У 2008 році була створена Програма подвійного диплома між Корейським інститутом науки та технологій (Korea Institute of Science and Technology – KIST) у Південній Кореї та НТУУ “КПІ”.
Магістри та аспіранти нашого університету мають змогу пройти навчання за даною програмою за наступними напрямами: електроніка, хімія, комп’ютерні науки, біотехнологія та ін.
Ми поспілкувалися з випускниками ФЕЛ Оленою Муляр (на фото – праворуч) та Олексієм Копиловим (на фото ліворуч), які рік навчалися в Корейському інституті науки та технологій у рамках даної програми.
– Що спонукало поїхати до KIST?
Олексій: По-перше, захотілося застосувати свої знання на хорошій матеріальній базі Корейського інституту науки та технологій. Київська політехніка дає хорошу теоретичну підготовку, а от практики, та ще й на сучасному обладнанні, бракує. Окрім того, чому б не використати гарну можливість побачити світ, спробувати себе у чомусь новому. Тим більше, що в нас існує упереджене ставлення до Республіки Корея. Насправді, за рівнем розвитку технологій країна не поступається Японії.
– І чим же відрізняється навчальний процес у Південній Кореї від українського?
Олексій: Їхній навчальний процес важко назвати навчальним. Це, швидше, було схоже на робочий день з 9.00 до 18.00. І для роботи надавалися всі можливості, зокрема, доступ до найрізноманітніших платних наукових ресурсів. Не було жодних проблем з фінансуванням усього необхідного для роботи.
Олена: Усю проведену за день роботу ми фіксували у «щоденниках». Після закінчення навчального року визначався найкращий такий «щоденник». І, до речі, Олексій переміг.
– А над якими темами ви працювали?
Олексій: Для участі в Програмі заздалегідь треба було заявити теми, розробкою яких ми б займалися в Корейському інституті. Правда, деяким учасникам Програми теми кардинально змінили вже на місці. Я працював над популярною нині темою – квантові точки.
Олена: Моя – волоконно-оптичні сенсори.
– І як проходила робота?
Олексій: Повністю самостійно. В Україні ми звикли, що науковий керівник постійно допомагає в написанні роботи, наприклад, магістерської, ночі недосипає зі своїм підопічним за тиждень до здачі. У Південній Кореї, та й за кордоном у принципі, усе інакше. Науковий керівник може ще й своєю роботою навантажити, про якусь допомогу і не йдеться – викручуйся сам, як можеш. Хоча для такої самостійної роботи створюються всі умови, тож жалітися на недостатність ресурсів не доводиться.
– А що було з навчанням у КПІ? Як вдалося отримати два дипломи?
Олена: В КПІ ми перейшли на вільний графік відвідувань. Від одногрупників через Інтернет дізнавалися про всі завдання і тим самим шляхом відсилали виконане одногрупникам або викладачам. А на зимову сесію приїжджали до України, складали екзамени разом з усіма.
– На поблажки від викладачів сподівалися?
Олексій: Чесно? Сподівалися. Але їх не було. Зусиль до навчання ми доклали чимало, тож і я, і Олена іспити склали вдало.
– А як щодо знання корейської мови? Не виникало труднощів на перших порах?
Олена: У навчанні – ні, адже воно проводиться англійською. І вже згадувані «щоденники» велися англійською. Паралельно ми ходили на курси корейської мови. Сертифікати отримали, але справжні знання прийшли з мовною практикою. До того ж, корейці – відкритий і привітний народ. Варто їм зрозуміти, що ви нетутешній, як вони відразу поспішають на допомогу, хоч ви ні про що таке й не просили. Нам після року перебування в Південній Кореї навіть було важко звикнути до закритості й самозаглибленості українців.
– Ви річним стажуванням задоволені? Радили б спробувати й іншим?
Олексій: Так, їхати варто, особливо якщо лише на рік. Знаєте, досвід ніколи зайвим не буває. Та й Програма ця стипендіальна, а стипендії у 800$ для життя в Південній Кореї вистачає з головою.
Олена: Однак не всім вдається навчатися паралельно у двох вишах, тож є варіант, коли після Південної Кореї КПІ закінчуєш уже наступного року.
– Які у вас плани на майбутнє? Знову за кордон не збираєтесь?
Олексій: У планах – вступ до аспірантури. А про закордон ще не знаємо.