Наприкінці сорокових років минулого століття в Радянському Союзі інтенсивними темпами розвивалася ракетна техніка. 10 жовтня 1948 р. з полігону Капустин Яр було запущено першу балістичну ракету Р1 вітчизняного виробництва. Вона піднімалась вище 100 км, тобто досягала космічних висот, оскільки на висоті 100 км пролягає так звана лінія Кармана, яка є умовним кордоном між земною атмосферою і космічним простором. Хоча відпрацювання конструкцій ракет і підвищення їх потужності тільки починалося, конструктори думали вже про політ людини в космос. Ще в 1946 році група М.Тихонравова і М.Чернишова з НДІ-4 запропонувала перший проект стратосферної ракети ВР-190 для вертикального польоту двох пілотів на висоту до 200 км. Проект був затверджений урядом і в 1948 р. його передали для реалізації в КБ Сергія Корольова.
Однак не можна було посилати в космос людину, не маючи жодного уявлення про те, як на неї може впливати комплекс факторів, що діють під час комічного польоту, насамперед невагомість. З цією метою в НДІ авіаційної медицини було розроблено програму досліджень медико-біологічних проблем польотів на ракетах, підготовкою і реалізацією якої керували А.Благонравов, С.Корольов і В.Яздовський.
Попередньо дослідження планувалося проводити на мавпах і собаках. Але виявилося, що мавпи не підходять – вони занадто примхливі, важко піддаються дресируванню, поводяться неспокійно, що заважає готувати їх до польоту.
Інша справа – собаки, особливо дворняжки. Вони швидко звикають до людини, легко їй підкоряються. Причому саме безпородні собаки мають міцне від природи здоров'я, кмітливі, добре пристосовані до стресів, невибагливі в їжі, швидко освоюють те, що від них вимагається. Тому вирішили використовувати невеликих собак вагою 5-6 кг. При відборі враховували їх характер: відлюдних, похмурих і агресивних не брали. Крім цього, перевагу надавали песикам зі світлим забарвленням, оскільки вони краще виглядали на фотографіях і телеекранах.
Звичайно, експериментатори не могли знати наперед, як впливатиме політ на тварин. Тому відібраних дворняжок почали інтенсивно тренувати. Їх випробовували на центрифузі, в барокамерах, на вібростенді – як потім і космонавтів. Крім того, тварини повинні були по кілька діб нерухомо лежати в герметичних кабінах. Відбір був дуже ретельний, але до літа 1951 р. підготовку пройшли 14 майбутніх чотирилапих "космонавтів".
Першим завданням досліджень було вивчення можливості виживання собак, а також інших живих істот при польотах до висот 110-200-470 кілометрів. Головний конструктор ракет С.П.Корольов, попри велику зайнятість проектуванням нових потужних бойових ракет, підготував кілька геофізичних ракет для проведення випробувань і дуже уважно стежив за підготовкою та проведенням експериментів з тваринами.
У перший експериментальний політ 22 липня 1951 р. відправили двох собак – Цигана і Дезіка. Ракета Р-1В стартувала на полігоні Капустин Яр. Коли вона досягла висоти 100 кілометрів, відсік з собаками відокремився і почав вільно падати. На висоті 7 км відкрився парашут, і контейнер з "космонавтами" благополучно приземлився. Політ тривав близько 20 хвилин. Дезік і Циган добре перенесли перевантаження, невагомість і стали першими в історії людства живими істотами, що здійснили політ на балістичній ракеті у верхні шари атмосфери до умовного кордону з космосом.
За розповідями очевидців, більше за всіх такій удачі радів Корольов. Він пестив собачок, пригощав їх ковбасою, а потім посадив у свою машину і повіз "додому" – у вольєр, де вони жили. Згодом академік Благонравов забрав Цигана до себе, і той жив у нього на дачі.
Через тиждень, 29 липня, відбувся другий старт ракети. Цього разу увись полетіли Дезік і Лисиця. Дезіка відправили вдруге, щоб перевірити, як він поводитиметься під час повторного польоту. На жаль, через відмову барореле парашут спускного апарата при приземленні не розкрився. Контейнер з собаками на великій швидкості врізався в землю. Дезік і Лисиця загинули, ставши першими жертвами програми підкорення космосу. Після цього випадку С.Корольов вирішив, що для космічних польотів треба розробляти систему аварійного порятунку.
Під час випробувань траплялися й курйозні випадки. Так, 3 вересня 1951 р. мав відбутися пуск ракети Р-1Б, яким завершувався перший етап випробувань. Підготували двох собак, з яких Сміливий повинен був летіти вдруге. Увечері лаборант вивів собак на прогулянку і зняв повідки. Сміливий ніби чекав на це – зразу втік у степ. Звали, шукали – не знайшли. Схоже, пес не захотів летіти вдруге. Тоді вирішили використати для польоту будь-яку собачку з тих, які завжди крутилися біля їдальні. Спіймали одну симпатичну, помили, прикріпили датчики – собака не виривався, поводився спокійно. Політ пройшов добре. Після польоту Сергій Павлович виїхав на місце падіння контейнера і відразу ж побачив підміну. Звідки це? Довелося йому все розповісти. Хоча це і було порушенням програми, але випадково виявили, що собак у космос можна відправляти і без спеціальної підготовки. Безіменного пса назвали "ЗиБ" – "Замена исчезнувшего Бобика". У подальших польотах він участі не брав – і його забрав до себе Благонравов.
Улітку 1954 р., як і планував Корольов, розпочався новий етап випробувань – відпрацювання системи екстреної евакуації на активній ділянці польоту або в процесі приземлення. У цьому випадку планувалося повернення членів екіпажу на Землю не в спеціальному відсіку, а в індивідуальному скафандрі.
Першими такий політ 26 липня 1954 р. здійснили Рижик і Лисиця-2. Лисицю в скафандрі з парашутом катапульта виштовхнула на висоті близько 90 км, а Рижик продовжував падати з кабіною до висоти 45 км, і тільки тоді спрацювала катапульта. Парашути в обох випадках розкривалися на висоті семи кілометрів. Обидва екстрених приземлення собаки перенесли бездоганно. Таким чином розпочалося створення системи аварійної евакуації космонавтів.
1956 р. став початком відпрацювання наступного етапу досліджень, пов'язаного з розробкою спеціальної кабіни і системи життєзабезпечення, в яких тварина могла б жити до 30 діб. До цього часу собаки вже підіймалися на висоти до 450 км. Вони добре переносили шуми, вібрації, перевантаження, невагомість. Настав момент, коли необхідно було здійснити тривалий орбітальний політ тварин навколо Землі. Для цього мали застосувати потужні ракетоносії, які випробовувалися і запускалися на космодромі Байконур.
4 жовтня 1957 р. було запущено перший штучний супутник Землі. Запускати супутник із собакою планувалося не скоро, оскільки ще не була готова система повернення з орбіти. Але керівництво СРСР побажало здійснити запуск собаки на орбіту якнайшвидше, до свята 40-річчя Жовтневої революції, яке відзначалося 7 листопада 1957 р. Часу на підготовку такого відповідального проекту було замало, але Корольов погодився його здійснити.
До польоту в космос на супутнику №2 були готові три претендентки: Альбіна, Муха і Лайка. Спочатку вибрали Альбіну. Але в неї тоді були цуценята – пошкодували. Муха проходила випробування системи життєзабезпечення на Землі – вирішили, що вистачить їй і цього. Залишилася Лайка. Випробувачі знали, що на Землю собака не повернеться – не було спускного апарата. Планувалося, що в космосі вона зможе прожити близько тижня, а після цього, щоб не мучилася, їй повинні були зробити заколисливий укол.
З технічних причин пуск затримався майже на три доби. Весь цей час ракета із супутником, в кабіні якого знаходилася Лайка, стояла на старті. Звичайно, це мало негативні наслідки для собаки. Зрештою, запуск відбувся – 3 листопада 1957 р.
Політ супутника з собакою на борту мав зіграти величезну пропагандистську роль. Кілька днів газети СРСР регулярно інформували про нормальне самопочуття Лайки. Читачі вважали, що вона неодмінно повернеться на Землю. І тільки через п'ять років було оприлюднено правдиву інформацію: супутник вийшов на нерозрахункову траєкторію – сильно витягнуту еліптичну орбіту з апогеєм 947 км. На кожному витку це призводило до значного прогрівання космічного апарата сонячним випромінюванням, внаслідок чого температура в кабіні вже після перших витків перевищила допустимі межі. Через 5-7 годин після пуску Лайка вже була мертвою. Але для всього світу вона залишилася символом початку космічної ери.
Після запуску Лайки орбітальні польоти собак не виконувалися майже три роки. Тим часом на полігоні Капустин Яр за допомогою потужних ракет Р-5А собаки піднімалися на висоти до 400 кілометрів і більше. 31 жовтня 1958 р. Жулька і Кнопка піднялися на висоту 415 км, а рекорд у досягненні висоти був встановлений 27 серпня 1958 р. польотом Пістрянки і Білянки – 473 км. При цьому під час спуску вони відчували перевантаження від 7 до 24 g.
Проведення випробувань висотних ракет дозволило вирішити низку складних наукових завдань і отримати важливий експериментальний матеріал з відпрацювання систем орієнтації, навігації, повернення на Землю. При цьому багато собак злітали в космос по кілька разів, найбільше – п'ять – Відважна.
У жовтні 1960 р. уряд СРСР ухвалив секретне рішення про політ людини в космос. Призначили термін – грудень 1960 року. Готовність до польоту необхідно було підтвердити двома успішними пусками кораблів з собаками, під час яких розробники мали переконатися в надійності системи життєзабезпечення, допустимості перевантажень на різних ділянках польоту, працездатності і забезпеченні систем штатного повернення й посадки на Землю.
Перший пуск екіпажу собак за новою програмою підготовки польоту людини в космос відбувся 28 липня 1960 р. На жаль, пуск був аварійним – на активній ділянці польоту відвалився боковий блок першого ступеня ракетоносія. У катастрофі загинули собаки Чайка та Лисичка. Про цю невдачу радянська преса промовчала. Чекали позитивних результатів.
19 серпня 1960 р. відбувся перший в історії космонавтики орбітальний політ живих істот з поверненням на Землю. Вдалими "космонавтами" були дві собачки – Білка і Стрілка, які здійснили свій політ на кораблі "Супутник-5". С.П.Корольов був дуже задоволений результатами випробувань, але для повної гарантії успіху мав бути ще один пуск з позитивними результатами.
1 грудня 1960 р. провели запуск третього космічного корабля, у якому були Бджілка і Мушка. Але політ закінчився невдачею – корабель під час спуску пішов по нерозрахунковій траєкторії за межі території СРСР, і керівники змушені були припинити його існування. Наступний пуск 22 грудня також став невдалим, хоча собаки внаслідок аварійної посадки не постраждали.
Успішні запуски відбулися у березні 1961 р. 9 березня на новій модифікації корабля "Восток-3" одновитковий орбітальний політ здійснила Чорнушка. З нею в кораблі знаходився манекен космонавта, жартома названий Іваном Івановичем, на якому замірялися перевантаження на активній ділянці польоту, в момент катапультування і в ході приземлення. Політ пройшов благополучно, апаратура працювала безвідмовно. 25 березня 1961 р. за аналогічною програмою, з манекеном космонавта, здійснила політ Зірочка. Політ і приземлення пройшли нормально.
Ці польоти стали останніми контрольними випробуваннями перед польотом людини в космос. Вчені-медики на чолі з В.Яздовським і О.Газенком отримали дуже важливі відомості про зміни фізіологічних функцій і поведінки тварин під час орбітальних польотів. А Зірочка виявилася останньою, хто відкрив дорогу космонавту-людині в Космос. До речі, Зірочку спочатку звали Удача. Але хтось (кажуть, що це був Юрій Гагарін) запитав: а якщо буде невдача? І тоді назвали собачку Зірочкою.
Через два з половиною тижні після польоту Зірочки в космос відправилась людина.
12 квітня 1961 р. на орбіту було виведено космічний корабель "Восток", на борту якого перебував старший лейтенант авіації Юрій Гагарін.
Отже, вірні друзі людини – собаки, які з незапам'ятних часів служили людині, виступали її охоронцями, допомагали полювати і пасти худобу, – в ХХ сторіччі допомогли людині відкрити нову еру в історії людства – космічну. Можна сказати, собаки розвідали для людини шлях у космос.
