Упродовж багатьох десятиліть однією з візитівок Києва, яку разом з пам'ятником Богдану Хмельницькому, Андріївською церквою і комплексом Києво-Печерської лаври обов'язково показували усім гостям міста, були побиті гарматними і гвинтівочними пострілами стіни старого корпусу заводу "Арсенал". Це – наочні сліди розгрому повстання київських робітників проти Центральної Ради в січні 1918 року. Навпроти них красується тридюймова гармата, встановлена на постаменті колишнього пам'ятника полковнику Івану Іскрі та генеральному судді Василю Кочубею – тепер це пам'ятник героям-арсенальцям. Нині це місце вже викреслено з числа обов'язкових об'єктів огляду – надто вже неоднозначним є ставлення людей до подій першої половини ХХ століття як всередині України, так і за її межами. Але, хай там як, та події ті – історія нашого народу, а вибоїни на старих стінах – німе нагадування про те, що простою вона ніколи не була, а часом бувала ще й надзвичайно жорстокою.
Проте не всі знають, що подібні мітки минуле залишило й на найстарішому корпусі НТУУ "КПІ" – четвертому. Сліди пострілів можна побачити лише на одній його боковій стіні – тій, що ближча до корпусу №1, і їх добре видно з центральної алеї. Варто зауважити, що обстрілу зазнала вся стіна, бо вибиті чи понівечені снарядами, кулями або картеччю цеглини є не лише на глухій її частині, але й між її вікнами.
Чиї то кулі залишили такі щербини на стіні, хто саме і коли вів тут бій, достеменно невідомо.
Це можуть бути сліди знищення царськими військами 16 грудня 1905 року славнозвісної Шулявської республіки. Втім, хоча й ми знаємо, що тоді проти неї було піднято більше 2 тисяч солдатів, козаків та поліцейських, відомостей про те, що повсталих робітників вибивали з інституту гарматним вогнем, немає. Крім того, штаб і основні сили "республіканців" містилися в головному корпусі інституту, тож або ми чогось не знаємо, або корпус був обстріляний не тоді.
Не виключено, що це наочні свідоцтва запеклих боїв за Київ у листопаді 1943 року. Як відомо, першими в столицю України з боку Житомира увійшли танки 38 армії 1-го Українського фронту. У бій з маршу вони вступили на Брест-Литовському шосе, як звався тоді проспект Перемоги. В районі заводу "Більшовик" тоді загинув командир першого танку, який увірвався в Київ, – гвардії старшина Никифор Шолуденко. Тож можливо, побита цегла на стінах четвертого корпусу КПІ – сліди німецької оборони, адже їх розташування свідчить, що вогонь вівся в бік шосе. Однак аргументів на підтвердження цієї версії чи її спростування виявити поки що не вдалося.
Найбільш вірогідним видається припущення, яке в розмові зі співробітниками "КП" висловив начальник відділу технічних засобів навчання департаменту навчальної роботи НТУУ "КПІ" Віктор Лазаренко. Він зауважив, що ці мітки могли з'явитися 14 грудня 1918 року, коли на зміну режиму гетьмана Скоропадського прийшла Директорія і в місто увійшли війська Симона Петлюри – під час бою, про який розповів в романі "Белая гвардия" видатний письменник, киянин за походженням Михайло Булгаков. Ті, хто хоча б раз гортав сторінки цієї книги, напевно не забули цього місця:
"…показались конные точки, шрапнели стали рваться высоко, по-журавлиному, в густом, обещающем снег небе. Конные точки собрались в ленту и, захватив во всю ширину шоссе, стали пухнуть, чернеть, увеличиваться и покатились на Най-Турса. По цепям юнкеров прокатился грохот затворов, Най вынул свисток, пронзительно свистнул и закричал:
– Пгямо по кавагегии!.. залпами... о-гонь!
Искра прошла по серому строю цепей, и юнкера отправили Козырю первый залп. Три раза после этого рвало штуку полотна от самого неба до стен Политехнического института, и три раза, отражаясь хлещущим громом, стрелял най-турсов батальон. Конные черные ленты вдали сломались, рассыпались и исчезли с шоссе".
Зауважимо, що Михайло Булгаков писав художній твір, а не хроніку подій. І бій, у якому брали участь юнкера під командуванням полковника Най-Турса, – це, насправді, тільки один з бойових епізодів, адже справжні масштаби зіткнення були ширшими, ніж у романі. Однак, з огляду на те, як дбайливо ставився письменник до деталей у цьому, можливо, одному з найбільш київських в усій світовій літературі творів, з якою точністю змальовував історичне тло, можна майже зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що в житті було все так, як написано в книзі. До речі, в цитованому вище уривку дано і відповідь на запитання, чому стіна має вибоїни від пострілів не лише гвинтівок, але й гармат – зверніть увагу на згадку про розриви шрапнелі.
…Звісно, цілковитої впевненості в жодній з цих версій немає. І можливо, хтось із наших читачів має достовірніші відомості про те, коли і хто саме вів бій на території КПІ. Для такої інформації "Київський політехнік" охоче надасть місце на своїх шпальтах.