Конференція істориків науки і техніки

10–11 листопада в онлайн-режимі пройшла ХІХ Всеукраїнська наукова конференція "Актуальні питання історії науки і техніки". Її традиційно організували Асоціація працівників музеїв технічного профілю, Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, Державний політехнічний музей при КПІ ім. Ігоря Сікорського, Академія інженерних наук України, Академія наук вищої освіти України. Конференцію планувалося провести 1-3 жовтня 2020 р. в Національному історико-архітектурному музеї "Київська фортеця", який відіграв провідну роль в організації конференції, але через карантин проведення довго відкладали і врешті-решт провели в онлайн-режимі.

10 листопада відбулося пленарне засідання. Його відкрив голова оргкомітету конференції, президент Асоціації працівників музеїв технічного профілю д.т.н., проф. Л.О. Гріффен. Після короткого привітання учасників він прочитав свою доповідь "Розвиток продуктивних сил – рушійна сила соціальних трансформацій". В.І. Назаренко і В.І. Хоревін (Інститут біохімії ім. О.В Палладіна НАН України) розповіли про міжнародні асоціації академій наук, зокрема про ту, яка була заснована в 1993 р. на установчих зборах у Києві і яку більше ніж 20 років очолював Президент НАН України академік Б.Є. Патон.  Д.соціол.н. Т.О. Петрушина (Інститут соціології НАН України), ґрунтуючись на результатах економіко-соціологічного аналізу, говорила про деградацію вітчизняної науки. Студентки Харківського політехнічного інституту Д.Є. Бірюкова і В.В. Дементьєва висвітлили основні етапи розвитку штучного інтелекту, а О.Г. Арсеєнко (Інститут соціології НАН України) – новітню проблему цифрової нерівності, що виникла в новому тисячолітті. Дуже непросте питання пріоритету першості у вітчизняному літакобудуванні, на яке можуть претендувати Ю.Кремп, О.С. Кудашев та Я.М. Гаккель, розглянув зав. відділу Державного політехнічного музею при КПІ ім. Ігоря Сікорського В.В. Татарчук. Про музей Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча і його роль у зміцненні зв'язку науки і виробництва розповіла директор музею І.С. Бадасен, а про архітектурний ансамбль Київської фортеці – зав. відділу музею О.А. Дацюк.

11 листопада працювали три секції: "Дослідження розвитку науки і освіти", "Розвиток техніки в історичному аспекті", "Внесок у науку і техніку видатних учених та інженерів" під керівництвом докторів історичних наук Н.М. Кушлакової, А.С. Литвинко і О.Є. Тверитникової.

Як уже стало традиційним для цієї конференції, тематика доповідей була дуже різноманітною: розвиток теоретичної фізики в інститутах НАН України, історія українського права, вища політехнічна освіта України у 1920-1930-х рр., дослідження патології стопи в Інституті ім. проф. М.І. Ситенка, розвиток бандурного мистецтва в Україні, підготовка спеціалістів для металургійної промисловості в КПІ у 1898-1930 рр., фортифікація Києва в епоху середньовіччя, розвиток суднобудівної галузі Миколаєва наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст., створення Військово-історичного музею в Києві на початку ХХ ст., організатор металургійного факультету КПІ професор К.І. Ващенко та ін.

Своїми враженнями від конференції з нашим кореспондентом поділився голова оргкомітету Л.О. Гріффен:

"Передусім слід сказати, що попри коронавірус, карантин і супутні обставини, ми конференцію провели і збірник її матеріалів видали. Для організаторів і багатьох учасників це був перший досвід дистанційного проведення такого заходу. Тому, на жаль, дехто з учасників не зміг подолати технічні труднощі і підключитися до онлайн-засідань. Зрозуміло, що дистанційне проведення позбавило учасників можливості неформального спілкування у перервах і після засідань – дуже цінної складової будь- якої наукової конференції, коли завдяки вільному обміну думками народжуються нові ідеї, які можуть розвиватися у подальшій роботі. Музей "Київська фортеця" був готовий надати для цього всі можливості. Але не так склалося, як бажалося.

Конференція продемонструвала, що попри складну ситуацію в державі, історики науки і техніки продовжують дослідження, зокрема в архівах, отримують нові результати і бажають їх оприлюднювати. Отже, історія науки і техніки в Україні продовжує розвиватися. Але останнім часом погіршилися умови публікацій наукових результатів. Від науковців вимагають публікуватися у провідних міжнародних та закордонних наукових журналах. Зрозуміло, що такі журнали розраховані на певну аудиторію і публікують статті певної тематики, до якої не входять проблеми історії української науки і техніки. І цю проблему слід якось вирішувати".