10 років – строк чималий навіть у житті людини. Що вже там казати про унікальний зразок нової техніки, який безперервно працює вже понад 10 років – при тому, що його розробники навіть не сподівалися на те, що він зможе функціонувати більше року-двох. Бо вони конструювали та складали космічний апарат, і то не звичайний, а супутник нового для України класу CubeSat. Такі апарати більше відомі під назвою "наносупутники", оскільки належать до категорії надмалих штучних супутників Землі, поява яких стала можливою завдяки стрімкому розвитку мікромініатюризації та нанотехнологій. Читачі вже, напевно, зрозуміли, що мова йде про перший наносупутник, створений у КПІ та й, загалом, в Україні, "PolyІTAN-1", який 10 років поспіль щодня долає все нові тисячі кілометрів навколоземної орбіти. Це справжній рекорд, і до Книги рекордів України подано документи, щоби його було офіційно зареєстровано. Варто додати, що це, схоже, рекорд не лише український. До речі, перше свідоцтво про національний рекорд "PolyІTAN-1" приніс університету в 2014 році – після його успішного запуску як першого подібного космічного апарата, створеного в Україні.
🛸
Нагадаємо, наносупутник КПІ запустили в космос пізно ввечері 19 червня 2014 року в межах Міжнародного проєкту QB50, участь у якому брали ще три десятки університетів з 17 різних країн. Себто разом з "PolyІTAN-1" ракета-носій "Дніпро" вивела на орбіту ще 32 університетські наносупутники, більшість з яких завершили свою місію впродовж першого року польоту. Ну а нині з цієї партії навколо Землі літає лише один – той, що його створили науковці, інженери і студенти КПІ під керівництвом наукового співробітника теплоенергетичного факультету (тепер НН ІАТЕ) Бориса Рассамакіна. Працювали над апаратом фахівці різних напрямів – представники шістьох факультетів КПІ, адже складається він з чотирьох головних модулів-підсистем: модуля енергозабезпечення, модуля радіозв'язку, модуля управління і модуля корисного навантаження.
Метою розробки та запуску першого університетського наносупутника КПІ було дослідження елементів конструкції апарата, зокрема сонячних датчиків для малих космічних апаратів задля їхнього подальшого вдосконалення й використання в наступних супутниках цієї серії, відпрацювання технологічних режимів польоту; перевірка енергетики розроблених в університеті сонячних джерел живлення; адаптація до умов космосу і поліпшення для майбутніх польотів цифрових каналів передачі інформації з супутника на Землю та команд управління ним; дослідження впливу космічного простору на роботу електронних підсистем супутника; дослідження функціонування систем GPS оригінальної конструкції.
І ось вже 10 років поспіль він перебуває на навколоземній орбіті й регулярно передає сигнали телеметрії до університетського центру управління польотом. Отримувані від нього дані є надзвичайно корисними для дослідників та інженерів, які в межах Космічної програми КПІ розробляли і розробляють нові університетські космічні апарати.
Отож творці "PolyІTAN-1" зібралися 3 липня у Відділі історії авіації і космонавтики ім. Ігоря Сікорського ДПМ ім. Бориса Патона при КПІ, щоби відзначити цей своєрідний ювілей. "Серед членів команди були студенти старших курсів і аспіранти. За результатами розробки окремих підсистем було захищено понад 20 магістерських дисертацій і 2 кандидатські, – розповів голова Вченої ради КПІ, а в ті часи – проректор з наукової роботи університету, Михайло Ільченко, – тобто робота над апаратом була ув'язана з навчальним процесом. І, звісно, були тут і наука, і вирішення інженерних завдань". Проєкт був ініціативний, замовників тоді на апарат не було, тож працювали здебільшого на ентузіазмі та, за словами Михайла Ільченка, завдяки невеличкому фінансуванню розробки окремих складників наносупутника в рамках інших бюджетних тем відповідного напряму. До створення першого університетського супутника доклали свої знання, руки, час і бажання загалом 23 людини. Щоправда, прийти на зустріч змогли не всі: хтось вийшов на пенсію, хтось після початку повномасштабної війни пішов захищати Батьківщину, комусь не дозволила робота, а когось вже немає на світі. Але організатори зустрічі згадали всіх, а тим, хто прийшов на неї, Михайло Ільченко вручив Подяки Вченої ради університету.
Невеличке зібрання розпочалося з певним запізненням, бо за кілька хвилин до його відкриття в університеті було вимкнено світло, що унеможливило демонстрацію на широкому моніторі деяких фотографій і слайдів, які вже стали історією. Втім, після підключення генератора робота почалася – нічого не вдієш, такі вже реалії нашого часу. Тому на близьке торохтіння двигуна ніхто вже не зважав. Тим більше, що минуле немов повернулося на 10 років назад. Навіть не на 10, а на цілих 18, бо, за словами розробника підсистеми радіозв'язку Миколи Першина, старт робіт зі створення власного наносупутника КПІ варто відносити не до 2012 року, як зазвичай вважається, а до травня 2006. "Перші офіційні роботи зі створення цього супутника насправді почалися у травні 2006 року. Це була перша науково-дослідна робота з цієї тематики, на яку з ініціативи ректора Михайла Згуровського було виділено 150 тисяч гривень. Виконавцями стали факультет авіаційних і космічних систем і радіотехнічний факультет, які розробили аванпроєкт", – розповів він. – За кілька років по тому всі тодішні напрацювання були реалізовані в проєкті "PolyІTAN-1" – практично без змін".
А проте справжня робота над створенням університетського наносупутника розпочалася, дійсно, 2012 року. Тоді й сформувався кістяк команди його розробників. Слід зауважити, що такий проєкт не міг рухатися без проблем. Скажімо, через збій програмного забезпечення підготовка супутника до його розміщення в розробленому голандською фірмою "ISIS" пусковому контейнері, яке здійснювалося в Нідерландах, завершилася лише за 2 доби до його відправки. Вже на місці, де всі 33 апарати, які мали бути запущені в космос 19 червня, встановлювали на визначені для них місця у контейнері, виявилося, що габарити "PolyІTAN-1" на 2 мм більші за посадкові розміри. Довелося підпилювати (!) розташовані з краю конструкції сонячні елементи дисковою електрофрезою, придбаною в місцевому магазині інструментів. Були й інші моменти – про них сьогодні цікаво згадувати, проте тоді вони коштували розробникам чимало нервів.
Та хай би там як, проєкт вийшов напрочуд вдалим! І свідченням цьому є публікація "Київського політехніка" 10-річної давними. Це уривок з інтерв'ю з керівником лабораторії наносупутникових технологій ТЕФ Борисом Рассамакіним ("КП" №29, 2014 р.). "В. Миколаєнко. – Як довго функціонуватиме супутник?Б. Рассамакін. – Гарантійний термін експлуатації – 1 рік. Можна очікувати 1 рік 4 місяці. Термін експлуатації обумовлюється тривалістю роботи електронного обладнання та акумуляторів, на які негативно впливає космічна радіація. А взагалі на такій орбіті супутник може знаходитися приблизно 6-7 років – доки через гальмування не увійде в щільні шари атмосфери і не згорить"…
Як бачимо, навіть такі визнані в своїй галузі фахівці інколи помиляються. Але подібні помилки – це результат особливо відповідального й навіть прискіпливого ставлення до власної роботи та роботи всієї команди. Вони не на шкоду, а на користь справи…
PolyITAN — єдиний український наносупутник формату кубсат, що досі перебуває в космос
Його вивела на орбіту 2014-го ракета-носій «Дніпро». Тоді в космос було відправлено 33 супутники із 17 країн світу. Та всі «конкуренти» КПІшного наносупутника вже вийшли з ладу.
Хоча космічна місія PolyITAN-1 була запланована лише на один рік, він побив усі рекорди — вже 10-й рік на навколоземній орбіті.
Це дало поштовх розвивати космічний напрям у Київській політехніці. КПІшники почали працювати над новими супутниками, що підкорюють космос і виконують надважливі місії й сьогодні!