25 лютого Україна відзначила 140-річчя з дня народження своєї геніальної поетеси, драматурга, перекладача, громадського діяча Лесі Українки. Причому відзначила не лише на державному рівні. Бо серед звичайних громадян, які не мають стосунку до організації офіційних вшанувань, прихильників і знавців творчості нашої великої співвітчизниці в Україні нині є чимало. Причому багато їх і серед молоді. Свідченням цьому – Інтернет-сайти і сторінки, присвячені її творчості, численні заходи, що проводилися насамперед в навчальних закладах нашої країни. По-домашньому затишним і сердечним вийшло й відзначення Дня народження Лесі й у нашому університеті.
У дванадцятому залі НТБ ім. Г.І.Денисенка 22 лютого було влаштовано книжкову виставку і пройшло літературно-музичне свято. Його організували головний бібліотекар І.Л.Булах і старший викладач Міжнародного університету фінансів В.О.Ніконов. У святі взяли участь співробітники бібліотеки, викладачі та студенти ФММ і ФСП, а також МУФ.
Учасники розповідали про знаменні події у житті славетної землячки, читали її поезії. Відбувся концерт за участю студентів ФММ та учнів дитячої школи мистецтв №5 ім. Л.Ревуцького (на фото), з якою університет давно товаришує. Юні артисти виконували пісенні номери (Маргарита Дубовик і Саша Патрушева, учні педагогів М.Л.Маркс та О.І.Мозгової), весело танцювали (Маша Ігнатенко, Катя Мозгова і Настя Яковлева – учні педагога Т. В.Калініної). Особливо зачарувала присутніх гра на бандурі Марини Друкаренко та Каті Мозкової (остання ще й танцювала!). Зауважимо, що Марина і Катя – неодноразові лауреати міжнародних та всеукраїнських конкурсів, а мама Каті – солістка тріо бандуристок ЦКМ НТУУ "КПІ".
Вважаємо, що свято вдалося. Дякуємо всім за участь у його проведенні, а особливо талановитим дітям, які виявили шану та повагу до нашої великої Лесі.
А наостанок вірші, які багато хто пам'ятає з дитинства…
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
***
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.
А восени… Яка журба,
чи хто цвіте, чи в'яне,
тоді й плакучая верба
злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима
покриє барви й квіти –
на гробі їх вона сама
розсипле самоцвіти.