1 жовтня 1896 року кур'єрським поїздом Південно-західних залізниць до Києва прибув міністр юстиції Росії, а в недавньому минулому керівник цієї магістраллі С.Вітте. Про видатні організаторські здібності Сергія Юлійовича кияни знали зовсім не з чуток.
Вітте щиро любив Київ, звідки так вдало і почалася його кар'єра знаменитого державного діяча. Враховуючи цей нюанс, «батьки» міста, віддавши на пероні вокзалу покладені по протоколу почесті панові міністрові, одразу попрямували до нього на прийом в готель «Європейський», де і зупинився на постій високий гість з Санкт-Петербурга.
Делегацію київських ходаків очолював Степан Михайлович Сільський - тодішній міський голова. Він підніс панові міністрові чолобитну, що складалася з п'яти прохань, що вимагають, на думку місцевої думи, невідкладного рішення. Під номером п'ятим сиротливо прихистилося клопотання про сприяння з боку міністра питанню про відкриття в Києві середнього технічного учбового закладу.
Вислухавши прохання киян, С.Вітте погодився з делегацією, що всі зазначені ними проблеми актуальні для Києва і всього Південно-західного краю, і він постарається усіляко сприяти їх швидкому рішенню. А в останнє клопотання, природньо, підтримавши його, Сергій Юльевіч вніс істотне виправлення, яке того ж дня рознеслося по місту і знайшло безліч прибічників. Міністр фінансів сказав приблизно наступне:
- Відкриття в Києві середнього технічного училища - вчорашній день. Сьогодні місту і всьому вашому краю украй необхідне інженерне училище, тобто політехнічний інститут...
Багато істориків схильні вважати, що саме з першого жовтня 1896 року і почалася біографія політехнічного інституту в Києві, хоча накльовувалася вона ще в 1880 році, коли місцеві цукрозаводчики, на чиї заводи тоді припадало більш за третину загальноросійського виробництва цукру, при активній підтримці голови київського біржового комітету Н.Хрякова надумали влаштувати в Києві технічний учбовий заклад. І одразу ж відкрили підписку для збору пожертвувань.
Разом з відсотками до 1896 року цей фонд виріс до 72.000 рублів.
Про цю суму і згадали 18 лютого 1896 року - під час святкування 25-ліття Російського технічного товариства, створеного для сприяння в країні розвитку техніки і промисловості. Беззмінний керівник київським відділенням цього товариства, професор університету Св. Володимира Микола Андрійович Бунге, знаменитий цукрозаводчик і меценат Лазар Ізраїльовіч Бродський говорили, що прийшла пора скористатися цим фондом для створення в Києві технічного учбового закладу. Бракуючу суму для будівництва можуть пожертвувати, вважав Лазар Ізраїльович, особи, що усвідомлюють, що для користі загальної справи слід терміново вгамувати голод на кваліфіковані кадри фахівців.
Таких ентузіастів було немало. Перш за все, мабуть, слід пригадати пристрасного прибічника вищої технічної освіти - заступника начальника служби дороги і будівель ЮЗЖД (ПЗЗ) А.Абрагамсона, якого, як талановитого фахівця, дуже високо шанував С.Вітте. Так от, Артур Адольфовіч 9 січня 1896 року в популярній серед городян газеті «Киянин» писав, що необхідність створення політехнічного інституту повністю дозріла. Більш всього для його будівництва підходять такі промислові центри, як Москва, Харків і Київ. Але... у Харкові вже є Технологічний інститут, а в Москві - імператорське технічне училище. До того ж, продовжував інженер, Київ задовольняє всім умовам для процвітання в нім технічного інституту: це велике університетське місто, центр розвиненої промисловості і квітучого краю...
В тому ж році і міська дума двічі намагалася обговорити тему відкриття в Києві технічного учбового закладу. При цьому сором'язливо замовчувалася пропозиція міністра С.Вітте про технічний заклад вищого класу. Думці схилялися до думки, що протягувати ніжки потрібно по одягу. Інші навіть передбачали, що, можливо, середнє технічне училище місту удасться заснувати, не витративши на це жодних засобів.
І голосних Думи можна було зрозуміти: місцева казна міста, що бурхливо розвивається, більше нагадувала колодязь, звідки вода вичерпувалася миттєво у міру її надходження. А тут ще нагрянула біда - в лютому згорів міський театр, дітище академіка архітектури Івана Васильовича Штрома. А оскільки Київ в ту пору входив в п'ятірку найзнатніших міст Російської імперії (перебував в одній компанії з Петербургом, Москвою, Варшавою і Одесою), то кияни наполегливо стали вимагати швидкого зведення нової будівлі театру. А два вартісних будівництва місто осилити не могло.
Але влучно помічено: якщо не можна, але все таки дуже хочеться, то можна... У січні 1897 року долею політехнічного інституту впритул зайнявся київський генерал-губернатор О.Ігнатьєв.
Скоріш за все О.Ігнатьєва змусило прилучитися до найактивніших прибічників створення в Києві політехнічного інституту отриманий в середині січня 1897 року лист від Ніколи Артемовича Терещенко, в якому той писав:
«Граф Алексей Павлович!
Потребность основания в Киеве политехнического института вызывается развитием промышленной жизни в Юго-Западном крае и является насущной.
В качестве русского представителя местной промышленности и земледелия, считаю долгом сделать почин в этом деле и сим изъявляю Вашему Сиятельству готовность принести на основание института в Киеве лично от себя и от имени моих сыновей, Ивана Николовича и Александра Николовича, по 50 тысяч рублей, всего сто пятьдесят тысяч рублей...»
Услід прийшов лист від Лазаря Ізраїльовіча Бродського, який пожертвував на інститут 100.000 рублів. До листа був також доданий список осіб і установ міста, готових зробити і свій внесок в цілому у розмірі 81.000 рублів. В той же час голова київського біржового комітету Микола Григорович Хряков сповістив міського голову С.Сельського про передачу до фонду будівництва інституту накопичені на ці цілі з 1880 року 72.000 рублів. Міська дума у свою чергу майже одноголосно взялася заробити на інститут 300.000 рублів, випустивши п'ятивідсоткову облігаційну позику.
Обов'язки голови комітету з облаштування в Києві політехнічного інституту узяв на себе генерал-губернатор.
Було запропоновано декілька місць, підходящих нібито для будівництва споруд інституту. Про Шулявку спочатку і мови не йшло. Називалися район Виноградників на Липках, Крута Лабораторна вулиця, площі Троїцкая і Володимирська на бурхливо забудовуваній в ту пору Либедській ділянці, Кадетське шосе і навіть Батиєві гори, відгороджені від міста як річкою Либедь, так і залізничним полотном Південно-західних доріг.
Кінець невизначеності поклав приїзд в жовтні директора департаменту торгівлі і мануфактури В.Ковалевського. Ознайомившись наочно зі всіма місцями міста, наміченими під споруду інституту, Володимир Іванович несподівано для багатьох уподобав плац військового відомства, що знаходиться на Шулявці, поблизу Житомирського шосе. Тут пролягала трамвайна лінія, що зв'язувала центр міста зі Святошиним, а недалеко диміли труби заводу Гретера і Кріванека (нині «Більшовик»).
Комітет, що засідав 17 жовтня, схвалив вибір В.Ковалевського і постановив просити його і генерал-губернатора добитися від військового відомства поступитися під спорудження будівель інституту 38 десятиною землі, запропонувавши замість 76 десятини міської землі, віддаленішої від Києва.
На тому ж жовтневому засіданні комітету з подачі В.Ковалевського була прийнята дещо несподівана пропозиція: утриматися від всеросійського відкритого конкурсу на кращий проект будівель інституту, а провести іменний серед групи відомих архітекторів. За участь в нім кожному авторові призначалася винагорода у розмірі 1000 рублів, а авторові кращого проекту вирішили заплатити 4000 рублів.
Такий метод проведення конкурсу перевершив всі найоптимістичніші прогнози - вже 4-15 березня 1898 року будівельна комісія розглянула вісім проектів. Її члени, вибрані комітетом в жовтні 1898 року, Н.Самофалов, А.Абрагамсон, Л.Бродський, Б.Ханенко, професори університету Св. Володимира Н.Бунге, Н.Ренненкампф, Д.Піхно, керівник ПЗЗ (ЮЗЖД) К.Немешаєв поклали своє «око» на проект під девізом «Prestissimo». Він і був визнаний найбільш відповідним для споруди будівель інституту. Автор цього проекту академік архітектури І.Китнер в записці-пояснення відзначав, що вибрана для будівництва місцевість відноситься до найздоровіших в Києві. Ставити три головні будівлі інституту він мав намір на горбі, віддаленому від Житомирського шосе з його трамвайною лінією на відстані 100 саженів. Цю ділянку передбачалося відвести під парк.
Підряд на спорудження комплексу будівель політехнічного вузу дістався найавторитетнішій на ту пору будівельній конторі Л.Гінзбурга, яка в тому ж, - 1898 року готувала до здачі прекрасну будівлю (дітище архітектора Київського учбового округу П.Шлейфера) Комерційного училища на Бульварно-Кудрявській вулиці, що круто спадала з Львівської площі на Галицьку (нині площа Перемоги).
Саме на цю будівлю (її освячення намічалося на 30 серпня) і поклав своє око Л.Бродський. У нього виникла воістину унікальна думка: розмістити сюди тимчасово на постій вуз, що народжується, і почати заняття в нім, не чекаючи закінчення спорудження корпусів політехнічного на Шулявці, а вже в 1898 році, коли і було отримано згоду Миколи II на відкриття в Києві вищого технічного училища імені імператора Олександра II.
Цей маневр Л.Бродського як би йшов в руслі високого повеління государя імператора від 30 січня 1898 року, в якому, зокрема, говорилося: ...открыть первые курсы политехнического института в г. Киеве к осени текущего года во временном помещении, расходовав 100000 руб. на приспособление сего помещения для указанной цели и назначить... директором и преподавателем сего института т.е. Виктора Кирпичева».
Віктор Львович Кирпичов, пам'ятник якому на честь 100-ліття політехнічного інституту намічено відкрити на території цього вузу, належить до когорти не лише видатних учених кінця XIX і початки XX століть, але і настільки ж чудових організаторів вищої технічної освіти в країні. Саме йому довелося «ставити на ноги» Харківський технологічний інститут, що народився в 1889 році. За 9 років він зібрав в цьому учбовому закладі квіт тодішньої наукової еліти. Серед викладачів були Н.Бекетов, видатний фізико-хімік, праці якого, як і його учнів, поклали початок знаменитій харківській физико-хімічній школі; В.Стеклов - математик від Бога, ім'ям якого в Москві названий Математичний інститут Академії наук; К.Зворикін - один з основоположників науки про різання металів.
Костянтин Олексійович пішов за Віктором Львовичем і до Києва. Поряд з ним, стараннями директора, працювали С.Реформатський - хімік, органік, автор відкриття, названого реакцією Реформатського, широко вживаного при дослідженні і синтезі складних природних з'єднань; Г.Де-Метц - фізик і методист, авторитет в області радіоактивності, укладач першого в Україні курсу методики викладання фізики в школах; М. Делоне (Делоньє) - визначний фахівець в області механіки, один з піонерів планеризму, популяризатор авіаційних знань в Україні; Вотчал Євген Філатович - засновник школи українських фізіологів рослин, один з організаторів інституту селекції, що став потім науково-дослідним інститутом цукрового буряка...
Наявність таких видатних професорів, ясна річ, позначилася на знаннях студентів вузу. Великий Д.Менделєєв, який приймав участь в січні 1903 року у перших випускних іспитах цього учбового закладу, писав міністрові фінансів С.Вітте: «...я счастлив тем, что имею возможность довести до сведения Вашего высокопревосходительства об отличных результатах первого выпуска Киевского политехнического института. Они многое обещают в будущем: жертвы, принесенные на прекрасное устройство этого института, не были напрасны». У цьому ж посланні Дмитро Іванович признається: «Имея 35-летний опыт в деле дипломирования в высших учебных заведениях, я имею смелость утверждать, что такой общей совокупности специальных работ кончающих учебу студентов, какую я видел у студентов Киевского политехнического, нельзя встретить в известных мне университетах и технологических институтах...»
Вуз дав путівку в життя таким видатним людям XX століття, як Сікорський І., Корольов С., Люлька А., Мікулін А., Бардін І., Патон Б. і багато-багато широковідомих в світі фахівців.
Напередодні початку занять, а саме 30 серпня, в жаркий полудень на шулявській землі відбулася урочиста закладка головної будівлі інституту. Тут зібралася еліта Південно-західного краю на чолі з генерал-губернатором М.Драгоміровим. У числі почесних гостей були і жертводавці з улаштування інституту - Л.Бродський, Н.Терещенко, батько і син Зайцеви, Б.Ханенко, графиня І.Браніцка, князь Р.Сангушко, граф П.Шувалов, князі Щербатови, Е.Демідова, княгиня Сан-Донато, барон А.Масс... Всього - 84 мецената. І пожертвували вони на створення політехнічного інституту 1 мільйон рублів - суму в той час величезну.