З Ірою Блажієвською, студенткою ФМФ, можна говорити на будь-яку тему. Вона відмінниця навчання (отримує іменну стипендію ім. М. Кравчука), серйозно цікавиться математикою (зараз пише дипломну роботу і в майбутньому сподівається займатися наукою), а ще має безліч захоплень.
Нижче наводимо фрагменти з розповіді Ірини.
Як я опинилася в КПІ? – цікаве запитання… Відповідь більш ніж проста: подобалися точні науки і, оскільки завжди спізнювалася, вибір припав на КПІ, розташований недалеко від дому… (Другий аргумент, звичайно, жарт, але не без частки правди.) Вибрала спеціальність математика – і ні разу не пожалкувала.
Колись задумалась: що править світом? Відповідь, так чи інакше, була однозначною – віра! У кого в Бога, у кого у свої сили. А ще страх, творчий геній тощо. Зі шкільних років мрію стати викладачем – і продовжую цілеспрямовано крокувати до цієї мети. Знаю усі “за” – можливість поділитися знаннями, розкрити творчий потенціал учнів і отримати задоволення від їх успіхів, і всі “проти” – розхитана нервова система, невдячність, низька оплата, та все рівно залишаюся вірною своїй мрії!
“Живі борються… А живі тільки ті, чиє серце віддане благородній мрії”, – писав Гюго.
Отож я хочу жити, віддавши серце викладанню, а руку – математиці…
З дитинства пам’ятаю запитання: “Кого більше любиш – маму чи тата?” – “Обох однаково!”. Любов – почуття цілісне, воно скоріше узагальнює образ, ніж виділяє окремі якості… Так і любов до предмета – цілісна: усі компоненти необхідні і пов’язані. Це не девіз майбутнього “широкого фахівця”, який знає все ні про що, скоріше – заклик шукати зв’язки, а не обмежуватися окремими фактами! Люблю історію математики – одну з небагатьох, яка пишеться не для потреб чергового уряду! – за сміливі гіпотези, доведені чи ні, що приводять до зміни дійсності…
Спасибі КПІ за те, що дав багато імен, вписаних у цю історію! Приємно немов злегка доторкнутися до історичних особистостей, нехай і побічно, – приміром, одержуючи стипендію їхнього імені. Я одержую стипендію ім. Михайла Пилиповича Кравчука – великого математика-алгебраїста, якого за працездатністю і різнобічністю досліджень у сфері вищої математики можна порівняти хіба що з Ейлером.
Останнім часом звернула увагу на дві протилежності – працьовитих молодих людей, які через хворобу тіла змушені обмежувати свою допитливість, і здібних ледарів з бичачим здоров’ям… Їх би об’єднати і поділити навпіл, але – на жаль!.. Мені страшенно хотілося б, щоб люди не лінувалися – і створювали Щось, цікавилися, не боялися ставити запитання і шукати відповіді…
Чимало моїх знайомих почали «пошуки себе» десь після двадцяти – і, о диво, таки знайшли… Один – у музиці, інший – в образотворчому мистецтві, третій – у театральній діяльності, ще хтось – у науці… Краще пізніше, ніж ніколи, головне – починати ніколи не пізно! Вважаю, що “ідеальна модель” людини – людина епохи Відродження, але адаптована до сучасного життя… Намагаюся слідувати своїм ідеалам – розв’язую математичні задачі, моделюю і конструюю вбрання (образні костюми), малюю (архітектурна графіка й анатомічні замальовки), пишу жартівливі рими, ілюструючи їх, вважаю себе фотолюбителем і мандрівником-з-пером-за-вухом. Найцікавіше, що все взаємопов’язано – дослідження в одній сфері сприяють розвитку в іншій!
Запам’яталося одне висловлювання: “Коли ми не хочемо вимовляти ім’я Бога, ми говоримо – випадковість”. Отож випадковості трапляються з тими, хто не сидить, склавши руки, і чекає, а з тими, хто діє… Що б там не говорили, але помилки – допущені, виправлені, які не будуть повторені – це шлях до ідеалу! Тож, шановне студентство, цікавтеся, стукайте в зачинені двері, дізнавайтеся, помиляйтеся, набувайте досвіду – задача важка, але цікава – і вперед до мети!