Саме таким було перше враження від знайомства з цією (тоді ще 17-річною) дівчиною. «Мене звуть Аня, а мій улюблений поет – Маяковський», – ошелешила вона відразу. І ще не відійшовши від шоку, всі оточуючі вже volens nolens долучалися до безсмертного:
«...Послушайте!
Ведь, если звезды зажигают –
значит – это кому-нибудь нужно?
Значит – кто-то хочет,чтобы
они были?
Значит – кто-то называет эти
плевочки жемчужиной?...»
Далі були роки сумлінного навчання та активної громадянської діяльності (профспілки університету досі з теплотою згадують профорга тоді ще ФС Аню Кучму (тепер вже Іщенко).
Робота в НДЦ ПС «Соціоплюс» стала логічним продовженням процесу поставання Анни як людини, а “Соціоплюсу” як організації. Було нелегко працювати і навчатись, але їй вдалося! Немає сумнівів і в тому, що й на науковій ниві, яку після закінчення університету свідомо обрала для себе А.М.Іщенко, їй усе вдасться! Філософське осмислення освіти – це те, що її турбує сьогодні найбільше (в науці), а тому є всі підстави вважати, що скоро ми усі станемо на крок ближче до істинного розуміння феномену надлишкової освіти. Цього їй і бажаємо від щирого серця, а ще здоров'я та наснаги, а в її особі й усім жінкам нашого університету висловлюємо свою повагу та вітаємо з прекрасним святом весни та жіночності.