефон отримувати послуги, довідки та підписувати документи), цифровий підпис та електронна печатка; що саме міститься в електронному бізнес-реєстрі (інформація про бенефеціаріїв та інше) і для чого він потрібен (він надає, скажімо, можливість створити підприємство за 20 хвилин та декларувати доходи за 5 хвилин) тощо. Продемонструвала вона на екрані і зразок ІД-картки, щоправда, естонської (єдина картка для послуг, підпису, банківських платежів, транспорту, медицини, голосування, дисконтів) і розповіла про те, наскільки змінилося життя в Естонії після її впровадження.
Наступна частина лекції стосувалася електронної участі громадян в урядуванні – держава має чути їхні голоси, і саме електронне врядування надає таку можливість. Одним із інструментів такої участі є електронні петиції, що вже використовуються в практиці державного управління в Україні. Але, напевно, найважливішою складовою такої участі є електронні вибори. Така форма організації волевиявлення громадян дозволяє уникати фальсифікацій при підрахунку голосів та заповненні протоколів, забезпечує зростання числа виборців, які беруть участь у голосуванні, значно скорочує терміни підбиття підсумків і т.і. Адже електронне голосування – це вид голосування, що охоплює як електронні засоби голосування, так і технічні електронні засоби підрахунку голосів, які роблять процес виборів максимально незалежним від впливів і втручань зацікавлених у певних результатах осіб. Таку систему впроваджено в Естонії і вона вже продемонструвала свою ефективність. До речі, Яника Мерило розповіла, що під час останніх виборах до органів місцевого самоврядування подібну систему було апробовано й у Львові. Звичайно, результати, отримані в електронному вигляді, при підрахунку голосів не враховувалися і членам відповідних комісій не надавалися, оскільки це було тестування, але воно довело повну придатність такого способу голосування і до використання в Україні. Втім, для його впровадження, як зауважила пані Яника, потрібна політична воля.
Насамкінець, Яника Мерило відповіла на запитання учасників зустрічі. Їх було багато, але кілька разів в різних варіаціях слухачі цікавилися тим, скільки років пішло на побудову «електронної держави» в її рідній Естонії. «15 років, причому при повній підтримці цієї ідеї державцями всіх рівнів і всілякому сприянні з боку урядових структур», – сказала пані Яника. Проте, додала вона, це не означає, що на облаштування подібної системи в Україні потрібно витратити саме такий час. Є вже досвід інших країн, яким можна користуватися, не стоять на місці технології. Потрібно лише активніше працювати над цим як на рівні окремих міст, так і в усій державі. Не повсюди ця робота поки що проводиться – деінде місцеві можновладці чогось очікують, але якщо обирати між тим, не робити нічого, чи робити хоч щось, то слід обирати друге.