8 Березня традиційно називають “Жіночим днем”, вважають “Святом весни та краси”, позбавленим політичного забарвлення. Та так було не завжди.
До початку ХХ ст. майже повсюдно жінкам прийнято було дарувати квіти та подарунки, але жінки не мали ні політичних, ні майнових, ні навіть соціальних прав. “Пристойно вихована жінка” була позбавлена не лише можливості отримати вищу освіту та оволодіти науками, займатись громадською діяльністю та розпоряджатись своїм майном і навіть тілом, але й не мала виходити на вулицю без відповідного супроводу. Ще гірше становище було у працюючих жінок: робочий день міг тривати понад 16 годин, жахливі умови праці та знущання за надзвичайно мізерну зарплатню, у 3-5 разів нижчу за чоловічу.
Отже, традиція відзначати 8 березня виникла саме на політичному підґрунті: у 1857 році в цей день у Нью-Йорку пройшов жіночий мітинг текстильних фабрик. Потім, як відомо, Клара Цеткін запропонувала відзначати Міжнародний день боротьби за права жінок. Щоправда, і понині в деяких країнах, наприклад, у Саудівській Аравії, жінки позбавлені виборчих прав. З 1977 року, за пропозицією ООН, 8 Березня проголошено Міжнародним жіночим днем: з назви вилучили боротьбу за права... Але навіть досягнення рівних прав не гарантує автоматично можливості їх реалізації, що справедливо зазначено у Законі України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, який набув чинності з 1 січня 2006 року.
Законом та Конституцією України, як і прийнято в сучасному європейському суспільстві, жінкам та чоловікам гарантовані рівні права, зокрема політичні, але реалії відображають вторинне значення жінки в суспільно важливих сферах прийняття рішень. За складеним ООН рейтингом індексу людського розвитку з урахуванням ґендерного фактору для 140 країн і територій, Україна займає 59 позицію, а за показником розширення можливостей жінок – 66 місце. Показово, що серед країн, які за ґендерними показниками випередили Україну, не лише розвинені європейські країни, а й Кувейт, Малайзія, Тринідад і Тобаго та Уругвай. Можна втішити себе тим, що в Україні відношення доходу жінок до чоловічого складає 0,53, а в Гондурасі 0,37, щоправда в Норвегії 0,75... Але європейський вибір зроблено, зростає частка жінок-чиновників вищої ланки: в Україні 39% від їх загальної кількості, в Об’єднаній Республіці Танзанія – 49%).
Та напівміри в суспільстві, залежному від патріархальних стереотипів, не призводять до позитивних результатів. Так, різниця у пенсійному віці начебто покликана захищати жінок, але, по-перше, фактично дискримінує чоловіків, низька середня тривалість життя яких не дозволяє відпочити на пенсії, а по-друге – жінки, втрачаючи 5 років найбільш оплачуваного трудового стажу, значно втрачають у грошах.
Аналогічно більшість ґендерних питань вирішується за відомою фразою “хотіли як краще, а вийшло як завжди”, найбільшим парадоксом можна вважати штрафи за домашнє насилля, які ще більше загострюють сімейні конфлікти. Це не видається таким дивним, якщо зауважити, що відсоток місць у парламенті, які займають жінки, у Норвегії 38,2%, у Данії – 36%, в Еквадорі та Сингапурі 16%, на Сейшельських островах 29,4%, у Сирійській Арабській Республіці 12%, у Конго, Зімбабве та Уругваї 10%. В Україні ця цифра становить 5,3%, цікаво, що найближчою за цим показником країною є Гондурас – 5,5%. Чому ж наші жінки відмовляються від боротьби за своє майбутнє? На пострадянському просторі жінки надзвичайно “втомлені” будь-якою боротьбою, подвійним навантаженням на виробництві та неоплачуваною домашньою працею, зневажливо ставляться до феміністичних ідеалів і тому погоджуються хоча б на квіти та цяцьки у день весняного свята.
Феміністки, яким ми, власне, і зобов’язані не лише святкуванням 8 Березня, а й наданням жінкам людських прав, по-різному ставляться до сьогоднішнього свята. Хтось вважає це професійним святом борців за права жінок, а хтось вважає святкування жіночого дня принизливим. Справді, квіти та косметика не можуть бути платою за скалічене “жіночою долею” життя: у сучасному світі від чоловічих побоїв гине значно більше людей, ніж у воєнних конфліктах. Подібне святкування є образливим для жіночої особистості ще й тому, що свідчить: інші 364 дні є чоловічими. Ще у давні часи наші предки вважали жіночою значну частину року. Господині й понині вірять у те, що певну роботу треба виконувати у “жіночі дні”: середу та п’ятницю, іноді до жіночих днів відносили ще й суботу.
Не впадаючи у крайності, зазначимо: не варто боротись зі святкуванням жіночого дня або поєднувати його з іншими, наприклад із Днем матері. Від цієї нелогічної практики вже відмовилась Монголія, яка у 1995 році відмінила святкування 8 Березня та об’єднала його зі святом Материнства й дитинства, а у 2005-му повернулась до звичної традиції. На наш погляд, доречніше буде зробити 23 лютого святковим днем. Ця дата втратила своє мілітаристське забарвлення (День Збройних сил України святкується 6 грудня) і тепер її без перебільшення можна назвати всеукраїнським днем чоловіків, у який ми вітаємо всіх представників чоловічого роду незалежно від фаху та віку, просто за те, що вони чоловіки! А вони привітають нас сьогодні, щоб довести, що вони справжні чоловіки, бо справжнім чоловіком можна бути лише поруч із жінкою!