У травні 2005 р. на Конференції Міністрів освіти країн Європи в м. Берген (Норвегія), коли Україна підписала Болонську декларацію, приєднавшись до процесу створення Загальноєвропейського простору вищої освіти, Болонський процес в Україні перейшов у практичну площину, що обумовило потребу в адаптації системи освіти до вимог Болонського процесу.
У цьому світлі цікавим є знайомство з системами освіти країн, які довели свою конкурентоспроможність на світовому ринку. Сполучені Штати Америки є однією з таких країн, університети якої регулярно потрапляють до рейтингу кращих навчальних закладів світу.
Існує багато різних думок про систему американської освіти. Одні називають її кращою у світі й говорять, що освіта в галузі бізнесу (зокрема, освіта маркетолога), отримана в іншій країні, не зрівняється з освітою, отриманою у Штатах. Інші вважають, що американська система освіти сьогодні переживає кризу, та й узагалі її важко назвати системою. Дійсно, 3500 американських університетів і коледжів важко об’єднати в систему з єдиними нормами і правилами, як у багатьох інших країнах. Освіта тут відрізняється високим ступенем децентралізації. Федеральний уряд не має права визначати політику і навчальні програми вузів. Рішення з цих питань приймаються на рівні влади штату або округу.
Але це абсолютно не свідчить про кризу. На мій погляд, розмови про кризу можна віднести хіба що до середньої освіти і до рівня підготовки більшості випускників американських середніх шкіл порівняно з більш фундаментальною підготовкою випускників шкіл в інших країнах, у тому числі й в Україні. Напевно тому так часто в різних джерелах зустрічається фраза, що “середню освіту краще отримувати в Європі, а вищу освіту – в США”.
У США існують вищі навчальні заклади різних типів:
1. Дворічні навчальні заклади (Communіty або Junіor коледжі), які пропонують два типи програм: повністю академічні програми (готують студентів до переходу в чотирирічні навчальні заклади, які дають ступінь бакалавра) та програми з практичною орієнтацією (дають професійну освіту в різних галузях).
2. Коледжі або університети (інколи вживають термін “інститут”, коли йдеться про навчальні заклади технічної орієнтації), що надають ступінь бакалавра. Незважаючи на те що терміни “коледж” і “університет” в США часто є синонімами (обидва вони надають диплом про вищу освіту), між ними є різниця. Університет – поняття більш широке. Колись університетом називали навчальний заклад, який мав докторські програми. Сьогодні університетом можна назвати будь-який ВНЗ, що має програми післядипломної освіти. Словом “коледж” називають як самостійний вищий навчальний заклад (з дворічним або чотирирічним терміном навчання), який надає ступінь не вище бакалавра, так і підрозділ (факультет) університету, що готує спеціалістів якоїсь певної галузі знань. Часто для такого підрозділу вживають також слово “школа” (наприклад, Бізнес-школа ім. Робінса Університету Річмонда). Хоча слід відмітити, що в США законодавчо не регламентовано, який вуз повинен називатися “університетом”, а який – “коледжем”.
За типом фінансування виділяють навчальні заклади штату та приватні навчальні заклади. Перші фінансуються в основному з бюджету штату, в якому вони знаходяться. Студенти, що живуть у цьому штаті, як правило, платять за навчання менше ніж студенти з інших штатів та з-за кордону. Приватні навчальні заклади часто є більш дорогими – вони не отримують фінансової підтримки ні від штату, ні з федерального бюджету. Всі студенти приватних університетів платять однакову суму за навчання, незалежно від місця їх постійного проживання. Кількість студентів, що навчаються в приватних вузах, набагато менша ніж тих, що навчаються в навчальних закладах штатів (2 мільйони проти 5 мільйонів). Хоча це зовсім не свідчить про меншу популярність приватних вузів. Навпаки, майже всі найпрестижніші університети США є приватними. Просто плата за навчання там дуже висока, і далеко не всі бажаючі можуть собі дозволити навчатися в приватних вузах.
У вищих навчальних закладах США щороку навчаються 550 тис. іноземних студентів, на яких вузи заробляють близько 10,5 млрд дол. Для іноземних студентів особливо привабливими є спеціальності у сфері бізнесу і управління (фінанси, банківська справа, маркетинг), права і комп’ютерних наук.
Оскільки моє стажування в США проходило за напрямом Business Administration із спеціалізацією в галузі маркетингу, хотілося б більш детально зупинитися на відмінностях у викладанні маркетингу в американських та українських вузах.
Що ж робить американські університети настільки привабливими для студентів інших країн? І чи дійсно американська вища освіта у сфері маркетингу краща за нашу?
Звичайно, у США вузи мають чудове технічне оснащення навчальних аудиторій, що не може не стимулювати інтерес до навчання. Американські вузи дають студентам величезну кількість додаткових можливостей, таких як Мовний центр (де студентам допомагають навчатися правильно складати будь-які письмові роботи, робити доповіді, презентації, виступати перед аудиторією) або Центр розвитку кар’єри (де студентам допомагають із працевлаштуванням, дають можливість безпосередньо на території університету пройти інтерв’ю з представниками провідних американських компаній).
Також не можна не погодитися з тим, що американські методи викладання маркетингу є ефективними. Хоча б тому, що вони виправдовують себе на практиці. І компанії, в яких працюють маркетологи, що закінчили американські вузи, займають провідні позиції в усьому світі. З іншого боку, все ж не варто говорити про безумовну перевагу американської освіти.
На мою думку, однією з переваг американської системи навчання є те, що вона дає можливість більш осмислено підійти до одного з найважливіших рішень у житті – вибору професії, оскільки це рішення студенти приймають до кінця другого року навчання, до цього ж вони вибирають лише університет та різні базові предмети з різних напрямків. У нас же спеціальність частіше за все вибирається з міркувань престижності або за порадою батьків. І часто студент, що вступив на спеціальність “Маркетинг” або “Зовнішньоекономічна діяльність”, слабко уявляє собі, чим він буде займатися після закінчення вузу.
Крім основної спеціальності (Major), студенти вибирають також другу спеціальність (Mіnor). Причому у студентів, які навчаються у бізнес-школі, друга спеціальність може бути пов’язана зовсім не з бізнесом. Популярною серед студентів-маркетологів другою спеціальністю є іноземна мова. Після того, як рішення про вибір спеціальності прийнято (причому його можна змінювати), американські студенти починають вибирати предмети вже зі своєї спеціалізації або із суміжних галузей. Деякі предмети є обов'язковими, інші – за вибором.
Вільний вибір предметів в американських вузах зумовлює відсутність академічних груп, а також різний рівень підготовки студентів, що записалися на один і той самий курс. Наприклад, частина студентів, що записалися на курс “Міжнародний маркетинг”, уже прослухали курс “Міжнародний бізнес”, “Маркетингові дослідження” та “Інтегровані маркетингові комунікації”, а деякі студенти прослухали тільки курс “Основи маркетингу”. Тобто, викладачі повинні розробляти свої курси так, щоб, з одного боку, всім було зрозуміло, а з іншого – щоб не було нудно “просунутим” студентам. Повинна сказати, що з цим завданням американські викладачі справляються відмінно. Крім того, майже всі викладачі мають свої web-сторінки з докдадною інформацією про себе і про курси, які вони читають.
В американських університетах немає чіткого поділу пар на лекції й практичні заняття. На одному занятті викладач може розповідати тільки теоретичний матеріал, на іншому – після викладення теорії може провести невелику дискусію, на третьому – показати відеоматеріали до теми, на четвертому – студенти самі готують презентацію, на п’ятому – пишуть тест тощо. Абсолютно всі викладачі в бізнес-школі, пояснюючи теоретичний матеріал, використовують PowerPoіnt-презентації.
З моїх спостережень, американські викладачі не приділяють теорії стільки часу, скільки в наших університетах. В аудиторії теорію викладають досить коротко, тільки основні моменти, інше студенти мають прочитати самі. Повинна зізнатися, що, отримавши освіту маркетолога в Україні (кафедра промислового маркетингу НТУУ “КПІ”), у Штатах я майже нічого нового з теорії маркетингу не довідалася. Зате велику увагу в аудиторії приділяють прикладам, причому наводить їх не тільки викладач, але й самі студенти. Як правило, це дуже цікаво, оскільки в кожному класі навчаються студенти з різних країн, і вони можуть розповісти те, про що не написано в жодному підручнику.
Завдання, що одержують американські студенти протягом семестру, містять у собі великий обсяг теоретичного матеріалу, який потрібно прочитати самостійно, невеликі індивідуальні завдання (наприклад, після перегляду відеоматеріалів потрібно викласти свій погляд на розглянуту проблему) і декілька групових проектів.
Ну і, нарешті, декілька слів про оцінювання знань студентів. Усні іспити в Америці просто не прийняті. Більшість іспитів проходить у вигляді тестів з різними типами питань. Крім того, є обов’язкові домашні завдання, які або здають на парі викладачу, або посилають йому електронною поштою. Тобто, американські студенти навчаються не тільки в період сесії, а й протягом року. Оцінку з курсу виставляють на підставі роботи студента протягом семестру. Складно знайти навчальний курс, заключний бал з якого засновувався б на одному іспиті наприкінці семестру. Кожний викладач на початку семестру роздає всім студентам Syllabus, у якому подані всі вимоги до предмету, завдання, структура курсу, а також – із яких компонентів складається підсумкова оцінка з предмету.
Проаналізувавши деякі аспекти викладання маркетингу в американських вузах, можна дійти висновку, що є деякі відмінності між американськими й українськими університетами, але ці відмінності скоріше відносяться до самої системи освіти США і технічного оснащення аудиторій, а не до методів викладання маркетингу і якості маркетингової освіти в цілому. На мій погляд, у деяких українських вузах можна одержати освіту маркетолога нітрохи не гіршу, ніж у США. Дуже хотілося б, щоб таких вузів у нас в країні було якомога більше!