Вітольд Казимеж Вежейський (Witold Kazimierz Wierzejski) народився в 1882 р. у селі Деребчин (Ямпольський повіт) на Поділлі, у родині працівника цукрового заводу. Учився в гімназії у Вінниці. У 1900 р. став студентом механічного факультету Київського політехнічного інституту. Під час навчання входив до нелегальної Корпорації поляків-студентів університету і політехнічного інституту, брав участь у редагуванні польських нелегальних видань. Належав до головних організаторів Гневанської спілки (назва від цукрового заводу Гневань біля Вінниці), що була профспілкою працівників сільського господарства, які відстоювали незалежність Польщі. Спілку було закрито царською владою. Вежейський належав до групи провідних соціал-демократичних діячів серед польських студентів у Києві. У зв'язку з цим два рази, у 1903 і 1907 рр., був у тюрмі і чотири рази виключався з вузу. Лише в 1912 р. йому вдалося закінчити КПІ.

Після одержання диплома, він обійняв посаду заступника директора цукрового заводу на Поділлі. Із 1916 р. працював на машинобудівному заводі в Єкатеринославлі (зараз – Дніпропетровськ) конструктором, шефом технічного бюро і директором. Вів суспільну роботу в Польському демократичному клубі, був його головою. Об'єднав польські спілки південної України в Раду польських організацій, став її віце-головою. Брав участь у з'їзді польських техніків у Москві у вересні 1917 р., виступивши з доповіддю «Економічне відновлення Польщі».

У 1919 р. приїхав у Варшаву, став працювати технічним директором сільськогосподарської кооперації, а з 1920 р. – директором приватного об'єднання заводів-виробників сільськогосподарських машин. У Польському союзі промисловців металу активно діяв у групі виробників сільськогосподарських машин та інструментів як член правління, пізніше – як голова. Група створила місячник “Сільськогосподарські машини”, Вежейський став членом редакції. Він брав участь у радах і правліннях багатьох фірм, у т.ч. Механічних заводів УРСУС АО, Суспільства текстильної промисловості в місті Згеж, ЛАНА АТ, Банку крайового господарства, торговельних палат.

Після вибору Ігнатія Мостицького президентом Польщі (1926), за його дорученням Вежейський став директором Державних заводів оборонної промисловості. До складу об'єднання входили 4 заводи: Варшава (2), Радом і Скаржиско. Заводи – найсучасніші в Польщі – робили зброю: від пістолетів по гармат. До 1939 р. майно об'єднання зросло в 3 рази, а кількість персоналу – в 2 рази (до 12,6 тис. осіб). Вежейський мав безпосередній вплив на розвиток усієї польської оборонної промисловості. Працював у правліннях інших підприємств, наприклад, вугільних шахт і електростанцій. Керував електрифікацією Центрального промислового округу, будував лінію електропередачі найвищої напруги 150 кВ Мостице – Стараховице.

Суспільна діяльність Вежейського спочатку концентрувалася на виконанні обов'язків члена правління створеного в 1932 р. Військово-технічного товариства, потім з 1934 р. був головою Товариства польських інженерів-механіків (SIMP – нині входить у Головну технічну організацію). Під його керівництвом товариство зросло перед війною в 4 рази, організовувалися з'їзди механіків, були створені нові місячники «Відомості SIMP» (1934), «Механічний огляд» (1935). Він організував I польський конгрес інженерів у Львові (1937) і І польський конгрес техніків у Варшаві (1938).

Після початку Другої світової війни Вежейський виїхав у Францію, де в Марселі організував Товариство польських інженерів і техніків в еміграції і був його головою. Після поразки Франції виїхав у Великобританію, де працював в оборонній промисловості.

У 1947 р. із групою польських інженерів Вежейський виїхав в Аргентину і там, у Росаріо, почав роботу на заводі зброї. Включився в діяльність утвореної тоді Спілки польських інженерів і техніків в Аргентині і став її головою. Спілка розвивалася (у 1950 р. – 267 членів), організовувала публічні лекції і в аргентинському інженерному оточенні принесла йому визнання. Він запропонував видавати журнал «Техніка», став на чолі редакції, підготував перший номер, який вийшов, на жаль, лише після смерті Вежейського.

Помер у 1950 р. в Аргентині.

Спілка польських інженерів і техніків в Аргентині в період 1953 – 1963 рр. заснувала і виплачувала стипендію ім. Вежейського для польських студентів, які навчалися в аргентинських вищих технічних школах.