Мені, як історику, давно хотілося висловити свою думку з приводу названої теми, одначе весь час щось заважало. А спонукала мене написати публікація в нашій газеті за 14 грудня 2006 року “Картина з історією”. Нагадаю: мова йшла про те, що на виставці “Таланти КПІ” була представлена велика копія знаменитої картини Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Автор – професор ММІ В.В.Хільчевський.
Взявши з собою невелику репродукцію цієї картини на чергову лекцію з курсу “Історія України”, я показав її студентам-першокурсникам фізико-математичного факультету. Сумніву не було: хто автор і з приводу чого написана картина знали всі. Та на запитання “Чи існував такий лист насправді?” посипалися здогадки. Ця дискусія мені, як викладачеві, була надзвичайно цікавою, адже серед студентів потоку є студенти з Туреччини.
Лист запорожців був написаний нібито як відповідь на вимогу турецького султана Махмуда IV добровільно і без супротиву здатися. Дозволю собі навести лист турецького султана.
“Я, султан, сын Магомета, брат Солнца и Луны, внук и наместник божий, владетель всех царств: Македонского, Вавилонского и Іерусалимского, великого и малого Египта; царь над царями; властитель над всеми существующими, необыкновенный рыцарь, никем не победимый; хранитель неотступный гроба Исуса Христа; попечитель бога самого; надежда и утешение мусульман, великий защитник христиан, повелеваю вам, запорожским казакам, сдаться мне добровольно и без всякого сопротивления и меня вашими нападениями не заставляйте беспокоить.
Султан Турецкий Мухамед”
Факт написання цього листа викликає сумніви. Дослідники-історики, які займалися даною проблемою, вважають, що такого листа не існувало, одначе запорозьким козакам хотілося, щоб такий лист був, і вони могли дати гідну відповідь турецьким зайдам.
Тому-то і не дивно, що в різних регіонах царської Росії “знаходили” свої варіанти листа-відповіді турецькому султану і найбільше їх було в Катеринославській (Дніпропетровській) губернії, що не дивно, адже з 8 запорозьких січей 5 містилися саме там.
Майже всі автори, що так чи інакше згадували “Листування”, пов’язували його виникнення з діяльністю запорозького кошового отамана Івана Сірка. Першим висловив цю думку проф. Д.Яворницький – дослідник історії запорізького козацтва. У книзі про Івана Сірка він висловив таке припущення про стан і обставини виникнення “Листування”. Після кількох вдалих походів на Лівобережну Україну султан Магомет IV почав виношувати плани підкорення найнебезпечнішої сили, що йому протидіяла – козаків і Запорозької Січі. Оскільки козаки не давалися ні на які намови, султан вирішив несподіваним ударом зруйнувати Січ і покінчити з козацтвом. Восени 1674 р. з Константинополя до Криму було відправлено 15 тис. найкраще підготовлених яничар. Вони разом з кримською ордою і мали таємно здійснити план султана. Як тільки позамерзали ріки, 15 тис. яничар і 40 тис. кримської орди на чолі з ханом вирушили на Україну. Похід виявився невдалим. 13500 турків було вбито, 1500 втекло, 150 взято в полон. Після цього бою Сірко зібрав нараду козаків, яка вирішила: за те, що хан “як злодій, заліз вночі до Січі” і хотів її зруйнувати, – помститися йому. Влітку 1675 р. 20 тис. козаків на чолі з І.Сірком відправилися в Крим, розбили окремі військові загони хана, звільнили багатьох полонених, захопили частину татар і турків, успішно повернулися до Січі. Звідси кошовий Сірко нібито й написав до хана напівглузливого листа: “Ясновельможніший мосце пане кримський со многими ордами, близкий наш сусіде! ...Ви приходили к нам, низовому запорожскому войську, султанськими яничарами і со многими кримськими ордами І так как ваш поступок огорчил нас і причинил нам, войску запорожскому, досаду, то ми по приміру древніх предков і братьєв наших, рішили постараться за обіду і огорченіє воздать і отомстить вашей ханськой мосці і всему ханству за ревноє, но не тайно, какови поступили, а явно по-рицарськи”.
Особливо популярним стало “Листування” після появи знаменитої картини Іллі Рєпіна “Запорожці”. Влітку 1878 р. Рєпін перебував у своїх друзів в маєтку Абрамцево під Москвою, і там вперше ознайомився з текстом листа запорожців турецькому султану. Твір справив на художника велике враження. Від нього повіяло вільнолюбивим духом Запорожжя, що й привернуло увагу художника.
26 липня 1878 р. під враженням “Листування” Рєпін зробив олівцем перший ескіз картини. З того часу ця тема зайняла в його творчих планах і пошуках одне з центральних місць. Як митець, він усе глибше проникав у сутність історичних подій ХVІІ ст. на Україні та в зміст листа запорожців. Завершена картина була в 1891 році.
В образотворчому мистецтві Рєпін перший відобразив славних синів великої Запорозької вольниці. Звитяжний кошовий отаман всього Запорозького війська Іван Сірко з демонічним виразом очей, з люлькою в роті і в шапці, критій чорним сукном, – неперевершений герой, заклятий ворог мусульман.
На мою думку, найвдаліше жива енергетика картини передається в листі, записаному в ХІХ ст. на Чернігівщині й опублікованому в журналі “Русская старина” 1872 р., №12: “Ти, шайтан турецький, проклятого чорта брат і самого Люципера секретар, да не отаман! На тобі!
Який ти в чорта лицар?...Чорт...а ти і твоє військо поїдає! Не будеш ти синів християнських під собою мати!
Твого війська ми не боїмося, і землею, і водою будемо битися з тобою: бо ти вавилонський кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп, більшого та меншого Єгипта свинопас, армянська ти свиня, татарський ти сагайдак, камінецький ти кат, подольський ти злодій, самого ти гаспида внук і всього світа і підсвіта блазень, а нашого бога ти дурень, свиняча морда, свиняча ...ка, різницька собака, нехрещена бісова голова, ...мать, а на тебе нам на... От як тобі козаки відказали, поганий, плюгавий! Не вгоден ти до нас вірних християн!
Років не щитали, місяць на небі, число у календарі, день у нас такий, як і у вас, поцілуй в ... нас”.
Друкуючи текст листа запорожців до султана, історик М.Маркевич у примітці додав, що він не може ручатись за вірогідність і непідробленість цього документа, але вважає за потрібне надрукувати його в своїй історії. М.Костомаров також висловився непевно: “Тяжко вирішити, – писав він, – чи була справді послана така відповідь, чи це вимисел, але давній, запорозький”. Не висловив ясної думки про “Листування” і відомий дослідник історії запорізьких козаків Д.Яворницький. У вищезгаданій роботі про Івана Сірка він писав, що лист, можливо, і не справжній, але складений у дусі запорозьких козаків.
Тільки академік К.Харламович у роботі “Листування запорізьких козаків із султаном”, що вийшла в 1923 р., вперше чітко дійшов висновку, що “Листування” – не історичний документ. Такого листа ні султан козакам, ні козаки султанові не писали. Запорожці хоча й мали твердий норов і гострий язик, однак у листах, яких збереглося чимало, були дипломатичними і висловлювались досить делікатно та стримано навіть у хвилини гніву. Лист султана і відповідь йому, вважав Харламович, є витвором літературно-канцелярського козацького середовища кінця XVII ст.
Що це не справжній документ тогочасної дипломатії, а літературний твір довести не важко.
По-перше, написаних у такому стилі паперів запорозькі козаки в чужі країни не надсилали. Про це свідчать опубліковані на основі архівних матеріалів козацькі листи, різні за змістом і за датами. По-друге, якби це був документ, він не мав би численних варіантів, які виробилися уже в XVII ст. По-третє, під багатьма варіантами стоять різні дати (1600 р., 1619 р., 1620 р., 1667 р., 1696 р., 1713 р. та ін.). По-четверте, різні підписи під козацькими листами: отаман Захарченко, Іван Сірко, або просто низові козаки. І нарешті, у різних варіантах різні адресати: Осман, Ахмет ІІІ, Ахмет IV, Махмуд IV і т.д. Усе це ще раз підтверджує, що мова йде не про дипломатичний документ, а про вільну творчість козацьких писарів, яку підхопив народ.