Кафедра фізики Київського політехнічного інституту була створена одночасно з інститутом – у 1898 р. Її організатором і першим керівником був професор Київського університету Георгій Георгійович Де-Метц (1861–1947).

Г.Г. Де-Метц закінчив у 1885 р. математичне відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету (м. Одеса) і був залишений при університеті для підготовки до професорського звання. Восени 1885 р. був відряджений на два роки до Страсбурзького університету, де проводив дослідження під керівництвом видатного німецького фізика – вченого і педагога – професора Августа Кундта. У 1887 р. Георгій Георгійович повернувся до Одеси і почав працювати у фізичній лабораторії професора Ф.М.Шведова. Досліджував механічні властивості різних розчинів. У 1889 р. захистив магістерську дисертацію, а у 1891 р. – докторську. У тому ж 1891 р. був обраний екстраординарним професором фізики Київського університету, а в 1896 р. – ординарним професором.

Г.Г. Де-Метц стояв біля самих витоків Київської політехніки – 25 листопада 1896 р. був учасником приватної наради підприємців, інженерів, професорів Київського університету, яка розробила пропозиції щодо майбутнього вищого політехнічного навчального закладу в Києві. Потім був членом комітету зі створення КПІ і будівельної комісії. Саме за вимогами, які сформулював Г.Г. Де-Метц, проектувались і споруджувались приміщення для фізичної лабораторії  (11 кімнат навколо Великої фізичної аудиторії). Де-Метц також замовив для лабораторії найкраще обладнання, більшу частину – за кордоном.

У 1899–1910 рр. на кафедрі працював лаборантом, викладачем фізики О.М.Динник, згодом професор (1911), академік Всеукраїнської академії наук (ВУАН) (1929), академік АН СРСР (1946).

Де-Метц завідував кафедрою фізики КПІ до осені 1919 р. У 1919 р. був обраний ректором КПІ і відряджений у Ростов-на-Дону, який у той час був під владою Денікіна. Через війну Де-Метц зміг повернутися до Києва лише у березні 1921р., але його заява про вступ на службу в КПІ не була задоволена.

У 1901–1904 рр. лабораторні заняття зі студентами проводив Леон Йосипович Кордиш (1878–1932 рр.). У 1904 р. він був відряджений до Берлінського університету, працював в Інституті теоретичної фізики у проф. М.Планка і у фізичній лабораторії у проф. Е.Варбурга. У 1921 р. його обрали професором кафедри теоретичної електротехніки КПІ і професором теоретичної фізики Київського інституту народної освіти (так тоді називався Київський  національний університет ім. Тараса Шевченка). У 1926 р. Л.Й.Кордиш став членом-кореспондентом ВУАН і членом Краківської АН. Багато років він був майже єдиним фізиком-теоретиком в Україні.

У 1922 році кафедру очолив Олександр Генріхович Гольдман (1884–1971). У 1901–1905 рр. він навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету, у 1905–1906 рр. у Лейпцизькому університеті, де захистив дисертацію "Фотоелектричні дослідження комірок з розчинами фарб" і отримав ступінь доктора філософії. При кафедрі фізики КПІ О.Г.Гольдман у 1922 р. заснував Фізичну дослідницьку лабораторію.

У 1923 р. новим членом кафедри став В.П.Линник, також з аспірантів О.Г.Гольдмана. Згодом він показав себе як видатний вчений у галузі прикладної, фізичної та астрономічної оптики і став дійсним членом АН СРСР. Він був двічі лауреатом Державної премії СРСР. У КПІ В.П.Линник разом з В.Є.Лашкарьовим виконував роботу з оптики рентгенівських променів.

У 1929 р. О.Г.Гольдмана обрали академіком ВУАН. Він також став першим директором Науково-дослідного інституту фізики, створеного на базі вищезазначеної лабораторії. В інституті проводились інтенсивні дослідження напівпровідників. У цей інститут перейшли аспіранти О.Г.Гольдмана В.Є.Лашкарьов, С.Д.Герцрікен та Н.Д.Маргуліс. Пізніше В.Є.Лашкарьов очолив Інститут напівпровідників АН УРСР, був обраний в академіки АН УРСР; Н.Д.Маргуліс був обраний членом-кореспондентом АН УРСР.

У 1930–1938 рр. О.Г.Гольдман був також членом Президії ВУАН і секретарем Відділення природничих і математичних наук ВУАН. У січні 1938 р. його  заарештували як ворога народу і засудили до п'ятирічного заслання, яке він відбував у Казахстані. 20 липня 1956 р. був реабілітований, але до Києва повернувся лише наприкінці 1959 року. Був затверджений керівником новоствореної лабораторії електролюмінесценції Інституту фізики АН УРСР.

Із серпня 1941 р., під час перебування КПІ в евакуації в Ташкенті, кафедру фізики очолював доцент С.П.Литвиненко, який до війни мав спільні наукові праці з відомими фізиками – майбутніми академіками АН СРСР К.Д.Синельниковим, І.В.Курчатовим та А.К.Вальтером. Після повернення інституту з Ташкента кафедрою керував професор І.Д.Файнерман (до 1948 р.). Він був ініціатором створення в КПІ інженерно-фізичного факультету з відділенням фізики металів, фізики діелектриків і напівпровідників та технічної електроніки. Від 1948 р. виконувачами обов'язків завідувача кафедри або завідувачем були М.П.Філіпович, П.К.Кобушкін, А.Є. Левашов. У ті роки з кафедри до Інституту фізики АН УРСР перейшов В.С.Машкевич, який через 30 років повернувся видатним фізиком, доктором наук.

У 1956–1973 рр. кафедру очолював проф. М.П. Калабухов (1902–1989), який у 1940–1956 рр. був завідувачем кафедри фізики в Тбіліському університеті. М.П.Калабухов – учень видатного фізика, доктора фіз.-мат. наук П.С.Тартаковського, професора Сибірського фізико-технічного інституту, який у 30-ті роки був аспірантом кафедри фізики КПІ.

Завдяки енергійним заходам М.П.Калабухова в КПІ у 1957 р. було відкрито проблемну лабораторію напівпровідників, де створювалися та досліджувалися світлодіоди на основі кубічного карбіду кремнію. Очолював лабораторію Ю.М.Алтайський.

При лабораторії функціонувала кріогенна станція, у створенні якої велика заслуга належить М.П.Калабухову та інженеру М.А.Свертоці. Тут отримували зріджений гелій, який використовувався для експериментів при низьких температурах до 4,2 К. За керівництва М.П.Калабухова вперше від заснування кафедри було виконано та захищено  низку кандидатських дисертацій (В.Г.Сидякін, П.О.Юрачківський, П.К.Горбенко, В.П.Бригінець, А.О.Ковтун, Ю.Б.Єрмолович). Викладач кафедри Ю.А.Сікорський, рідний племінник І.І.Сікорського, захистив під керівництвом М.П. Калабухова кандидатську дисертацію ще в роки евакуації у Тбілісі.

У 1973 році кафедру загальної фізики очолив професор М.В.Білоус (1930–2008), випускник КПІ, фахівець у галузі фізики металів.

У 1982 році кафедру розділили на три кафедри: загальної та експериментальної фізики, загальної та теоретичної фізики та загальної фізики і фізики твердого тіла. У 1996 р. усі вони увійшли до складу новоствореного фізико-математичного факультету КПІ, першим деканом якого був академік НАН України В.Г.Бар'яхтар. З 2007 р. факультет очолює професор В.В.Ванін.

Першим завідувачем кафедри загальної та теоретичної фізики став професор В.Д.Тронько – знаний спеціаліст у галузі фізичної оптики магнітних матеріалів. На цій кафедрі в 1973–1987 рр. на посаді професора працював М.П.Калабухов. У 1998 р. кафедру очолив академік НАН України В.М.Локтєв, завідувач відділу нелінійної фізики конденсованих систем Інституту теоретичної фізики ім. М.М.Боголюбова НАН України, відомий у світі теоретик у галузі теорії твердого тіла, оптики, магнетизму, фізики низьких температур, зокрема макроскопічних квантових явищ та кріокристалів.

Першим завідувачем кафедри загальної та експериментальної фізики став професор В.П.Черкашин, фахівець у галузі фізичної оптики напівпровідникових матеріалів. З 1996 р. кафедру очолює член-кореспондент АПН України Ю.І. Горобець, директор Інституту магнетизму НАН України та МОН України, фахівець у галузі фізики магнетизму і магнітних матеріалів, надпровідності і фізики твердого тіла, а також екологічних проблем наслідків Чорнобильської аварії.

У 1982 р. першим завідувачем кафедри загальної фізики та фізики твердого тіла (ЗФ та ФТТ) став М.В.Білоус. У 2002–2013 рр. кафедру очолювала доктор технічних наук, професор Л.П.Гермаш (1948–2013), випускниця Одеської політехніки. Разом з В.Г.Бар'яхтаром і В.В.Ваніним вона створювала фізико-математичний факультет КПІ, працювала заступником декана цього факультету.

У 2014–2017 рр. кафедру ЗФ та ФТТ очолював доктор фізико-математичних наук, професор В.М. Горшков з досвідом роботи в університетах та наукових лабораторіях Англії і США. Наукові інтереси – комп'ютерне моделювання фізичних процесів (сингулярна оптика, плазмооптика, квантова хімія, спінтроніка, фізика наносистем, нелінійна магніто-електрогідродинаміка, акустичні метаматеріали).

З 2017 року кафедрою ЗФ та ФТТ завідує доктор технічних наук, професор В.Й.Котовський, з 2012 по 2017 рр.  – заступник проректора нашого університету з наукової роботи, лауреат Премії Кабінету Міністрів України 2015 р. за розроблення та впровадження сенсорних контрольно-інформаційних технологій, переможець Всеукраїнського фестивалю інноваційних проектів "Sikorsky Challenge 2014" за розробку металокерамічних рентгенівських трубок нового покоління на основі нанокомпозитних матеріалів для технічної та медичної діагностики. Наукові інтереси – використання інфрачервоної термографії в наукових дослідженнях (технічна та медична діагностика, дослідження біологічних об'єктів за допомогою неінвазивних технологій).

Кафедра ЗФ та ФТТ проводить спільні дослідження з інститутами НАН України. Згідно з договорами про співпрацю з Center of Advanced Material Processing (CAMP – Clarkson University, NY, USA) – KPI і Los Alamos National Laboratory (LANL), NM, USA – KPI студенти фізмату мають можливість продовжувати освіту і проходити стажування в цих наукових центрах.

Кафедра ЗФ та ФТТ є випусковою. Вона готує фізиків-дослідників за спеціальністю 104 – фізика та астрономія. Спеціалізація – комп'ютерне моделювання фізичних процесів. Випускники кафедри працюють як у науковій сфері – в дослідних інститутах і центрах України, Європи, США, так і в бізнесі – в різних високотехнологічних інноваційних компаніях. Вони займаються такими пріоритетними напрямами, як, наприклад, авіаційні і космічні системи, наноматеріали, інформаційно-телекомунікаційні системи, безпека тощо.

Ольга Пугач