Думка студентів кафедри математичного моделювання економічних систем ФММ про свого викладача інформаційних технологій к.ф.-м.н.Олену Вікторівну Стець одностайна: з нею цікаво і весело. Предмети викладає професійно, зрозумілою мовою, а що вже на вигадки здатна – то лише плюс. Приміром, заліки наприкінці року приймає "з новорічним настроєм", коли і студенти, і викладач з'являються вбраними в елементи новорічних костюмів. Як же тут не вивчити задане, щоб не засмутити викладача?
Саме їй студенти запропонували стати керівником студентського науково-культурного клубу "ESTIEM Local Group Kiev", де проходять культурно-наукові заходи з розвитку професійних навичок (hard skills) і універсальних компетенцій (soft skills) та спілкування студентів, які вивчають промисловий інжиніринг і менеджмент.
А ще Олена Вікторівна має пристрасть до танців. Лише за останній рік вони з партнером узяли участь у більш ніж десяти всеукраїнських та міжнародних змаганнях. У жовтні пара стала фіналістом та призером World Pro-Am Cup в MonteCarlo Monaco. Минулий місяць приніс їм перше та третє місця у міжнародному турнірі StarLight "Grand Prix" Cup 2019. Наразі йде підготовка до XXX ювілейного міжнародного фестивалю "Parad nadiy 2019".
Розповіддю про свою роботу та захоплення Олена Вікторівна люб'язно поділилася з читачами "КП".
Я народилася в казковому європейському місті на західній Україні, де розмовляють різними мовами, де в мирі та злагоді живуть понад 100 національностей. Я виросла в інтелігентній читаючій родині, де високо цінували знання, почуття гумору та право на особистий простір. Мене оточували співзвучні мені люди, які ділилися знаннями та життєвим досвідом. А тепер я повертаю борги молодому поколінню. Власним прикладом намагаюся довести, що критеріями індивідуальності та інтересу до життя є Знання, Вміння і Враження.
Незважаючи на те, що сфера моєї діяльності – це ІТ, комп'ютерні технології, інформаційні системи та інші "цікавості", які ведуть у віртуальний світ, мені хочеться, щоб мої студенти пам'ятали, що нічим не замінити радощі реального світу. У кожного вони свої. У моєму випадку – це танці.
У 40 років я зрозуміла, що хочу танцювати. Просто хочу! Мені цікаво все: від історії танцю, музики, біографій танцюристів до щоденного процесу тренувань, годин фізичних навантажень і зміни себе.
У навчанні, як і в танцях, важливо помічати, коли саме у вас виникають сильні почуття. Наприклад, якщо почуття виникають від самого процесу опанування чогось нового, то це творче занурення, залучення у те, що робиш. Якщо отримуєш задоволення від досягнення результату, коли мозок або тіло стає сильнішим, гнучкішим, – це орієнтація на розвиток себе. Бути в ейфорії, коли тебе високо оцінюють викладачі та колеги – це про визнання. А ось з нетерпінням чекати наступного заняття – це рідкісне відчуття, яке можливе, коли основною мотивацією є особистість викладача.
Це все працює! Потрібно тільки бути чесним з самим собою.
Я дуже люблю студентів, вдячна їм за невгамовний інтерес до життя, за дивовижну здатність нічого не боятися, залученість в усі процеси, нехай навіть утопічні й несерйозні з точки зору дорослої людини. Саме їх "А чому б ні ?!" – найголовніший стимул у моїй професії.
Для мене велике щастя знати, що натхненні моїм прикладом "ніколи нічого не пізно" колеги, студенти та навіть їх батьки, відкривають для себе ті сфери, куди колись закрили шлях, вирішивши, що вже пізно.
Те, чим ви займаєтесь, повинне робити вас щасливими! І зовсім не важливо, де це відбувається: на площі нового міста, на танцювальному паркеті або навіть у лекційній аудиторії.
І ще... Мрії обов'язково повинні здійснюватися!