Коли мільйони людей тікали від війни, деякі експатріанти ухвалили, здавалось б, неймовірне рішення – залишитися в Україні. Серед них – студенти, які вирішили закінчити навчання, й інші люди, які тепер вважають Україну своїм домом.
Меган Спешіа
Фотографії Лаура Бушнак
Через півтора року після початку війни в Україні Меган Спешія і Лаура Бушнак зустрілися з іноземцями, які мешкають у Києві.
• 28 грудня 2023 р.
Через три місяці після вторгнення Росії в Україну на початку 2022 року Марва Йєхеа вирішила повернутися до свого дому в Україні.
Пані Йєхеа має 31 рік, вона родом із Сирії й покинула українську столицю разом із двома доньками у лютому, коли почалась війна. У ті перші часи невизначеності вона, вагітна третьою дитиною, провела з доньками декілька тижнів у Німеччині.
Проте жінка була повна рішучості повернутися додому до часу народження дитини. У травні 2022 року сім’я повернулась до Києва і пані Йєхеа народила тут сина.
«Війна ще не закінчилась і психологічне навантаження втомлює», - сказала пані Йєхеа під час інтерв’ю у Києві цього літа. - «Та ти звикаєш до цього. Особливо це стосується нас, сирійців, які вже бачили війну, - тут ми відчуваємо безпеку».
До російського вторгнення Київ протягом десятирічь ставав справді космополітичним містом, сюди приїздили навчатись іноземні студенти, працювали іноземні фахівці, всі вони хотіли жити в Європі. До війни за офіційними статистичними даними за 2020 рік в Україні постійно мешкало близько 293 600 іноземних громадян.
Підписи до фото: Марва Йєхеа (у центрі), родом із Сирії, вітає свого друга після молити у Києві.
Служба в Ісламському центрі у Києві. Пані Йєхеа повернулась до Києва, щоб народити сина саме тут.
За словами пані Йєхеа, війна спричиняє психологічне навантаження. «Проте до цього звикаєш», - сказала вона.
Деякі іноземці вирішили продовжувати жити тут незважаючи на те, що країну охопила війна і мільйони людей стали біженцями. У деяких випадках повернення до країни походження є неможливим, і такі люди залишаються в Україні, бо не хочуть стати біженцями вдруге. А інші просто не хочуть залишати те життя, яке вони збудували собі в Україні.
«Ми були тут щасливі – наше життя тут було добрим, слава Богу», - каже пані Йєхеа, яка мешкає в Україні з 2012 року. - «Наше життя тут було комфортним.»
Іноземні студенти, які навчаються у вишах, також повернулись, зваживши цінність доступної освіти у порівнянні з воєнними ризиками.
Ван Чжен з Китая вчився в Україні з 2017 року. Він тільки-то почав працювати над проєктом для здобуттям магістерського ступеню, як почалась війна. Він повернувся до Китаю і продовжував навчання онлайн, проте минулої осені повернувся до Києва. Його освіта «є найважливішою річчю», сказав він і додав: «Я не можу здатися».
Саме у Києві він вперше зустрів свою дівчину, 26-річну Ван Даньян, яка за освітою є оперною співачкою і теж родом з Китаю. Вона повернулась до Києва у липні й молоді люди знову об’єдналися. Пан Ван каже, що вони хочуть будувати своє спільне життя саме тут.
«Я відчуваю, що Україна - це моя друга батьківщина», - сказав він.
Підписи до фото: Ван Чжен і його подруга Ван Даньян, обидва родом з Китаю.
Пан Ван вчиться в Україні з 2017 року. «Я не можу здатися», - сказав він.
Пара об’єдналася після того, як оперна співачка пані Ван повернулася до Києва.
У 2020 році до українських вишів вступили близько 76500 іноземних студентів, і найбільший відсоток студентів – з Індії.
Дві студентки з цієї країни, 20-річна Яанві, яка офіційно має тільки одне ім’я, та її сусідка по кімнаті, 22-річна Мері Фіона, вивчали медицину у Києві, коли розпочалась війна. Яанві приїхала у грудні 2021 року, лише за декілька місяців до російського вторгнення, і покинула країну через чотири дні після початку бойових дій.
Їй та іншим індійським студентам сказали, що при посадці у потяг, що відправляється зі столиці, перевага надається українцям, і дівчина чекала на вокзалі декілька годин. Нарешті вона дісталася польського кордону, проте там іноземні студенти знову затримались, оскільки стикнулися з проблемою, про яку багато вихідців із Азії та Африки тоді розповідали.
Пані Фіона, яка жила в Україні вже чотири роки, сказала, що до війни вона відчувала в Україні певну дискримінацію і назвала її «болісною», проте взагалі дівчина мала позитивний досвід перебування тут.
«Я люблю цю країну, тому я повернулася», - сказала пані Фіона.
У січні 2023 року обидві дівчини повернулись до України, їх не лякали авіаудари.
«Якщо ти маєш померти, то можеш померти і у власному будинку», - сказала Яанві. - «Це вже як доля складеться. Тут є сховища, і українці теж тут живуть.»
Підписи до фото: Алі Салех, який покинув Чад після того, як там розпочалась громадянська війна, і виріс у Саудівський Аравії, у 2020 році почав вивчати біомедичну інженерію у Києві.
Мері Фіона (ліворуч) та її сусідка по кімнаті Яанві родом з Індії, вони вивчали медицину, коли почалася війна.
Хадіджа Хасан з Чаду вчиться у Київському медичному університеті імені Богомольця. Вона була біженкою, проте повернулася до Києва у жовтні 2022 року.
25-річний Алі Салех, громадянин Республіки Чад, виріс у Саудівській Аравії, оскільки його сім’я вимушена була покинути рідну країну через громадянську війну. Коли російські війська вторглися в Україну, хлопець вивчав біомедичну інженерію у Київському політехнічному інституті. На декілька місяців він виїхав до Парижа, але повернувся до Києва на початку 2023 року.
Зараз пан Салех зосереджений на навчанні та роботі. У вільний час він полюбляє куховарити, проте життя його самотнє, оскільки багато його друзів вирішили не повертатися.
«Я повернувся, країна була не в найкращому стані», - сказав пан Салех, маючи на увазі постійні відключення електроенергії минулої зими і загрозу авіаударів. Він сказав, що, ймовірно, він колись розповість про усе це своїм дітям та онукам.
24-річний Зіяд Хакім п’ять років вивчав машинобудування у Київському політехнічному інституті, і коли розпочалася війна, він не захотів залишити усю ту роботу, яку вже виконав.
Пан Хакім, уродженець Марокко, виїхав до рідної країни після початку війни, проте повернувся до Києва у січні 2023 року, щоб закінчити останній семестр навчання. Влітку він захистив диплом і повернувся до Марокко.
«Я мав приїхати сюди і завершити свою роботу», - сказав він у Києві за декілька днів до від’їзду додому. - «Інакше вся моя робота, всі зусилля пропали б».
Інші іммігранти кажуть, що вони готові залишитись тут на тривалий час, навіть незважаючи на те, що війна руйнує їх життя.
Абдалджаліл Реджі, палестинський лікар, мешкав в Україні 20 років. Коли почалася війна він разом із дружиною і двома дітьми виїхав до Великобританії, але повернувся до Києва влітку 2022 року. Він хотів тут працювати і хотів, щоб його діти повернулися до звичайного життя. У Києві, незважаючи на війну, їхнє життя повернулось до звичайного ритму. У вихідні дні сім’я влаштовує пікніки у парку, разом з друзями вони ходять до київського Ісламського центру, а їхні діти знову відвідують школу.
Підписи до фото: Абдалджаліл Реджі, палестинський лікар, який мешкає в Україні 20 років, разом із дружиною Алаа Хлайф і з дітьми Ілією, який сидить на колінах у батька, і Тайсіром у Києві.
Тайсір Реджі (у центрі) знову вчиться у київській школі. Сім’я покидала Україну на нетривалий час.
«Ми знаємо, що наше майбутнє – тут, і ми залишимося тут», - сказав д-р Реджі.
«У нас є вибір, і ми віддаємо перевагу Україні», - сказав 39-річний д-р Реджі. - «Ми знаємо, що наше майбутнє – тут, і ми залишимося тут.»
Велика родина д-ра Реджі мешкає на Лівому березі річки Йордан, і оскільки у секторі Гази зараз іде війна, він хвилюється за безпеку всіх родичів – так само, як вони хвилюються за його безпеку. «Дуже важко бачити, як кожного дня вбивають дітей, жінок, взагалі, людей», - сказав він.
Навіть ті, чиє життя тут не було ідеальним, продовжують казати, що Україна – це їхній дім.
40-річний Абдулла Хосейн аль-Рабі, власник популярного ресторану недалеко від Ісламського центра у Києві, переїхав сюди у 2013 році, тікаючи від громадянської війни у Сирії. Його ресторан пропонує фалафель, хумус, шаурму, інші страви з Близького Сходу, і зазвичай Абдуллу можна знайти біля гриля при вході до ресторану. Окутаний хмарками диму, він з лагідною усмішкою вітає відвідувачів, переважно, українців.
«Я не тільки маю заняття в Україні», - сказав він. - «Я просто не хочу покидати цю країну.»
Проте пан аль-Рабі перебуває у стані невизначеності, як і тисячі інших сірійців, котрі приїхали сюди. Україна не надала їм повний статус біженців, замість цього їм був наданий «додатковий захист», який має тимчасовий характер і не передбачає можливості одержати дозвіл на постійне мешкання.
Підписи до фото: Абдулла Хосейн аль-Рабі, власник популярного ресторану у Києві. Він приїхав в Україну у 2013 році, тікаючи від громадянської війни у рідній країні, Сирії.
Коли розпочалися бойові дії, Зіяд Хакім (ліворуч) на нетривалий час перервав своє навчання у Києві. Проте він повернувся, щоб захистити диплом, після чого поїхав додому, до Марокко.
Атефе Батаї приїхала до України з Ірану 14 років назад, проте, коли Росія вторглася в Україну, вона була у рідній країні й не мала можливості повернутись. «Я не могла собі уявити, що розпочнеться війна», - сказала вона.
Термін дії сирійського паспорту пана Рабі закінчився, і він вже десять років не бачив свою сім’ю у Сирії і не міг виїхати з України.
Коли почалася війна, багато сирійців, які мешкали в Україні, виїхали до Європи у пошуках безпеки і більш стабільного майбутнього. Проте пан аль-Рабі, одружений з українкою, вирішив залишитися.
«Найгірше є те, що ти раніше був біженцем, потім ти виїхав, а потім ти знову став біженцем», - сказав він. - «Це дуже боляче».
Репортаж з Києва надали Дар’я Мітюк і Олександр Чубко.
Меган Спешіа пише для The Times про Британію, Ірландію і про війну в Україні. Вона мешкає у Лондоні.