Проректор з наукової роботи КПІ ім. Ігоря Сікорського академік НАН України М.Ю.Ільченко у своєму цьогорічному звіті одним із завдань підготовки кадрів у 2019 році назвав удосконалення змісту філософської підготовки аспірантів. У зв'язку з цим хотів би звернути увагу тих, хто буде вирішувати це завдання, на необхідність викладання аспірантам КПІ ім. Ігоря Сікорського філософських засад природознавства, тобто тих світоглядних ідей та методологічних принципів, на основі яких були створені, розвивалися і розвиваються природничі і технічні науки.
Аспіранти, які готуються стати фахівцями з природничих і технічних наук, не вивчають сьогодні ту філософію, на основі якої створювалися ці науки. Їм читають сучасну філософію науки і (або) сучасну методологію наукового пізнання – дисципліни, де не викладається філософія, якою керувались І.Ньютон або Дж.К.Максвелл, коли створювали свої теорії.
Я не хочу сказати, що нашим аспірантам не слід викладати сучасну філософію. Можна, але після того, як вони вивчать ту філософію, на засадах якої було створено наукове природознавство. Тут має діяти такий самий принцип, як при викладанні математики: майбутні фахівці в галузі природничих і технічних наук вивчають не сучасну математику, а ту, яка використовується у відповідних науках, тобто дуже часто – теорії і методи, створені 200–300 років тому, а то й ще раніше (евклідова геометрія).
Чому – зрозуміло. Бо для механіків, електриків, матеріалознавців та ін. математика не є предметом досліджень, для виконання яких слід знати її останні досягнення. Для таких фахівців математика, за висловом видатного механіка академіка АН СРСР О.М.Крилова (1863–1945), – це своєрідний інструментальний склад, де можна знайти інструменти, необхідні для роботи. Відповідно, вивчаючи математику, майбутні інженери і дослідники мусять ознайомитись з математичними інструментами (функціями, інтегралами, векторами, матрицями та ін.), необхідними для майбутньої роботи, і мають навчитись ними користуватися.
Філософія теж була і є своєрідним "інструментальним складом", де дослідник, науковець може знайти інструменти, необхідні йому для професійної діяльності. Відповідно, курс філософських засад природознавства має ознайомити аспірантів з цими – філософськими – інструментами, висвітлити їхню роль у створенні відомих наукових теорій, і тим самим продемонструвати, як ними можна користуватися.
Коротко назву основні складові змісту цього курсу.
Перш за все аспірантів необхідно ознайомити з тими ідеями і принципами давньогрецьких філософів, які складають "підвалини" наукового пізнання природи. Це, насамперед, ідея існування певного природного порядку, який людина може зрозуміти – осягнути своїм розумом. Це – ідеї розрізнення видимих явищ і істинно сущого буття, причинної обумовленості явищ, єдиної субстанції речей, "математичного плану" всесвіту та ін. Це, зрештою, основні принципи логічного мислення. Це також багато понять, якими нині оперує наука, – елемент, матерія, форма та ін. Аспіранти мають усвідомити, що розробка принципів наукового пізнання давньогрецькими філософами стала однією з передумов появи природознавства. Природознавство не виникло ні в Індії, ні в Китаї, оскільки там не було таких філософів, як Демокріт, Платон, Аристотель.
Потім слід викласти стисло ті ідеї Ф.Бекона і Р.Декарта, які мали великий вплив на розвиток науки, тобто вчення Бекона про мету науки, індуктивний метод, різні способи пізнання (шляхи "мурашки", "павука", "бджоли"), "ідолів розуму", погляди Декарта на матерію і рух, метод пошуку істини в науках та ін.
Після цього можна переходити до висвітлення ролі філософії у створенні і розвитку природознавства.
Спершу слід розповісти про те, якими ідеями, запозиченими у філософів, керувалися засновники наукового природознавства починаючи з М.Коперника і закінчуючи І.Ньютоном. Викладати ці ідеї можна виключно за першоджерелами – працями М.Коперника, Г.Галілея, Г.Х.Гюйгенса, І.Ньютона. Маючи хорошу філософську підготовку, всі вони давали ґрунтовні доведення у своїх працях, зокрема називали усі філософські принципи, якими керувались. Особливу увагу слід приділити праці Ньютона "Математичні начала натуральної філософії", яка і сьогодні може бути взірцем побудови фундаментального курсу науки. Там є чіткі визначення понять і формулювання основних законів, строгі доведення, "Правила умовиводів у фізиці" (в оригіналі – "Regulae philosophandi" – правила філософування), стислий виклад методології досліджень (див. мої статті "Чому сучасним фізикам слід почитати "Математичні начала натуральної філософії" І.Ньютона" і "Чому фізикам слід вивчати і застосовувати методологію Ньютона" (http://ela.kpi.ua). Думаю, аспірантам буде цікаво дізнатися, що засновники фізики запозичили у давньогрецьких філософів не лише основні поняття і принципи, але й методи доведення, серед яких – діалектичний умовивід, за допомогою якого Г.Галілей довів закон падіння, а І.Ньютон – закон всесвітнього тяжіння.
Далі аспірантів слід ознайомити з тими ідеями філософів XVII-XIX ст. (Т.Гоббса, Дж.Локка, Д.Юма, І.Канта, Г.Гольбаха, О.Конта, Е.Маха та ін.), які мали суттєвий вплив на подальший розвиток природознавства. Це ідеї, що стосуються цілей науки, матерії і руху, сутності мислення, можливості людини пізнати істину та ін.
Окремо слід ґрунтовно викласти аспірантам методологію наукових досліджень в емпіричних (дослідних) науках, яку розвивали англійські вчені і філософи – Дж.Гершель, Дж.Ст.Мілль та ін. Ця методологія включає спостереження явищ, їхню класифікацію, аналіз, пошук найближчої причини, відкриття законів явищ, перевірку цих законів, нарешті – розробку теорій на основі певних принципів. Тут дуже важливим є усвідомлення відмінності емпіричних законів, які безпосередньо пов'язані з фактами, і принципів або гіпотез, висновок про істинність яких ґрунтується на істинності висновків з цих принципів і гіпотез. Приміром, положення про існування атомів у ХІХ ст. називали атомістичною гіпотезою, оскільки висновок про істинність цього положення ґрунтувався на тому, що з нього випливають емпіричні закони сталості складу, еквівалентів і простих кратних відношень, які можна було довести шляхом аналізу даних емпіричних досліджень. У ХХ сторіччі значного поширення набула аксіоматична побудова фізичних теорій, коли від фактів переходять одразу до аксіом, пропускаючи етап емпіричних законів. Внаслідок цього сучасні вчені не можуть вести наукову дискусію у випадку, коли різні теорії ґрунтуються на різних аксіомах, оскільки на початку дискусії кожен вимагає від опонента визнати істинними свої аксіоми.
Потім можна буде викладати історію створення та розвитку фізики, хімії, технічних наук і демонструвати роль філософії у цьому процесі. При цьому роль філософії можна висвітлювати, спираючись на праці основоположників і класиків відповідних наук – Ж.Л.Лагранжа, П.-С.Лапласа, Ж.-М.Ампера, М.Фарадея, Р.Ю.Майєра, Дж.К.Максвелла, Г.Гельмгольца, Л.Больцмана, М.Планка, Г.Герца, А.Ейнштейна, Н.Бора, В.Гейзенберга, Е.Шредінгера, Р.Бойля, Дж.Дальтона, О.М.Бутлерова, Д.І.Менделєєва, Ч.Дарвіна та ін. Причому аспіранти тієї чи іншої спеціальності мають вивчати філософські погляди саме засновників і класиків відповідної науки. Це допоможе їм більш глибоко зрозуміти "свої" науки, оскільки у підручниках або наукових статтях не прийнято обговорювати філософські засади наук. Ще раз зауважу: вивчати відповідну філософію за працями класиків природознавства нескладно, оскільки всі згадані вчені у свої працях чітко формулювали філософські принципи, якими керувались у дослідженнях, а деякі з них залишили і твори, в яких обговорювали ці принципи. Є, приміром, книга Дж.К.Максвелла "Матерія і рух", доповідь Л.Больцмана "Про розвиток методів теоретичної фізики в новітній час", стаття А.Ейнштейна "Фізика і реальність".
Думаю, після вивчення такого курсу аспіранти отримають цілісне уявлення про значення філософії для природознавства, а знання філософських ідей і принципів, якими керувалися класики природознавства, допоможе їм проводити власні наукові дослідження на високому рівні.
Насамкінець зауважу, що більш докладно деякі аспекти того, про що сказано вище, висвітлені мною в роботах, які розміщені в електронному архіві ela.kpi.ua, а також у статтях, присвячених Аристотелю, Г.Галілею, Г.В.Лейбніцу, І.Ньютону, Дж.Дальтону, М.Фарадею та ін., які публікувалися в газеті "Київський політехнік" і є на сайті нашого університету.