– Сергію, коли і як виникла ідея взяти участь у подібному конкурсі?
– Спочатку мій друг, культорг факультету Дмитро запропонував мені спробувати свої сили в “Містері РТФ”. Я ніколи до цього не брав участь в подібних конкурсах, але наважився. Виграв. А про те, що маю представляти свій факультет на університетському рівні, дізнався значно пізніше.
– Ти очікував, що станеш “Містером КПІ”?
– І так, і ні. Бажання будь-якою ціною здобути цей титул я не переслідував. Хотілося, насамперед, достойно представити РТФ, сподобатись глядачам. Але, звичайно ж, була думка-мрія: от би було класно виграти...
– А мить перемоги? Якою вона стала для тебе?
– Коли я зрозумів, що журі обрало мене... навіть не згадаю, про що думав... Стільки емоцій! Взяв кубок, мені дали слово, а потім хлопці-учасники підкидали мене, так що я ще й політав. Дійсно, незабутня мить!
– Розкажи, будь ласка, про підготовку до виступу.
– Я й інші учасники щодня, окрім вихідних і днів, коли зала була зайнята, ходили на репетиції. Щодня ми робили щось нове: відшліфовували образи, репетирували дефіле чи танцювальний конкурс. Це займало весь вільний час і додому я приходив лише ночувати, адже одразу після пар йшов у ЦКМ.
– Чи траплялись кумедні й казусні ситуації під час репетицій і власне в день конкурсу?
– Стосовно кумедних ситуацій – не було жодної репетиції, яка б не проходила без сміху й дотепів. А на конкурсі...
Я грав клоуна в танцювальному конкурсі-пародії, і, раптом, вже перед виходом на сцену порвалася нитка, що тримала клоунський ніс. Довелося нашвидкуруч прив’язувати його підручними засобами.
– Ти до цього вже десь виступав?
– Так, з 8-го класу я ходжу до театральної арт-студії “Балаган”, до того ж у школі постійно був ведучим різних концертів, урочистих заходів.
Перший же вихід на сцену ЦКМ НТУУ “КПІ” відбувся під час святкування 75-річчя РТФ. Також беру участь у КВК. Граю за команду свого факультету “1715”.
– Що особисто тобі приніс цей конкурс?
– Найголовніше – це позитивні емоції та яскраві враження протягом останніх двох місяців, які я ніколи не забуду. Конкурс допоміг мені самоствердитися, відчути, що я ще не постарів (сміється).
– Ти відчуваєш зміни в ставленні до тебе оточуючих після перемоги?
– Так, щось, звичайно, змінилося. Мені важко це зараз пояснити, ще не минуло достатньо часу. Друзі вітають, іноді підтрунюють, називаючи на “ви” і просячи дозволу потриматися за руку. Це, мабуть, дуже кумедно виглядає зі сторони.
– Як в тебе склалися стосунки з іншими учасниками?
– О! Це просто чудово! Ми дуже здружилися, стали однією командою. І я чекаю не дочекаюся, коли їх знову всіх побачу. Я хочу всім їм подякувати за те, що вони є, а також висловити особливу вдячність спонсору конкурсу Дмитру Андрієвському та нашим чудовим організаторам: Ані Крижевич, Віталіку Федяніну та Лєні Строменко. Вони – найкращі!
– Що ти можеш побажати “наступним поколінням”?
Хочу, щоб студенти не ставилися зверхньо до цього конкурсу, адже насправді це унікальна можливість реалізувати свої таланти в технічному вузі, виявити себе з іншого боку. До того ж, це приносить такий позитив!.. і допомагає перебороти якісь внутрішні страхи. Тому бажаю всім студентам не боятися і виявляти себе частіше.