Запрошувати іноземних умільців до України – традиція давня. Зокрема, найвідомішими італійськими митцями у Києві стали флорентієць Франческо Бартоломео Растреллі у XVIII ст. (Андріївська церква, Маріїнський палац) та римлянин Вінченцо Беретті із сином у XIX ст. (червоний і жовтий корпуси університету, Інститут шляхетних дівчат, анатомічний театр, Володимирський собор). Не оминули вихідці з Апеннін і КПІ.
Зазвичай кажемо, що важко уявити Київ без творінь Владислава Городецького, і це правда. Та не всі знають, що ліплення на всіх будівлях В.Городецького виконав скульптор Еліо Саля. Скажіть, можна уявити Будинок з химерами без скульптур – тварин, чудовиськ, нереїд? Значить, і без Еліо Саля Київ був би зовсім іншим. До речі, відзначився мистець і при будівництві Київського політехнічного інституту.
Походження. Еліо Сала, таким спочатку було прізвище італійця. Народився в Мілані, у дворянській родині в 1864 році, мав трьох братів – Паоло, Еудженіо та Енеа. Цікаво, що Еліо став скульптором, два його брати – художниками, а молодший – Енеа – вчителем фехтування. Наприкінці ХІХ ст. Еліо Сала приїздить до Петербурга, де два роки працює над убранством палацу на набережній Мойки. І тут дізнається, що в Києві оголошено конкурс на оздоблення Міського музею старожитностей (нині – Національний художній музей). Завзятий житель півдня, надихнувшись численними творіннями, які бачив на батьківщині, переніс натхнення у свій проєкт і виграв конкурс. Отож разом із братами переїздить до Києва. Варто зазначити, що не лише Києву пощастило з митцем, пощастило й Еліо майстерно втілити задумані композиції, які прославили його і якими захоплюємося понад століття.
Перетворення. З якоїсь причини у Києві скульптор змінив прізвище на Саля. Жартівники серйозно стверджують, "щоб не асоціюватися з українським салом". Але дослідники іншої думки. По-перше, говорять вони, прізвище італійця – Сала, перекладається як зала. По-друге, зміна написання прізвища кирилицею найменше пов'язана із "салом".
Найімовірніше, що від транслітерації (принцип/метод, коли букві іншої мови відповідає буква кирилиці) перейшли до орфоепії (тобто буквами кирилиці передали, як прізвище звучить по-італійськи). А італійською, де "L" – м'який звук, звучить "саля". Що стосується наголосу – перший чи другий склад, – припускають вплив французької, більш поширеної на той час, ніж італійська.
Київський період. Уже на початку 1900-х центральний шестиколонний портик Музею старожитностей увінчала скульптурна композиція "Торжество мистецтва", на даху будівлі зачаїлись міфічні грифони, а монументальні сходи осідлали скульптури левів, виконані Еліо Саля. Звісно, з ним бажали співпрацювати, адже на той час у місті розгорнулося масштабне будівництво.
Творчий тандем українського архітектора Владислава Городецького та італійського скульптора Е.Саля тривав майже півтора десятиліття. Скульптор оздоблював найвідоміші споруди В.Городецького: караїмську кенасу, Будинок з химерами, костел Святого Миколая. Причому саме Еліо Саля вперше почав використовувати виливки не з алебастру, який був не дуже надійним, а з цементу. Після нього всі скульптори почали застосовувати саме таку технологію.
З публікацій того часу: "Брати Саля не тільки виправдали довір'я архітектора, але внесли зовсім нові методи у відливання ліпних прикрас і скульптури. До того часу ліпні прикраси в архітектурі відливали з алебастру, матеріалу дуже нетривкого, особливо в зовнішньому ліпленні. Саля почали застосовувати так звану набивку з цементу. Цей спосіб полягає в тому, що в форму не наливається алебастр, як робилося раніш, а забивається напівсухий замішаний цемент. Після висихання форма знімається, і лишається цементна скульптура. До них цей спосіб у Росії не використовували. Але Саля, крім знання техніки, виявили ще чудесні здібності скульпторів. За 10-15 років вони збагатили Київ ще низкою високохудожніх будинків".
Окрім В.Городецького, Еліа Саля співпрацював і з іншими архітекторами. Так, у 1899-1900 роках він оздоблював фасад та інтер'єр фойє і глядацької зали оперного театру (архітектор – Віктор Шретер), у 1902-1905 роках – фасад та інтер'єри Київської контори Державного банку, а нині Національного банку України (архітектори – Олександр Кобелєв й Олександр Вербицький), у 1903-1911 роках – костел Воздвиження Святого Хреста у Фастові (архітектори – Владислав Домбровський і Федір Троупянський).
І певна річ, залишив слід у Київській політехніці. Читаємо "Звід пам'яток історії та культури України, 1999 р.": "Усі ліпні роботи в головному корпусі КПІ виконав скульптор Еліо Саля, тимчасова майстерня якого містилася в цьому ж корпусі. Він також зробив поруччя та балюстради зі штучного каменю для парадних сходів (за кресленням О. Кобелєва), мармурові підвіконня й мозаїчні підлоги в актовій залі та вестибюлі" (т. 2, с. 949). Додамо, що скульптурна майстерня Еліо Саля виконала й вісім гіпсових погрудь-барельєфів великих фізиків у Великій фізичній аудиторії. Щоправда, Другої світової війни вони не пережили, тому нині на їхньому місці встановлено копії.
Еліо Саля володів власною художньо-скульптурною і декоративно-будівельною майстернею в Києві, мешкав на вулиці Інститутській, 34 (нині 14) та вулиці Єлизаветинській (Пилипа Орлика), 8. Але з початком Першої світової війни у 1914 році повернувся до Італії. Там його знали не тільки як скульптора, але і як художника й ілюстратора книжок.
Між іншим, не збереглося жодного портретного зображення скульптора. Та він залишив Києву два автографи: один – на будівлі Національного банку, інший – "E. Sala 1902" можна побачити на вуличній скульптурній композиції "Двобій орла з пантерою" біля Банкової, 10.
Цього року виповнюється 160 років від дня народження митця. Тож згадаймо його добрим словом та помилуймося красою, яку він щедро подарував нашому місту.
