Студенти кафедри фізико-хімічних основ технології металів, завдяки невтримній енергії завідувача кафедри Дмитра Федоровича Чернеги, співробітників кафедри, а також співробітників і керівництва ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» мають можливість безпосередньо ознайомитись зі спеціальністю вже після закінчення другого навчального року. На початку липня, після завершення екзаменаційної сесії, студенти спеціальності «Спеціальна металургія» традиційно їздять на двотижневу ознайомчу практику, що проводиться на ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» та металургійному комбінаті «Запоріжсталь», з метою побачити на власні очі те, заради чого вони два роки тому вступили до КПІ і чому через чотири роки збираються себе присвятити.

Маршрут знайомий: близько десятої години ранку автобус «ММК ім. Ілліча», люб'язно наданий керівництвом комбінату, від'їжджає від десятого гуртожитку КПІ. За вісім годин коротка зупинка в Запоріжжі і далі чотиригодинна подорож до місця призначення – Маріуполя. Перший день практики починається з неодмінного інструктажу з техніки безпеки та відвідин чудово обладнаного музею історії комбінату. З другого дня практики розпочався безпосередній контакт з процесами металургійного виробництва. Чітко спланована керівниками програма передбачала ознайомлення з виробничим циклом від самого його початку – вапняково-випалювального цеху і агломераційної фабрики, до його кінцевої стадії – виробництва прокату. Не міг не тішити той факт, що комбінат забезпечив практикантів безкоштовними смачними обідами в першій їдальні доменного цеху, комфортабельними автобусами для пересування чималою територією комбінату та чистими і зручними гуртожитками.

За час практики ми побачили одну з п'яти печей доменного цеху, мартенівський цех з його шістьма печами, один з найбільш рентабельних цехів комбінату – конверторний з його двома машинами безперервного лиття заготовок (МБЛЗ) і прокатні цехи. Цікаво, що МБЛЗ машини було створено в СРСР, а широко впроваджено у виробництво в Японії. До речі, в Японії останній мартен зупинили в середині минулого століття. Особливе враження на майбутніх спецелектрометалургів справив фасонно-сталеливарний цех. Його чотири дугові сталеплавильні печі – наочне зображення того, з чого для нового покоління фахівців «починається Батьківщина».

Впадало у вічі ставлення до простого працівника: склалося враження, що комбінат працює для робітника так само як і робітник для комбінату. Зокрема, понад десяток агрокомплексів забезпечують іллічівців харчовими продуктами за дійсно смішними цінами (повноцінний обід робітника комбінату коштує приблизно 5-7 гривень, тоді як на комбінаті «Азовсталь» за те ж саме довелося б викласти близько двадцяти). Також вразила злагодженість дій різного роду фахівців (електриків, залізничників, спеціалістів з комп'ютерних технологій...), які гідно обслуговують працю металурга в процесі досягнення кінцевої мети всіх їхніх намагань, – виливки та прокату.

Після всього побаченого залишається лише захопитися масштабами виробництва підприємств металургійного комплексу України і пошкодувати, що держава, яку фактично годує ця галузь промисловості, не приділяє достатньої уваги стимулюванню розвитку металургії.

А.Рябінін, А.Уставщиков, студенти 3-го курсу ІФФ