Нові щербини з'явилися під час одного з ракетно-дронових обстрілів Києва. А будівля, що отримала ці пошкодження, – це корпус №4 КПІ ім. Ігоря Сікорського, де містяться хіміко-технологічний факультет і факультет біотехнології і біотехніки. Це, до речі, перший навчальний корпус на території кампусу КПІ, що прийняв студентів нового закладу вищої технічної освіти лише за рік після його заснування в Києві, тобто ще восени 1899 року.
Вибоїни на стінах цього корпусу – не перші. У 2012 році наша газета вже писала про таємничі щербини на його бокових стінах з боку такого ж історичного житлового будинку №37/3 і корпусу №1 (див. "Київський політехнік" № 2 за 2012 рік, матеріал "Загадкові щербини"). Уважний перехожий може розгледіти їх навіть з центральної алеї. Окремі цеглини на цій стіні потрощено по всій її площині. Понад те, такі вибоїни є і між її вікнами. Все це дозволяє зробити висновок, що колись ця частина будинку захистила його внутрішні приміщення від залпів картеччю і, здається, гвинтівкових пострілів. До речі, характерні сколи існують і з іншого боку цієї ж само торцевої частини корпусу. Тоді ми про них не писали, а це вже точно результати влучань гвинтівкових куль і навіть кулеметної черги. У тій статті редакція зробила кілька припущень, коли саме могли з'явитися ці зловісні мітки минулого. Першою йшла гіпотеза про те, що це сліди розгрому Шулявської республіки 16 грудня 1905 року царськими військами. Однак на сьогодні відомостей про те, що козаки, військові та поліціянти вибивали повсталих жителів Шулявки і київських студентів з території інституту гарматним вогнем, немає. Також можливо, що вони – матеріальні свідчення про запеклі бої за визволення Києва у листопаді 1943 року. Як відомо, танки 38 армії 1-го Українського фронту, які першими зайшли в столицю України, під вогнем супротивника рухалися саме Брест-Литовським шосе, як звався тоді Берестейський проспект, з боку Житомира. Ну і найбільш ймовірною видається версія про те, що ці мітки на корпусі могли з'явитися 14 грудня 1918 року, коли на зміну Українській державі під проводом гетьмана Скоропадського прийшла Українська Народна Республіка на чолі з Директорією, і в місто з боями – знов таки з боку Житомира – ввійшли війська Симона Петлюри. Та хай би як там було, вони стали наочним спадком буремних років, які регулярно переживав у своїй історії наш університет і весь Києва.
На фото: вибоїни у стінах корпусуАле про те, коли з'явилися нові, відомо абсолютно точно – 17 червня 2025 року. Тоді під ранок Київ було піддано масованому комбінованому обстрілу ворожими дронами, крилатими та балістичними ракетами. Під час російської терористичної атаки в столиці загинуло 28 людей, ще 134 дістали поранення. У числі київських об'єктів, які зазнали пошкоджень тієї ночі, опинилися й будівлі та споруди КПІ ім. Ігоря Сікорського – кілька навчальних корпусів, чотири гуртожитки та басейн. Постраждав, зокрема, й корпус №4. Тепер незмивні мітки війни отримав задній фасад будівлі – з боку скверу Сосновий, неподалік від пам'ятника першому українському авіаконструкторові, викладачу КПІ в 1906 – 1911 роках Олександрові Кудашеву. До слова, вибоїна, схожа на традиційне зображення серця, тепер "прикрашає" й п'єдестал цього монументу. Крім того, осколки доволі рясно "подзьобали" асфальтове покриття доріжки вздовж цієї частини корпусу (на фото). Зауважимо, що тієї ночі в університеті було пошкоджено ще й понад 90 віконних конструкцій та багато дверей тощо. Ще страшнішого удару університетський кампус зазнав у ніч проти 23 червня, коли постраждало 12 будівель.
На фото: наслідки нічної атаки
До ліквідації наслідків тих атак долучилися сотні політехніків – студентів, викладачів і працівників різних служб університету. В різний спосіб – хто власною працею, хто коштами – долучилися до цього і випускники КПІ, партнери та його друзі. Тож сьогодні рани на будівлях університету частково "загоєні", проте роботи з відновлення кампусу триватимуть і надалі. Полагоджено асфальтове покриття вздовж будівлі. Але доки стоятиме університет, доки тут навчатимуться все нові покоління української молоді і працюватимуть науковці, на стінах його старого корпусу залишатимуться ці щербини. Як німі свідчення геноцидної війни проти України та її народу, що її розв'язала проти кожного з нас росія.
Символічно, що військові злочинці з ворожої країни залишили ці мітки саме на корпусі №4, який тепер перетворився на своєрідну книгу, кам'яні сторінки якої зберігають матеріальну пам'ять про трагічні епізоди історії нашого університету і всієї нашої країни.
Автор висловлює вдячність другові нашої редакції, провідному інженеру відділу технічних засобів навчання університету Віктору Лазаренку за привернення уваги до теми та фотографії, що їх він зробив 18 червня цього року.