У виставковій залі ім. Веніаміна Кушніра ФСП відбулася виставка живопису І.К.Покулитої – доцента ФСП, кандидата філософських наук. Ірина Костянтинівна – людина з багатою і щедрою душею, залюблена у свою справу, несе студентам красиве і корисне. Коло її професійної діяльності – культурологія, соціальна культура, філософія та історія української культури. Вона професійний музикант, а живопис, за її словами – друге мистецьке захоплення.
Усе в ній свідчить про обдаровану творчу натуру: походить з родини відомих київських художників – Костянтина Івановича та Жанни Володимирівни Покулитих, здається, фах малярства сам проситься до рук, та характер в Ірини неспокійний – їй цікаво долати перешкоди, змагатися і підкорювати нові вершини, як у професійному, так і в особистому житті. У 6 років узяла в руки скрипку: музична школа, вище музичне училище ім. Р.Глієра, консерваторія – наче на одному диханні злетіла на музичну вершину. За конкурсом отримала місце в муніципальному симфонічному оркестрі "Київська камерата". Та в серпанку замаячила інша "гора" – Ірину Костянтинівну запросили працювати на кафедру філософії новоствореного факультету соціології КПІ. І знову напружена щоденна праця, творчий пошук: закінчила аспірантуру, в 2004 р. у КНУ ім. Т.Шевченка на кафедрі етики, естетики і культурології захистила кандидатську з соціальної філософії.
І нині, зустрічаючись зі студентами, як говорить сама, власною емоцією, перебільшеною експресією прагне розбуркати слухачів. Зацікавити їх, спонукати кожного проявити власну індивідуальність, розкритися і збагатитися як особистість. Інтернет – то безмежні можливості, погоджується Ірина Костянтинівна, та є ще музеї, виставки, театри, філармонія й багато іншого, що допомагає вдосконалюватися духовно. Її лекції цікаві, змістовні, збагачені власним непересічним творчим мистецьким досвідом. Нині на ФСП готуються приймати заключний етап Всеукраїнської олімпіади з культурології. Планується різноманітна триденна робоча та культурна програма. Викладач сподівається, що спільними зусиллями вдасться виявити схильних до наукових досліджень студентів, а також зробити пам'ятним їхнє перебування в столиці.
Ірина Костянтинівна ділиться: "Пишу картини тому, що не можу не писати, це вже потреба і, певно, ностальгія по дитинству. Досвід батьків хочу передати своїм дітям і онукам. Зі студентами обговорюю проблеми формування сучасного образотворчого та музичного мистецтва. Заохочую їх до мистецької творчості. Викладаю культурологію крізь призму власного творчого досвіду в музиці та живопису". Тож маємо ідеальний випадок, коли викладач культурології не тільки володіє теорією предмету, але й сам є творчою особистістю. Є про що розказати і є що "власноруч" показати студентам.
Художниця працює в реалістичній манері, в дусі академічної традиції. Коло живописних образів – натюрморти, пейзажі, жанрово-побутові сценки. На полотнах фіксується близьке, рідне – дача, її природне оточення та люди в яскравому літньо-осінньому середовищі. До живопису мисткиня заохочує своїх і сусідських дітей, у вільні години з етюдником мандрує чарівними куточками Київщини. Ірина Костянтинівна вважає музику та живопис важливими засобами естетичного, культурного та морального виховання, студентам прищеплює знання та любов до української класичної й сучасної академічної музики, до реалістичного українського живопису. І цієї мети вона досягає.
На сьогодні чергова "вершина" І.К.Покулитої – повністю реалізуватися як мама і бабуся. Старша донька успішно навчається на ФЛ та з допомогою бабусь опікується крихіткою-синочком. Молодша – п'ятирічна Аня – "проявляє характер" на ковзанці. Юна фігуристка вже має перші нагороди та сольні номери й виношує амбітні плани на майбутнє. А поки що тричі на тиждень поспішає на ковзанку. А вихідними – обов'язковий заплив у басейні для всієї родини (з онуком включно!). Взагалі, ковзани, лижі, щоденна зарядка – ці прості захоплення допомагають "підтримувати форму" і гарно виглядати.
Восьмого березня в Ірини Костянтинівни – подвійне свято. Цього дня ще й її день народження. Тож хочеться побажати їй душевного неспокою та творчої наснаги ще на довгі роки. А колегам і студентам наша героїня бажає вірити в себе, не зупинятися на досягнутому і все встигати. Коли нестерпно пережити якусь мить, – вдихнути, видихнути, дістати люстерко й помаду – і посміхнутися.