Щороку кожен із нас прилаштовує на цвях настінний календар: 365 нових сподівань у яскравому оформленні – минуле і майбутнє. Де і коли виник календар важко відповісти. Відлік часу не почався в певному місці і в певний момент. Нинішні 12 сторінок – пачка листків паперу, названа календарем, відображає цикл обертання Землі навколо Сонця й ілюструє розподіл цього маршруту на частини. Якщо рік пов'язаний з рухом Сонця, місяці відображають рух Місяця. Якби прибульці з інших світів вирішили розібратися в нашому календарі, то не мали б жодного шансу скласти шматочки цієї головоломки. Додати свої пазли до відображення літочислення взялися і студенти кафедри графіки нашого університету.
Наприкінці року четвертокурсники ВПІ влаштували виставку календарів – результат власного творчого пошуку та його втілення. Політ фантазії вражає, хоча матеріал переважно один – папір, а форма – настінний зшивок. Ось робота Олександри Маркитан. Це кубик, де на кожній грані зображено маршрут від одиниці до тридцяти, як у грі, коли кидаєш гральні кості і робиш кілька ходів. Автор вважає, що час – це "поле для гри". Людьми він сприймається по-різному, суб'єктивно: інколи хвилини тягнуться нудно і довго, а буває роки пробігають, як тиждень. І швидкість такого суб'єктивного сприйняття залежить від подій навколо людини та її взаємодії з оточенням.
А тут лист фанери, в якому вертикально просвердлено дірочки: 12 – для місяців, 31 – кількість днів та 7 для назв днів тижня. Підписи виконано випалюванням (пам'ятаєте, як в дитинстві захоплювалися випалюванням по дереву?). Ця конструкція а-ля Робінзон Крузо поєднується трьома цвяшками на мотузочку, які щодня потрібно переставляти в наступний отвір. Автор Євгенія Полосіна. Їй подобається працювати з деревом, адже це фактурний природний матеріал: він сам є минулим, поки ріс і перетворювався на виріб, скільки подій ввібрав у себе. До речі, свій календар дівчина виготовила власноруч, без сторонньої допомоги (кажуть, творчі люди тендітні та манірні – не вірте, то не про студентів ВПІ).
Біля роботи Ані Яковлєвої зупиняються всі відвідувачі. Вона вигадала історію про веселих казкових істот – пухнастих та допитливих. Як у мультфільмі, мандруючи з місяця в місяць, вони потрапляють у різні кумедні ситуації та відкривають для себе навколишній світ. Не можна без посмішки спостерігати за цими грайливими створіннями. Дійсно шкода, що така гарна ідея не знайшла кінематографічного чи бодай літературного втілення.
Зображення наступного витвору змушує тріпотіти серця непосид і мандрівників. Кожному місяцеві тут відведено зображення ніг у певному взутті. Модельного мало, частіше повсякденне та туристське. Автор – Дар'я Попова – розповідає: "Ідея виникла спонтанно і не має якогось прихованого змісту. Мені здалося, що на прикладі взуття можна достатньо повно зобразити особливості різних місяців та просто і зрозуміло передати відчуття від кожної пори року". Передати відчуття таки вдалося: календар придбали в перший день виставки. Про себе Дар'я говорить буденно: "Хоч я і не відвідувала художню школу, з дитинства мріяла пов'язати майбутню професію з художнім мистецтвом. Намагаюся розвиватися в різних його проявах, на даний момент мені подобається працювати з комп'ютерними програмами для графічного дизайну. Свій календар повністю робила на комп'ютері. У наш час комп'ютерні технології починають витісняти традиційні методи малювання, тому потрібно звикати користуватися комп'ютером та графічним планшетом. Плани на майбутнє в мене поки що не дуже далекі: вдало захистити диплом бакалавра, вступити до магістратури, щоб отримати повну вищу освіту".
Робота Антоніни Юрченко не могла залишитися непоміченою – яскрава, тепла і затишна. Фахівці можуть розповісти про композицію, художнє втілення та кольорову гаму. Для мене, як споживача, важливо одне: чи хотіла б мати таке вдома. Так, із задоволенням. Антоніна розповідає охоче: "Для виставки я підготувала два календарі. Перший – дитячий настінний. Це дерево з дванадцятьма листочками, що відповідають окремим місяцям. Хотілося створити щось цікаве, з яскравою ілюстрацією та кумедними персонажами. (Якщо придивитися, серед гілля причаїлося чимало звірят. – Авт.) Другий календар – кишеньковий, у вигляді чотирьох гральних карт. Кожна карта – туз з емблемою масті відповідно до пори року. На звороті – календарна сітка. Зізнаюсь, ідея не моя. У 1970–2000 рр. Ленінградська фабрика офсетного друку випускала колоди карт з вкладеними кишеньковими календарями, тож я частково відновила цю ідею". А ще Антоніна займається оформленням видавничої продукції, має гарне портфоліо.
Серед інших – календар у вигляді подушки. Тобто, на наволочці по колу нанесено календарну сітку. Незвично? Але креативно. А як вам календар у формі роялю? Автор – Катерина Хасанова. Ганна Злобіна представила роботу в африканських мотивах. Катя Буць для кожного місяця підібрала певний жіночий образ: тут і холодне зимове обличчя, і загадковий весняний погляд, і жагуча літня пристрасть. Ольга Пасечко представила широку палітру майстерно виконаних оригінальних образів: від тендітного першоцвіту до хелоуінського гарбуза. Женя Гудкова захоплено бавилася шрифтами. Мінімалістичні написи налаштовують на філософське сприйняття буднів. Демонструвався й чорно-білий анімаційний відривний календар, кожного дня зображення вулиці змінюється зовсім трішки, створюючи ефект невеличкого мультфільму. Як в дитинстві, коли на полях в зошиті малювали чоловічків і перелистуючи дивилися, як вони рухаються.
Тож завдяки організаторам і учасникам виставки, відвідувачі могли трішки зануритися в дитинство, поринути у світ образів, минулого і майбутнього. У найближчих планах учасників виставки – гідно підготуватися до захисту бакалаврських робіт. А ще – працювати над собою, побільше малювати, щоб думки й ідеї мали гідне втілення. Натхнення вам усім.
