1 квітня 1959 р. студент четвертого курсу механічного факультету Віталій Іващенко організував студентський театр естрадних мініатюр, який назвали Естрадний театр аматорів ЕТА. 1 квітня 2009 р. театр святкував своє п'ятдесятиріччя.
Взагалі, хороша річ – ювілеї мистецькі. Якщо традиційні урочистості складаються з офіційної та святкової частин, ювілей мистецького колективу починається одразу ж зі святкової вистави. Якщо в звичайних ювілеях значне місце займають спогади про хороше в минулому, то в мистецьких на сцені присутнє те найкраще, що є сьогодні.
Вільних місць у залі майже не було. Серед глядачів можна було побачити і сивочолих ровесників Віталія Іващенка, що свого часу разом з ним ходили на одні й ті самі лекції, і нинішніх студентів. І по тому, як вони приймали виставу, було видно, що в залі сиділи справжні друзі і цінителі театру, які зажди раді зустрічі зі своїми улюбленцями.
Вперше я побував на виставах «етиків» понад три десятиліття тому. Вони відбувалися в актовому залі на третьому поверсі першого корпусу. Пам'я таю, яким популярним він був тоді, як гарно приймали його глядачі. Звичайно, коли дивився першого квітня цього року виставу, весь час згадував те, що бачив колись, порівнював.
Перше, що маю сказати, – той дух театру ЕТА, та атмосфера гумору, доброти, єдності була присутня і зараз. Хоча Віталій Іващенко за ці тридцять з гаком років зовні помітно змінився, але грав, як завжди, чудово і було видно, що провідне місце в театрі займає по праву. А як він вийшов в образі старого (дуже старого!) професора! Зробив кілька кроків, не промовив ні слова – і вже зірвав заслужені аплодисменти.
На сцені грали і нинішній склад, і ветерани театру. Трьох – Євгена Кузіна, Олександра Ніжерадзе і Євгена Іващенка я пам'ятаю ще з середини 1970-х. Звичайно, зовні вони трохи змінилися, але грали блискуче.
Театр виконував мініатюри різних років, починаючи з класичної сценки «Балка», в якій представлено діалог викладача і студента котрий не знає предмета і йде на всілякі хитрощі, щоб отримати позитивну оцінку. Було помітно, що найбільший успіх у глядачів мали саме мініатюри про екзамени і сесію. І, думаю, не тільки тому, що всі глядачі – студенти (принаймні в минулому), а й тому, що ці сюжети автором написані на основі власного досвіду викладача. А те, що вигадують студенти, коли намагаються переконати викладача у тому, що знають предмет і що їм треба поставити хорошу оцінку, – найбагатша фантазія уявити не може.
А в цілому, незважаючи на поважний вік театру, він молодий душею, як його керівник, і, думаю, буде нести заряд бадьорості, гарного настрою та надихати ще багато поколінь студентів.