Історично склалося так, що в Україні тривалий час викладачі в навчальному процесі, службовці та інженерно-технічні працівники у фаховому спілкуванні здебільшого вживали російську мову. Цією мовою надруковано переважну частину підручників та посібників для вищих навчальних закладів, основну довідкову та наукову літературу, якою користуємося й досі. Тому навіть у людей, які добре володіють українською літературною мовою, виникають труднощі в проведенні занять, у підготуванні лекції, доповіді або виступу, у написанні статті чи монографії, у складанні листів, наказів та іншої управлінської документації, в оформлянні дисертації, дипломної чи курсової роботи, звіту про науково-дослідну роботу чи іншої науково-технічної документації українською мовою. Такі труднощі насамперед виникають з уживанням звертань, прийменникових конструкцій, слів і словосполук, що описують процеси, українських відповідників для російських словосполук, що містять термін “управление”, деяких науково-технічних та управлінських термінів залежно від контексту, словосполук з числівниками, усталених висловів ділової мови.
Наука вивчає змінювання природних, технічних та соціальних об’єктів у часі. Технічні засоби використовують для переміщування, перетворювання, змінювання речовини, енергії та інформації, їх керованого сполучання, взаємовпливу, зіставляння. Усе це процеси: дії, події. Тому й науково-технічна мова потребує спеціальних засобів для того, щоб подавати змінювання об’єктів у часі, пов’язані з цим події, їх наслідки, а також здатність до дії, ознаки, спричинені процесами тощо, тобто всі ці поняття, які називають процесовими. Основний мовний засіб для відтворення процесу (дії, події) – дієслово (рос. глагол).
Проблемою для кожного, хто починає читати лекції чи писати науково-технічні або ділові тексти українською мовою, стають саме слова та словосполуки, що відбивають процесові поняття. Річ у тім, що кожна розвинена мова має власні засоби подавання цих понять, причому засоби української мови істотно відрізняються від звичних засобів російської мови. Через це неможливо буквально (слово в слово) перекладати українською російські мовні конструкції, пов’язані з процесами, особливо коли в російській мові вжито дієприкметники (рос. причастия). У працях українських мовознавців та термінологів О.Курило, С.Караванського, Т.Кияка, Б.Кінаша, О.Кочерги, О.Пономарева, С.Яреми та ін. запропоновано методи передавання цих понять засобами української мови, створено чітку систему словотворчих правил, виведених із традицій української народної мови.
Застосовуючи систему словотворчих правил, можна уникнути мовних конструкцій, непритаманних українській мові, досягти точності та однозначності термінів і висловів у текстах. Бо зрозуміло, що небажано, наприклад, уживати той самий суфікс для творення термінів, що означають різні, а особливо супротивні за змістом поняття, наприклад, такі властивості, як здатність виконувати дію та здатність бути об’єктом дії. Ніхто ж, наприклад, у російській мові не плутає дієприкметники на -щий з дієприкметниками на -емый. Не слід забувати, що для кожного правила в будь-якій мові є певна кількість винятків.
Прийменник при – це один із найуживаніших і найуніверсальніших прийменників російської мови. Український прийменник при має набагато вужчу сферу вживання. Тому, перекладаючи відповідні прийменникові конструкції, слід бути дуже уважним, бо калькування російськомовних висловів не тільки позбавляє текст виразності, якої можна досягти вживанням суто українських мовних засобів, а і може змінити зміст цього тексту. Український прийменник при має лише такі значення: розташування (просторової близькості), хоча в багатьох випадках краще вживати й інші прийменники (біля, поряд, коло тощо), підпорядкованості або належності, наявності чогось, обставин, що їх характеризує наявність чогось поряд.
Але прийменник при не можна вживати в значенні під час (рос. во время) та для визначення обставин, що не полягають у наявності чогось поруч, наприклад, рос. при испытании, при изменении, при выполнении, при измерении тощо. У таких випадках російське при слід перекладати за допомогою за, під час, коли, для. Тому треба бути особливо уважними, перекладаючи перелічені вище конструкції, а також такі російські конструкції, як: при возникновении, при обливании, оскільки в російській мові вони вживаються в трьох основних значеннях: під час (рос. во время), у разі (у випадку) (рос. в случае), унаслідок (у результаті) (рос. в результате). Отже, залежно від змісту, їх потрібно перекладати різними засобами.
За потрібне звернути увагу й на деякі прості випадки неправильного слововживання, що пов’язано з їх неабияким поширенням в усному мовленні. Наприклад, кажуть: заключати, заключити угоду замість укладати, укласти угоду; заключення замість висновок, рахую замість вважаю.
Слід підкреслити, що в піднесенні культури мови надзвичайно велику роль відіграють словники різних типів і призначення, насамперед це словники, в яких подано розгорнуту семантичну, стилістичну й граматичну характеристики вміщеної лексики й фразеології, наведено численні приклади (ілюстрації) слововживання й словосполучення тощо. Перекладні або двомовні словники (передусім іншомовно-українські), крім іншого цінні тим, що вони великою мірою допомагають під час добору синонімів, фразеології чи усталених словосполучень рідної мови. Неабияку допомогу можуть надати фразеологічні та синонімічні словники, термінологічні й енциклопедичні, орфографічні та орфоепічні тощо. Двомовній людині розрізнити українські й російські мовні засоби важко: звертання, прийменникові конструкції, слова й словосполуки, що позначають процеси, науково-технічні й управлінські терміни, словосполуки із числівників, усталені вислови наукової мови. Різноманітні словники та довідники дають уявлення про новітні та спеціальні видання, до яких слід звертатися, коли виникають труднощі з перекладом або написанням певного слова (терміна).
Є суто мовні чинники, які перешкоджають унормуванню української наукової мови, зокрема близька спорідненість української й російської мов. Нездатність відрізнити українські конструкції від російських пояснюється психофізичними особливостями двомовних людей, які звикли до своєї першої мови й мимохіть переносять її риси в другу. Першою професійною мовою для більшості українців була мова російська, тому у сфері науки ще досі чути “російський акцент”. Це стосується й мовних одиниць лексичного рівня, і різноманітних синтаксичних конструкцій.
Серед низки причин, що зумовили таку ситуацію, не останнє місце посідає брак відповідної літератури, насамперед навчального характеру. Така література могла б забезпечити належний рівень володіння українською науковою мовою.