З ініціативи профкому студентів НТУУ “КПІ” увечері 12 травня студентський актив КПІ, студрадівці та профкомівці розпочали подорож до міста-фортеці Кам’янця-Подільського.

Весела компанія, гарна погода, безліч цікавих екскурсій залишили по собі незабутні враження, яскраві спогади та емоції, від яких дух захоплює... і досі не відпускає.

“День перший” ... хоча ні, хіба студенти вміють відпочивати лише вдень?

“Доба перша” – так буде точніше, адже хороший відпочинок повинен тривати non-stop.

Тільки-но рушив поїзд, почали “рухатись” і ми. Вітання, братання, своєрідне єднання першого та третього вагонів, в яких їхали активісти, відчували всі пасажири, яким пощастило бути нашими сусідами на короткий час подорожі. Хоча не тільки пасажири, а й мешканці Козятина тепер знають, як співають студенти Київського політеху.

Наступного ранку ми прокинулись уже в іншій області, а за вікнами вагонів на нас чекав Кам’янець-Подільський – місто, яке називають квіткою на камені. Кам’янець поділяють на Старе місто і “нове” (сучасне), між якими простягається надзвичайної краси і величини каньйон. Поєднує їх між собою Новопланівський міст – своєрідна межа між минулим і сьогоденням.

Уявіть собі невеличке охайне містечко, де жителів небагато, де життя не летить, як у великих містах, а потихеньку плине, де вулиці вкриті не асфальтом, а бруківкою. У Старому місті виникає відчуття, що десь поряд знімають історичний фільм, або ми перенеслась на декілька віків назад. Майже кожна будівля Старого міста є пам’яткою архітектури. Надзвичайно вразив римо-католицький кафедральний собор Св. Петра і Св. Павла з його розмаїтою історією. При вході на територію собору побудована арка, з якою пов’язана величезна кількість легенд. Одна з них говорить про те, що хто пройде під аркою і загадає бажання, воно обов’язково здійсниться. До речі, це був не останній раз, коли всі ми згадували свої найпотаємніші мрії.

Побували ми на площі “Польський ринок”, де розташовується ратуша, міський годинник і колодязь із солоною водою. А далі костьол Св. Миколая, монастир домініканців та триніарський костьол.

Головною твердинею міста є Стара фортеця, яка виникла у ХІІ ст. як дерев’яне укріплення. Фортеця вражає своєю величчю та міццю. До нашого часу дійшло багато історичних фактів, пов’язаних із фортецею, легенд, переказів. В одній з башт був ув’язнений Устим Кармелюк, про якого є стільки переказів, що можна і розгубитись, яким вірити, а яким ні.

Доба друга

Наступного ранку, захопивши із собою речі, ми попрямували до Хотина. Назва міста походить від слова “хотіти”, оскільки з давніх-давен ці землі приваблювали багатьох чужоземців. У 1621 році тут відбулась битва з яничарами. Фортеця вистояла і врятувала Європу від яничарської навали.

Фортеця і нині дуже вражає своїми могутніми неприступними стінами та величезним ровом навколо. За стінами муру тече Дністер, що робило фортецю більш захищеною, викликало у ворога страх і розгубленість. А сьогодні поєднання старовинних кам’яних стін та башт з красою Дністра зачаровує туристів назавжди.

Наступною і останньою зупинкою нашої подорожі стала гіпсова Кришталева печера довжиною 23 км у с.Кривче Тернопільської області. Екскурсія печерою не залишає нікого байдужим. В карстових утвореннях печери можна розгледіти фігури різних тварин і навіть людей. З Кришталевою печерою пов’язано багато легенд та переказів, зокрема легенда про чорного та білого спелеолога, яку, до речі, часто розповідають у Криму.

Вільне падіння

Власне, це і все, що було заплановано екскурсоводами. Але ж нам ніхто не забороняв подивитись на місто своїми власними очима, зазирнути в ті місця, куди гід нізащо нас не повів би. Тож у вільний час кожен шукав собі пригод. Найекстремальніший варіант – стрибок з найвищого в Україні мосту головою вниз. Після такого вільного падіння ніяка сесія вже не страшна. І вже не задаєшся дурним питанням: а чому люди не літають? Бо тепер ти знаєш, що всі літають (бодай один раз), і ти є тому яскравим прикладом. Якщо, звичайно, наважишся... Наважишся пізнавати нове, самовдосконалюватися та жити повним, насиченим життям.

Jun 19, 2006 || Автор: Анастасія Музиченко, студентка ВПІ