Валерій Васильович Лобановський народився 6 січня 1939 року в Києві. Під час навчання в школі був одним із найкращих учнів класу і закінчив школу зі срібною медаллю. Вже тоді футбол у житті Валерія став на одному рівні з опануванням наук. І навіть вступ до Київського політехнічного інституту і подальше навчання на теплотехнічному факультеті не стримували його бажання займатися футболом.
У 19 років Лобановський став гравцем київського "Динамо" і продовжував навчатися в інституті. Як гравець запам'ятався вболівальникам насамперед своїм дриблінгом, умінням вдало грати в атаці та, звичайно, своїми неперевершеними кутовими, які стали називати "сухим листом". Від кутового прапорця він посилав м'яча у ближній або дальній кут воріт і практично завжди виникала небезпечна ситуація для противника, яка дуже часто закінчувалася голом. Ніхто з футболістів чемпіонату СРСР не вмів так подавати кутові. У ранзі гравця Валерій Лобановський із київським "Динамо" ставав чемпіоном та срібним призером СРСР та одного разу – володарем Кубка Радянського Союзу.
Тренерська кар'єра Лобановського розпочалася у Дніпропетровську, де він п'ять років тренував місцевий "Дніпро". Разом з ним команда пробилася до союзної вищої ліги, і вже в перший сезон посіла почесне шосте місце, яке надавало право присвоєння всім гравцям звання майстрів спорту. Так почалося сходження Лобановського як тренера до найвищих своїх досягнень.
У 1974 році Валерій Лобановський був запрошений на посаду головного тренера київського "Динамо", створив разом з Олегом Базилевичем дует головних тренерів-однодумців. І результат не забарився – у 1975 році тренера Лобановського знала вся Європа, під його керівництвом київське "Динамо" виграло другий за престижністю європейський клубний трофей – Кубок Кубків. А в матчі за Суперкубок двічі була обіграна мюнхенська "Баварія" на чолі із Францем Беккенбауером. Ця вершина підкорилася киянам ще одного разу – в 1986 році. Того ж року Валерій Лобановський очолив збірну СРСР на чемпіонаті світу у Мексиці, де лише через суддівські грубі помилки вона програла збірній Бельгії в 1/8 фіналу. На наступному форумі (1988 рік, чемпіонат Європи) збірна СРСР під керівництвом Васильовича, як його називали гравці "Динамо", лише у фінальному матчі поступилася голландцям, у складі яких у той час грали неперевершені Гулліт, Ван Бастен, Райкард. Слід зазначити, що у своїй тренерській діяльності Лобановський використовував математичні розрахунки, пояснюючи мовою математики наскільки продуктивною була гра – такі методи футбольні тренери в СРСР не застосовували.
За роки тренерства Лобановського київське "Динамо" вісім разів ставало чемпіоном СРСР та шість разів – володарем Кубка: такого послужного списку більше не мав жоден із тренерів команд Радянського Союзу.
У 2009 році за версією журналу World Soccer Лобановський увійшов до списку 50 кращих тренерів світу за 50 років (1959 – 2009).
* * *
У редакції "Київського політехніка" ми відшукали публікацію, присвячену Лобановському, яку розмістила газета КПІ "За радянського інженера" №41–42 від 06.11.1961 р.:
"Валерію Лобановському – фізкульт-привіт!
По всій країні відомий студент ІІІ курсу теплотехнічного факультету нашого інституту Валерій Лобановський – один з кращих гравців київської футбольної команди "Динамо" класу "А", яка здобула недавно почесне звання чемпіона Радянського Союзу.
Численні болільники нашого орденоносного вузу сердечно поздоровляють Валерія Лобановського з видатною спортивною перемогою київських динамівців – володарів золотих медалей.
Ні пуху, ні пера тобі, дорогий друже, і в оволодінні вершинами знань, і в наступних футбольних баталіях!
За дорученням футбольних болільників КПІ – студент металургійного факультету В. Кузьмичов".