Мелодія "Маршу КПІ" знайома кожному київському політехнікові. Утім далеко не всі знають прізвище його автора. Шкода, бо Володимир Дмитрович Чубинський, який написав музику і слова цього урочистого твору, також колись навчався в КПІ, і став не лише інженером-педагогом, але й композитором і поетом. Власне, саме пісня була його справжньою долею. На жаль, через трагічні обставини життя Володимира Чубинського, його ім'я не стало широко відомим, хоча для цього були всі підстави. 1 грудня йому виповнилося б 90 років…
Щоразу як приходжу до КПІ, намагаюсь опинитися біля головного корпусу якнайближче до миті, коли хвилинна стрілка годинника над входом завершить чергове коло й він зіграє любу мені з юності мелодію. Тут починалося моє студентство, мій Київ і моя доросла біографія. І оживають несхололі спогади…
Намагаюсь уявити почуття, які збурювали в далекому 1948 році запального юнака Володю Чубинського, що приїхав сюди з Кривого Рогу вступати на інженерно-педагогічний факультет. Як, мабуть, просвітлено сприймав він загалом похмурі в той час корпуси інституту! Сподівання на краще майбутнє переважували драматизм життєвого досвіду 18-річного хлопця, який народився неподалік від Києва – у Гостомелі в родині педагогів. Рід Чубинських і Вишневських походив із Борисполя. Однак Катерина Чубинська і Дмитро Вишневський змушені були "мандрувати" Київщиною, часто змінюючи місце роботи. Причиною було "дворянське походження" онуки славетного Павла Чубинського, якого за пісню "Ще не вмерла України ні слава, ні воля…" вважали своїм ворогом і царизм, і сталінська каральна система. Тож, вимушено розлучившись із чоловіком, щоб не наражати його на небезпеку, Катерина Павлівна виїздить із 4-річним Володею в Ташкент. Далі – аскетичне дитинство в середовищі без України, важкі роки війни. 1944-го – переїзд у Кривий Ріг, де мати викладає в педінституті, син закінчує шкільний курс. Надзвичайно цілеспрямований, діяльний, також працює у столярній майстерні, на відновленні поруйнованих будівель міста. Співає в хорі педінституту, опанував гітару. І незримо поруч із ним присутня ще жодного разу не чувана крамольна пісня…
І от Київ. Будні напруженого навчання, пізнання такого різного – яскравого і жорстокого світу, пробудження творчості. Ось рядки з "Автобіографії" Чубинського:
"Світло в моїй долі приносили пісня, музика. На першому курсі я став учасником хорової капели й залишився відданим їй на все життя. Скільки неповторних хвилин випало мені, я вдячний за ту радість творчості, яку вона мені подарувала – в хай і примітивних, але своїх віршах та піснях…"
У гамірному багатоголосому колективі, в якому вистачало своїх авторитетів, колишніх фронтовиків, Володимир поступово стає лідером, ініціатором цікавих справ. Його пісні вже знають, співають. А найбільшої популярності набув написаний 23-річним студентом "Марш КПІ", що донині слугує візитівкою вишу.
Коли у шістдесяті роки я вперше побачив уже викладача Житомирського філіалу КПІ Володимира Чубинського в оточенні зачарованих ним юних хористів капели КПІ, був він запальний і оптимістичний. Складав молоді, світлі пісні, які охоче співали всі. Кумирами чиєїсь молодості були Висоцький, Візбор, Цой, а у нас був він – Чуб. Майже щоразу, рушаючи з гітарою на пісенні прогулянки містом, ми починали з "Поёт гитара".
Однак залишався всього крок до його довготривалої життєвої трагедії. Активний у громадському житті, непримиренний до неправди й несправедливості – він не міг не напоротися на жорстокі реалії лицемірного суспільства. Володимир, як міг, приховував од нас свої проблеми, залишався заводієм капельних свят. Поруч із піснями, які підхоплював загал, були й такі, що співав лише він – стільки полум'яної експресії в них вкласти не спромагався ніхто. До певного часу ми не здогадувалися про підтексти деяких із них, як, наприклад, "Я и море"
У морі піснеспівів талановитого народу важко втриматися на плаву новим творам, які можуть не почути взагалі. Однак романс Чубинського "Не питай" тривалий час, поки ще співали аматори на сценах, люди на вулицях, у дружньому застіллі, ходив між людьми – і навіть іноді доводилося рятувати його від охочих відредагувати-аранжувати, а то й привласнити.
Співати дуетом чи тріо із самим Чубом ставало пам'ятною подією, хоча для цього не треба було докладати якихось зусиль. Він приходив до студентського гуртожитку або квартири і, побачивши на стіні чи в кутку гітару, хапав її, витирав, якщо треба, з неї пил, відповідно коментуючи ці дії. Потім казав: "Сьогодні розучимо романс". Наспівував мелодію, слова записувати не дозволяв – усе засвоювалось одночасно. І ось через надцять хвилин усе впевненіше звучав дует, за наявності магнітофона його записували, лишаючи дорогоцінну пам'ять. Скільки таких записів досі зберігається в родинах капелістів! Із немалої кількості співаного з Володимиром найближче до серця й нині тулю його ліричний шедевр "Карелия", привезений ним із Карельського перешийка.
Однак ліричних творів ставало все менше, все більше трагічних мотивів звучало в піснях, які не співав ніхто, крім нього. Це був крик його зболеної душі. Це були його ліки від отриманих у нерівному протистоянні із Системою ран. Це – його пісні долі. Одна з них – пісня-метафора "Крутые тропы".
1987-го Володимир Чубинський після Дніпропетровської спецпсихушки, куди потрапив "за наклепи на існуючий соціалістичний лад", зірвався зі своєї "крутої стежки" – власною волею пішов із життя. Чи знайшов би він місце в нових реаліях, якби дотерпів до 1991-го? Важко сказати, та чи стало життя сприятливішим для тих, що горіли, жили за непорушними правилами високої моралі?..
Звужується коло тих, що знали Поета, набували поруч із ним – кожен по-своєму – науки Життя. Ми були різними в молодості, значною мірою розбрелися нині. І об'єднують нас, як і Гімн України на слова його славного предка, теж різні спомини про Людину, що осяяла своїм світлом нашу юність, та його виплекані серцем пісні…
МАРШ КПІ
Музика і текст Володимира Чубинського
Редакція 2017 року групи ветеранів капели
Пісня студентська у небо злітає,
чує уся Україна її,
бо голоси наші в співі єднає
славне ім'я – КПІ.
ПРИСПІВ:
Ми йдемо – ясна блакить над головою,
всі шляхи для нас відкриті у житті.
Ми пишаємось тобою,
славетний, гордий КПІ!
Роки навчання промчать неповторні,
вийдуть у світ вихованці твої.
Буднів натхнення й окрилену творчість
ти нам даєш, КПІ.
ПРИСПІВ.
Юність нестримну і зрілі сивини
ти поєднав у великій сім'ї.
Ми – політехніків дружна родина,
Діти твої, КПІ!
ПРИСПІВ.