Наші легендарні лицарі, про яких знають в Україні та світі, – це "Привид Києва", "Нічні привиди" та інші. Але якщо перший – то збірний образ, супергерой-легенда, інші – цілком конкретні воїни, про кого дізнаємося зі скупих інформаційних повідомлень, часто коли їх уже немає серед нас.
Торік перед католицьким Різдвом світ облетіла сумна звістка про загибель неймовірної четвірки "нічних привидів", чиїми подвигами ми захоплювались і в які насилу вірилося – вони були хоробрими й відчайдушними та діяли на ворожій території. Привиди для російських міст. Невловимі месники, які вночі наводили страх на ворожі вулиці, а вдень могли попросити закурити у якогось курського дядька, пофліртувати з бєлгородською дівицею чи смачно матіркувати із брянським акцентом, випитуючи дорогу до потрібного об'єкта. Невидимо виходили і так само невидимо зникали, а потім падало й вибухало – військові склади, авіабази та аеродроми. На них давно полювало ФСБ.
Найскладніші задачі на війні – диверсійну та підривну діяльність у лігві ворога виконували: Максим Михайлов "Непийпиво", 32 роки, неперевершений майстер перевтілення та епатажу; Юрій Горовець "Святоша", 34 роки, працював у відділі боротьби з розповсюдженням наркотиків, був непідкупним, але міг зіграти наївного та святого невігласа, щоб втертися у довіру до наркодилерів; Богдан Лягов "Аполлон", 19 років, наймолодшого берегли, а він ліз туди, де міг загинути будь-якої миті; Тарас Карпюк "Тарасій", 38 років, найстарший та найдосвідченіший, не лишав слідів ні в бойових виходах, ні на фото, ні в соцмережах.
Але сліди все ж знайшлися. В архіві КПІ ім. Ігоря Сікорського. "Зберігати постійно" – значиться на особовій справі студента Тараса Карпюка, який вступив на факультет соціології в 2001 р. Соціально активний юнак завжди був у вирі подій, мріяв фахово працювати з людьми, тож вивчав адміністративний менеджмент за напрямом підготовки "Соціологія". Професійні знання з соціології, філософії, психології він здобув на студентській лаві, а взірцем гідності, честі, сміливості та рішучості став на Майдані у колі побратимів. Одним із перших вступив у сутички з беркутом, був травмований. Знову ж таки одним із перших пішов на війну в 2014 році. Під Іловайськом у близькому контакті з ворогом його поранило. Противник стріляв з якихось 15 м. Але промазав, влучив у магазин з трасуючими боєприпасами, які спалахнули. Тарас потім довго лікувався. Та після повномасштабного вторгнення росії в Україну знову пішов на фронт.
Він прагнув перенести війну безпосередньо на ворожу територію, бо вважав, що путін на Донбасі не зупиниться. Між іншим, відзначився на Запорізькому напрямку в операціях, брати участь у яких інші відмовлялися. Зокрема, з друзями з диверсійно-розвідувальної групи добровольчого батальйону "Братство" на човнах здійснювали нічні рейди по Дніпру, брали участь у десятках надзвичайно небезпечних бойових виходів. Звісно, диверсійна група – це завжди ризик. І кожна операція – це гра зі смертю заради життя. "Жоден із них не Рембо, але кожен із них є героєм. У жодного з них не було дітей, це велика трагедія, такі люди мають продовжувати свій рід. На цій війні загинуло багато неймовірних людей великої шляхетності, але загибель саме цих партизанів нація сприйняла з особливим болем і з особливим чуттям. Тому що вони були особливі. Найкращі як диверсанти і розвідники", – з тугою і скорботою говорять про них побратими.
Про їхні подвиги, про їхній героїзм будуть написані книги та зняті фільми. А ми будемо їх пам'ятати та берегти пам'ять про незламних, мужніх сміливців, які віддали своє життя за незалежність України. Та краще б вони просто жили, мали дітей і самі знімали фільми та писали книги…
Сьомого березня провести героїв в останню путь прийшли у столиці тисячі людей. Відспівували їх у Михайлівському Золотоверхому. Христос, праворуч від входу, дивився просто в очі, не відводячи погляду. Дим від кадила здіймався високо вгору, до самого склепіння, і здавалося, що у цьому диму хтось тягне чи то руки, чи то крила. Кажуть, хто вмирає на Різдво чи Великдень, тих Бог одразу забирає до раю. І тепер у них позивний один на всіх – Ангел небесний.
Тоді ж до Президента України було направлено петицію з-понад 25 тис. підписів щодо присвоєння чотирьом бійцям диверсійно-розвідувальної групи звання "Герой України" посмертно. Глава держави доручив Прем'єр-міністру Денису Шмигалю комплексно опрацювати це питання.
Упокоївся Тарас Карпюк на Алеї почесних поховань на території Державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника, сектор Б. Йому назавжди залишиться тридцять вісім. Вічна шана Ангелу нічному – Ангелу небесному за подвиг та жертву заради України.
"Я захищав свою країну,
А ви живіть тут, як колись.
Я вас прошу: мені пробачте,
Інакше просто не зумів.
Болить, я знаю, та не плачте" –
І в небо янголом злетів.
Голосить матінка за сином,
І батько наче скам'янів.
Вдивляється у небо синє.
Кого з-за хмар чекає він?
А ключ у небі журавлиний
Махає їм з небес крильми.
То не сім'я літа пташина,
То наші янголи-сини.