Двадцять років – це дуже малий термін в історії, але в житті осередку «Просвіта» нашого університету вже достатній час, щоб увесь колектив помітив його вплив. З самого початку просвітяни КПІ були першими у відродженні української мови в усіх сферах, і, в першу чергу, у проведенні навчальних занять, виданні підручників, словників, іншої методичної літератури, проведенні різноманітних конференцій та ін. Повсякденна підтримка «Просвіти» КПІ з боку ректорату сприяла відносно швидкому перетворенню російськомовного КПІ (яким його було створено і яким він залишався протягом майже 90 років) в український національний університет. Велика шана за це нашим просвітянам за їх натхненну, завзяту і дуже важливу працю з відродження національного духу в КПІ.
У грудні 2008 р. Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка відзначило 140-річчя, а в лютому, напередодні Всесвітнього дня рідних мов, ми згадуємо про перші збори в КПІ бажаючих вступити до осередку Товариства української мови (ТУМ). Від тієї події минуло вже двадцять років.
Назву новостворюваного Всеукраїнського товариства підредагували на тернистих шляхах офіційної реєстрації, попередньо присутнє там слово «Просвіта» з назви зникло. Як відомо, метою діяльності «Просвіти» завжди була оборона рідної мови, утвердження її верховенства на теренах України, тому в 1989 році нагадування про «Просвіту» все ще було небажаним. Зі здобуттям Україною незалежності ТУМ було перереєстровано на «Просвіту», усе стало на свої місця.
Засновник київської «Просвіти» (1906 р.) Борис Грінченко був з російськомовної родини, яка дратувалася його захопленням українською мовою, а в родині Лесі Українки був присутній суржик. Б.Грінченко зарадив українській справі створенням Словника української мови, Леся Українка – неперевершеністю красного письма.
Відомо, що мовою раба є мова господаря. Східні землі України якийсь час перебували у складі Російської імперії, а мовний порядок в імперії був досить чітким. Якщо тобі пощастило і ти потрапляв на державну службу, наприклад, машиністом паротяга, то в один день твоя родина переходила на державну російську мову, чинити інакше – втратити роботу. Чия держава – того й мова, чия мова – того й держава. Отже, російська мова утвердилася на наших теренах як мова пристосуванства, українська мова стала мовою спротиву. На початку ХХ сторіччя в Києві насправді серед інтелігенції було лише три послідовно україномовні родини – це Рильські, Старицькі та Антоновичі. Родина Лисенків – частково.
Мовне питання в усі часи було питанням політичним. У часи правління Ярослава Мудрого було свято – День Держави і Мови. Олекса Тихий, вчитель української мови з Донбасу, дід Юрка і Антона Тихих, у недавньому – студентів-відмінників КПІ, у 1976 р. видав книжку «Мова – народ». Як відомо, живим з таборів він не вийшов. Серед українців завжди були такі, які усвідомлювали: є мова – є народ, є народ – можна думати про власну державу.
В останні два десятиліття заслугою просвітян КПІ стало створення словників та написання україномовних підручників, переклад методичної літератури, видання посібників, збірників задач. Просвітяни ставали ініціаторами цікавих проектів, зокрема створення Українського освітньо-культурного центру, моніторингів з впровадження української мови та звернень до влади різних рівнів, де так чи інакше порушувалось мовне питання в КПІ та державі. Багатьох з просвітян було відзначено з приводу ювілею товариства.
Перед тим як надати слово просвітянам НТУУ «КПІ» та нашим колегам, прихильним до ідеї утвердження української мови як державної, згадаємо, з поваги, наших попередників, адже викладачі та студенти КПІ були також серед засновників у 1906-му «Просвіти» в Києві. І було б дивно, якби було інакше. Адже де, як не у вищій школі, стає на крило національна інтелектуальна еліта. Назвемо їх імена, зауваживши, що всі вони були відомими громадськими та державними діячами, у подальшому зазнали репресій, та жоден з них не був похований на батьківщині: випускники КПІ інженер В.О.Голубович та архітектор М.А.Шумицький, полковник артилерії Г.П.Чижевський та розстріляний у 1937 р. авіаконструктор Є.І.Касьяненко. Викладачі П.І.Холодний (вчений-хімік, працював на кафедрі фізики) та інженер О.В.Вілінський (з родини Старицьких-Черняхівських), інженер-економіст С.Ф.Веселовський та металург І.А.Фещенко-Чопівський, який загинув у таборі смертників у Комі АРСР.