У Мистецькій світлиці на ФСП відкрилася велика виставка “Український народний одяг та вишивка”. Зібрання базується на експонатах з колекцій Г.Ю.Марченка, М.І.Танського, Л.М.Юкало, В.Ф.Буяновського та О.П.Онуфрієнко. Її ініціатори – декан ФСП проф. Б.В.Новіков, доц. В.Г.Семенов та ст. викл. Н.К.Гусак, наукові інтереси яких торкаються творчості, у тому числі і в мистецтві. Слід сказати, що весь колектив факультету зацікавився виставкою і активно поповнює її раритетними виробами народних умільців. Науково-методичні консультації надавала відомий етнограф Олена Громова. На виставці експонуються графічні етнографічні твори Г.Ю.Марченка.
Серед експонатів – давні й сучасні вишивані та ткані рушники, килими, скатертини, а також сорочки, верхній одяг – керсетки, сардаки та інші предмети українського народного вбрання. Побутові речі, оздоблені вишитими символічними узорами. Виставка – наслідок багаторічних етнографічних експедицій її організаторів у Карпати, по Київській, Полтавській та Черкаській областях.
Мета виставки – демонстрація естетики українського народного традиційного вбрання та ознайомлення зі змістом узорів – давніх інформаційних знакових систем. Традиційні народні узори (вишиті, різьблені, намальовані) – це своєрідні піктограми, у яких закодовані світоглядні уявлення, родинно-сімейні події та глибокі почуття. Ці знакові системи мають вигляд як геометричних символів, так і образів-алегорій української флори та фауни. Потужну емоційну інформацію несе колір. Переважно чорний і червоний на сході України та помаранчевий і зелений у Прикарпатті.
Найдавніша знакова композиція – “дерево життя” або “дерево роду”. Рушники з такими символами представлені на виставці, їх виготовили у 19 столітті. Значення інших символів: восьмикутники – солярні знаки; кінь, півень, гвоздика – символи чоловічої та юнацької сили; троянди – жіночий символ; пава – молода наречена; пара голубів – любов, одруження; два голуби, які дивляться в різні боки – розлука; виноград – бажання збільшення роду; калина – дівоча цнота. Певний узор був емблемою роду. У Карпатах і дотепер можна впізнати, з якого села людина за узором та його кольором на одязі.
Особливе значення в українській традиційній родині мав рушник – своєрідний багатозначний прапор-оберіг. Його зміст виражався певним загальнозрозумілим набором символів. Рушником без чорних кольорів накривали при хрещенні немовля. На рушник ставали молоді при одруженні. Рушниками пов’язували сватів та новобранців. Нарешті домовину з покійником опускали в могилу теж на рушниках. Він був сімейною реліквією, яка передавалася з покоління в покоління, подарунком коханому, пам’яттю про весілля та молодість. На одному з рушників, представлених в експозиції, де біля криниці зображені козак і дівчина, вишито напис:
“Оце ж тая криниченька, що голуб купався.
Оце ж тая дівчинонька, що з нею кохався”.
Рушник – прикраса, оберіг святих образів у хатах та церквах, а також прикраса портретів предків. Духовна мистецька праця при вишиванні і ткацтві була альтернативою важкій рутинній селянській праці. А ще рушник – послання знедоленої душі його творця до вищих сил добра. На одному з експонованих рушників читаємо текст:
“Я нічку не спала – рушник вишивала
І Бога просила, щоб моя доля була щаслива”.
Отже, український народний вишитий рушник – давній оберіг як роду, так і особистості, наш національний “літопис” сакрально-релігійних обрядів, емоційних почуттів та естетичних уподобань.
Ще одна мета виставки – привернути увагу молоді до красивого та віками функціонально відшліфованого народного одягу, заохотити до його використання у свята та на весіллях. Красуні-студентки, спробуйте одягти вишиту сорочку, намисто та віночок із стрічками – Ви себе не впізнаєте. Ви станете таємничими і чарівними. Зробіть фото на згадку та подаруйте хлопцеві, який вам подобається. Позитивний результат буде обов’язково! Хлопцям радимо гуцульські або козацькі строї. Така метаморфоза типового юнака у джинсах і кросівках, як показує практика, приємно вражає дівчат. У красивому народному одязі людина починає відчувати себе в іншому історико-культурному контексті.
На жаль, при загальній деградації української традиційної народної культури, до речі, як і всіх слов’янських культур, та при матеріальному зубожінні, сімейні раритети – рушники та вишитий одяг, при втраті розуміння його культурної цінності, масово продаються за безцінь і потрапляють за кордон.
Як пам’ять про предків та з метою збереження народного мистецтва кожна родина повинна зберігати рушники і вишиванки, які дісталися нам від бабусь і прабабусь. Коли вони вишивали, то сподівалися на нашу вдячність.
Щодо відгуків відвідувачів виставки, то їх аналіз потребує окремої статті. Експонати розглядаються як яскраві сторінки історії українського народу. “Цікаво бачити на власні очі історію свого народу” (Герман – студент). “Виставка ілюструє історію України і нашого народу. Це дуже корисно для молоді та її відчуття історії” (Л.В.Сторіжко – викладач). “Навіть не уявляла, що український народний одяг настільки різноманітний і красивий! На хвилинку відчула себе дівчиною тих часів та занурилася в історію нашого славного народу” (Дар’я Гончар – студентка). “Спасибі за надану можливість ще раз переконатися, що український народ – великий народ!” (Ліда Тимофєєва і Надія Полякова). “Історична пам’ять народу зберігається через його художні вироби” (В.Л.Якубіна – викладач). “На вишиванках зображено все життя” (студенти гр.АМ-94). Олеся Музичук стверджує, що “отримала відчуття перенесення у давні традиції українського народу різних регіонів”. Історик І.Голобуцький упевнений, що “виставка допомагає студентам пізнати своє українське коріння”. Завдяки враженням від виставки Н.Швидка має “бажання повернутися знову і знову до рідних традицій”. Ірина Жеребко мислить практично: “Дуже гарні орнаменти для сорочок, є можливість взяти собі декілька на замітку для власної майбутньої сорочки. Спасибі за натхнення”. Арина “завдяки виставці згадала бабусю, яка чудово вишиває”. Вікторія Данилюк дуже тонко відмітила, що “одяг відображає нашу індивідуальність і особливість”. Виставка збагатила знання І.Ніньовської: “Завдяки цій виставці можна уявити, як жили різні етнографічні групи, наш народ”.
Байдужих не було. Відкриття виставки та її обговорення традиційно супроводжувалися грою кобзаря Василя Буяновського на бандурі, сопілці і скрипці.