Дмитро Павлович Григорович - український авіаконструктор, творець першого гідроплана.
Народився у трудовій інтелігентній сім'ї. Навчався в реальному училищі, у 1902 р. вступив на механічне відділення Київського політехнічного інституту та почав відвідувати повітроплавний гурток КПІ. Тут і "захворів" авіацією на все життя.
Перед закінченням КПІ поїхав до бельгійського міста Льєж, де вивчав аеродинаміку і теорію двигунів. Перший свій спортивний біплан Г1 потужністю 25 кінських сил Григорович побудував з бамбука і випробував 10 січня 1910 р. Розробками Григоровича зацікавився Федір Терещенко, який також навчався в Київському політехнічному інституті і мріяв стати авіатором. Невдовзі з'явилися спортивні аероплани – Г2 і Г3, де конструктором і виконавцем усіх робіт був Григорович, а меценатом – Терещенко.
З 1912 р. Д.Григорович – технічний директор заводу 1-го Російського товариства повітроплавання. У 1913 р. сконструював свій перший літаючий човен М-1, у 1916 р. – літаючий човен М-9 та перший у світі гідролітак-винищувач М-11. У вересні 1916 р. лейтенант Ян Нагурський першим у світі зробив на літаючому човні М-9 дві "мертві" петлі поспіль; нікому повторити "петлю Нестерова" на літаючих човнах інших конструкцій не вдалося.
За роки Першої світової війни конструкторське бюро Д. Григоровича створило понад 10 типів гідролітаків. Вони вироблялися в США, Великій Британії, Італії та Франції за проектами, які продав за кордон уряд Росії.
1 червня 1917 р. Григорович заснував свій власний дослідний авіабудівний завод. Під час голоду в Петрограді перебрався із родиною до Києва, потім – до Одеси. У 1919 р. працював у Катеринославі, Сімферополі, Севастополі. У 1922 р. Григоровича призначено технічним директором і начальником КБ Державного авіаційного заводу №1 у Москві. У 1923 р. за його участю спроектовано перший радянський винищувач І-1, а через рік – І-2. У 1925 р. конструктора призначено керівником відділу морського дослідного літакобудування на Державному авіаційному заводі №23 в Ленінграді.
1 вересня 1928 р. Григорович був заарештований, звинувачений у шкідництві і ув'язнений до Бутирської тюрми. Протягом 1929–1931 рр. працював у ЦКБ-39 ОГПУ разом із М.Полікарповим. У квітні 1930 р. вони створили винищувач І-5.
10 липня 1931 р. Дмитро Григорович отримав свободу. Газета "Правда" надрукувала постанову Центрального виконавчого комітету СРСР: "…Амністувати… Головного конструктора з дослідного літакобудування Григоровича Дмитра Павловича, який розкаявся у своїх попередніх вчинках і напруженою роботою довів своє розкаяння. Нагородити його грамотою ЦВК Союзу РСР і грошовою премією в 10000 рублів".
Навесні 1938 р. Григоровича призначають керівником щойно організованого КБ у Новосибірську. Але до Сибіру він не доїхав: занедужав і 26 липня того ж року на п'ятдесят шостому році життя помер від лейкемії.
Загалом Д.П. Григорович створив 80 літаків різноманітних типів, під його керівництвом працювали С. Корольов, С. Лавочкін, М. Камов, В.Шавров, які згодом стали відомими конструкторами авіаційної і ракетної техніки.