Шулявка, яка понад 100 років тому дала прихисток НТУУ «КПІ», має давню і цікаву історію – перші літописні згадки про цю місцевість сягають ХІІ століття. Не дивно тому, що з нею пов’язані численні київські перекази і традиції. Однією з таких традицій є відзначення дня першого травня. Йдеться не про першотравневі «демонстрації трудящих» часів Радянської влади. І не про робітничі «маївки» дожовтневого періоду ХХ століття, які часто-густо були сполучені з небезпекою для учасників. Мова – про вшанування останнього місяця весни, яке влаштовували колись кияни на зелених околицях нашого міста.
Традиція ця прийшла в Україну з Заходу. Там культ доброї богині землі й плодючості стародавніх латинян Майї (або, інакше, Майєсти), на честь якої було навіть названо останній весняний місяць, разом з римськими легіонерами завоював усю Європу. З часом звичай травневих розваг і гулянь у лісах та гаях, чудернацькі та водночас поетичні обряди з використанням свіжих квітів і зелених гілок дерев став своїм не лише для уродженців теплих країн Середземномор’я, але й для жителів суворих скель Скандинавського півострова.
Яскраві церемонії зустрічі весни існували колись і у стародавніх слов’ян, тому іноземне свято, завезене в країну разом з латинськими вченими книгами й звичаями, знайшло собі прихильників спочатку серед тих, кому ці книги призначалися, тобто спудеїв (студентів, висловлюючись сучасною мовою) і бурсаків, а згодом – і серед міського населення, передусім, освіченого.
У Києві традиція «маївок» виникла за часів Гетьманщини. Вона швидко прижилася й, понад те, побутувала в середовищі учнівської молоді і мешканців міста навіть після занепаду Києво-Могилянської академії. Проте в усталених формах це свято відзначалося саме спудеями Академії, яких на початку травня навіть звільняли від навчання і відпускали на «рекреації». Рекреації (від латинського «відпочинок») відбувалися в травні тричі: першого числа, п’ятнадцятого і тридцятого. Але головним святом була все ж таки «маївка». До речі, саме слово «май» і похідне від нього «маївка» були тоді звичними для українців і часто зустрічалися в літературі (сучасні слов’янські назви місяців, запозичені з народних говірок, стали для української мови нормативними значно пізніше). Проводилися «маївки» спочатку на горі Скавика, більш відомій як Щекавиця, а після того як Щекавиця відійшла під міське кладовище, а на Шулявщині було споруджено митрополичу дачу – в Шулявщинському гаї на берегах Либіді.
До травневих рекреацій Академія ретельно готувалася: викладач поезії мусив щороку написати для них комедію або трагедію, а решта навчителів – скласти діалоги. Все це спудеї розучували і згодом розігрували перед запрошеними на свято професорами, префектом і ректором Академії та Київським митрополитом.
У святкуваннях брали участь також губернатор, вікарій та «сторонніє любителі наук», чи, простіше кажучи, київські міщани. Цих останніх «любителів наук», до речі, спудеї приймали до свого гурту лише за «подаяніє» на славу і розвиток «премудрості научної». Йшлося зазвичай про барило пива або меду вареного; могли також бути, як писав відомий дослідник українських звичаїв Олекса Воропай, «смалений кабан, бодня сала, свіжі паляниці та інші того ж роду докази прихильності до науки».
Невід’ємною частиною святкувань були музичні номери, адже викладання музики і співів стояло в Академії на дуже високому рівні.
Але, все ж таки, найголовнішою принадою свята був, звичайно, відпочинок від нелегкого повсякденного навчання і веселі розваги з м’ячем, кеглями і співами кантів.
Свято першого травня настілки прижилося, що відзначали його на Шулявці після занепаду академії ще багато років. Збереглися свідчення про те, що ще наприкінці ХІХ століття кожного першого травня кияни з’їжджалися на зелені горби Шулявських дач і влаштовували там веселі (іноді, як зазначали сучасники, навіть занадто веселі аж до непристойності) пікніки. Втім, за кілька років ця територія поступово перетворилася на район промислової забудови і дачі одна по одній зникли, надовго залишивши по собі лише дивні для заводської околиці назви вулиць – «Перша дачна лінія», «Друга дачна лінія» і так далі. Перейменували їх уже в шістдесяті роки ХХ століття.