29 червня 2009 року минуло сто шістдесят літ від дня народження Ольги Драгоманової (в одруженні Косач), що виступала під псевдонімом Олена Пчілка. Цю світлу постать, яку слушно називають скорботною матір’ю української культури, яка дала Україні, світові Лесю Українку, нині відзначає Україна. В історії української культури, науки і суспільно-громадської думки Олена Пчілка становить цілу епоху. В її особі поєднувалось ціле суцвіття талантів – педагога, письменниці, перекладача, вченого, громадського діяча. А ще ця феноменальна жінка була блискучим журналістом і видавцем. За її участю, а з 1907 року під безпосередньою її орудою виходить спочатку в Полтаві, а далі в Києві і Гадячі журнал “Рідний край” (до 1916 року), а з 1908 року по 1915 рік – додаток до нього часопис “Молода Україна”, що був фактично першим періодичним виданням для дітей на Наддніпрянській Україні. На сторінках цих видань Олена Пчілка надрукувала чимало своїх художніх творів, публіцистичних статей і цікавих заміток із різних галузей знань – мовознавства, літературознавства, фольклористики, етнографії, історії, музики, образотворчого мистецтва, а також творів інших письменників та перекладів світової літератури. Вона дбає, щоб мова цих видань була дохідлива і гарна. Редагування і видання часописів “Рідний край” та “Молода Україна” було справжнім подвигом Олени Пчілки.
Як письменниця Олена Пчілка виявила себе в різних жанрах – поезії, прозі, драматургії. Її художні твори друкувалися на сторінках різних альманахів, журналів, а також газет. Окремим виданням вийшла перша поетична збірка Олени Пчілки “Думки-мережанки” 1886 року в Києві. Прозові твори вона видавала невеличкими збірочками, а то й окремими оповіданнями. Солідна ж добірка її прозових творів разом з автобіографією письменниці вийшла аж у 1930 році в Харкові. Пізніше її твори в Україні довгий час не видавалися і замовчувалися. Останнім часом зібрання творів Олени Пчілки виходили у 1971, 1988, 1991 роках. Драматичні твори Олени Пчілки – це здебільшого п’єси для дитячого театру.
Як науковець Олена Пчілка виявила себе в етнографії, фольклористиці й літературознавстві. 1876 року вона видає альбом “Український народний орнамент (зразки вишивання, ткання, писанок)”, який високо оцінили в Україні та поза її межами. Альбом витримав п’ять видань. В передмові окремих видань авторка торкається питань української мови. Вона засуджує пісенний “суржик”, вболіває за народну ідентичність орнаменту і чистоту української мови. У 1903 році на сторінках часопису “Киевская старина” Олена Пчілка друкує свою капітальну працю про українські колядки і щедрівки, які є феноменальним явищем не тільки в українській, а й світовій культурі, ілюструючи їх власними записами, зробленими на Волині. В своєму дослідженні вона звертає належну увагу на мовні аспекти колядок і щедрівок, підкреслюючи їх поетичність, багатообразність.
У жовтні 1925 року Олена Пчілка на засіданні Етнографічної комісії виголосила доповідь “Українське селянське малювання на стінах”, яка була опублікована 1929 року в Києві у “Записках історично-філологічного відділу” (кн. XXIII, с. 117–188) і привернула увагу наукового світу. За наукові праці в 1925 році Олену Пчілку обрано членом-кореспондентом Всеукраїнської Академії наук, членом Етнографічної комісії вона працювала ще з 1920 року. Олена Пчілка активно працювала і в інших комісіях – літературно-історичній, громадських течій і заходознавства тощо. Вона написала і опублікувала чимало нарисів про українських письменників – Євгена Гребінку, Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, письменників інших літератур, а також і чимало цікавих спогадів про своїх близьких і рідних – Михайла Старицького, Михайла Драгоманова, Миколу Лисенка, Павла Житецького, Марка Кропивницького та інших діячів української культури.
Як громадська діячка Олена Пчілка завжди відстоювала позиції рідної мови і культури. Вона їздила до високих царських чиновників у Санкт-Петербург (навіть до самого прем’єра), добивалася, щоб в Україні відкрили українські школи, видавали українські підручники. З цього приводу писала і доповідні записки. Коли 1917 року Олену Пчілку запросили обійняти посаду редактора “Газеты Гадяцкого земства”, вона погодилася, але тільки з умовою, якщо газету друкуватимуть українською мовою. Так і сталося.
Все своє життя Олена Пчілка відстоювала українську мову, як у колі родини, так і в усіх сферах культурного і громадського життя, боролася за українські школи, українські університети, за створення кафедр українознавства, за поширення української книжки серед народу.
Творча спадщина Олени Пчілки є цінним набутком нашої науки і культури, в ній повнокровно пульсує любов до свого народу, до України. Нині існує літературна премія ім. Олени Пчілки за кращі художні твори для дітей (заснована 1991 року видавництвом “Веселка”). Її іменем названі бібліотеки, вулиці.
Олена Пчілка глибоко шанувала творчість Івана Котляревського, писала про нього статті, висловлювала думку, аби щорічно відзначати день його народження, як ми відзначаємо і день народження Тараса Шевченка. Іванові Котляревському – зачинателю нової української літератури й літературної мови Олена Пчілка присвятила дві поезії – “Слово” та “Привіт Івану Котляревському”. Олена Пчілка все своє свідоме життя працювала для України, як працювало чимало таких же патріотів нашого краю, навіть якщо вони були й не українцями за походженням, а лише за духом, як наприклад, Агатангел Кримський, Софія Русова, Марія Грінченко, Ганна Барвінок та інші.
Вона була прекрасним педагогом не тільки своїм дітям (Лесі, Михайлові, Ользі, Оксані, Миколі, Ізидорі, що з 1906 по 1911 рік навчалася в Київському політехнічному інституті, була репресована 1937 року), яких виховала у патріотичному дусі, а й мудрою вчителькою не одного покоління нашої молоді, яка виховувалась і виховується на її творах.