Вишукану будівлю блакитного кольору на розі вулиць Антоновича і Толстого в Києві помітно здалеку.
Будинок належав родині цукрозаводчиків Терещенків, а саме Олександру Ніколовичу Терещенку, і є ровесником Київської політехніки. Його опорядження завершилося в 1898 р. На жаль, кияни значно менше знають про цю будівлю, ніж про особняки Терещенків і Ханенків на вулиці Терещенківській.
Національна наукова медична бібліотека України, що нині знаходиться в цьому будинку, раз на тиждень влаштовує екскурсії будівлею. Побувала там і кореспондент "КП". Як зазначають фахівці, житло проектували з усіма можливими на той час зручностями – електроенергія, водогін, каналізація, телефон. Тож довелося вкладати кошти і в будівництво, і в міські комунікації, яких на тій ділянці ще не було. За словами дослідників, у місцевих архівах не вдалося розшукати документів, пов'язаних з будівництвом. Фахівці з Музею історії Києва посилаються на письмові джерела з С.-Петербурга.
Власник садиби О.Н.Терещенко (1856–1911) – підприємець, доброчинець – мешкав в особняку в 1898 –1911 рр. Після його смерті майно перейшло у довічне володіння його дружині Є. Терещенко, у власність – сину Н.Терещенку. За Української Центральної Ради садибні споруди та майно було реквізовано. У 1918 р. родина власників займала в особняку чотири кімнати. У решті приміщень оселилися квартиронаймачі.
Якийсь час у 1941 –1942 рр. у квартирі № 56 садиби проживало подружжя Теліг. О.І.Теліга (1907–1942) – поетеса, політичний діяч, член ОУН. Організувала в Києві Спілку українських письменників, редагувала літературно-мистецький додаток до щоденної газети "Українське слово". 9 лютого 1942 р. заарештована і після нетривалого ув'язнення разом з іншими членами організації розстріляна. Її чоловік, М.Я.Теліга (1900–1942) – інженер-лісівник, бандурист, громадський діяч, сотник Армії УНР, в еміграції – член Спілки інженерів і техніків українців-емігрантів у Польщі. Страчений разом з дружиною.
Та помандруємо будинком. Перше враження, коли потрапляєш у хол, відкривши двоє масивних дверей зі старовинними ручками-засувами, – господарі облаштовували житло ґрунтовно і надовго: зручне планування, стіни і стеля, обшиті дерев'яними панелями, безліч вбудованих шаф, візерунчата підлога – паркетна й мозаїчна.
З холу можна потрапити до золотої або зеленої зали (остання розташована в заокругленій частині будівлі, яку добре видно з вулиці), кабінету господаря, через перехід – до їдальні й бальної зали, де пани і панянки насолоджувалися вальсами і мазурками. Усі великі приміщення мають наскрізні проходи. Житлові кімнати розміщувалися у внутрішній, зверненій у двір, частині будинку. Зали оформлені гарною ліпниною, що добре збереглася, у золотій – ще й чудова акустика.
У холі загальну увагу привертає величезне венеціанське дзеркало в різній рамі, елементи оздоблення, вази-світильники, в кабінеті – австрійські сейфи і дубові шафи, в їдальні – підйомні машини та ін. Усе в пристойному робочому стані.