Однією з основних вимог публікації наукової статті є наявність на неї позитивної рецензії.
Існують різні підходи до рецензування рукописів, що надходять на адреси редакцій наукових журналів. Одним з найбільш простих є наявність серед авторів підготовленої статті доктора наук (іноді навіть з наукової спеціальності, далекої від предмета проведених досліджень). Така вимога, наприклад, існує в "Східно-Європейському журналі передових технологій" (м. Харків), який стає дедалі популярнішим передусім серед здобувачів наукових ступенів, оскільки його випуски друкуються в чітко визначені терміни. Проте, в цьому випадку існує певна загроза, що з метою "приховання" відверто "слабкого" матеріалу автори можуть просто долучити до співавторства навіть не причетних до проведених досліджень осіб (іноді навіть без їхнього відома). В інших виданнях, наприклад, Сибірського відділення Російської академії сільськогосподарських наук (Російська Федерація) не підлягають рецензуванню статті членів Россільгоспакадемії, якщо член академії є єдиним або першим із співавторів публікації (у цьому разі член академії, безумовно, є висококваліфікованим фахівцем у відповідній галузі знань).
Наступним варіантом у питанні рецензування рукописів є вимога журналів щодо обов'язкової наявності серед супровідних документів рецензії фахівця у відповідній галузі знань. При цьому зазвичай бажаною є рецензія доктора наук, хоча береться до уваги думка і кандидата наук, причому часто приймаються рецензії фахівця не лише з організації, де працює автор (співавтори) статті, а й навіть фахівця того самого підрозділу, зокрема кафедри вищого навчального закладу або відділу науково-дослідного інституту (наприклад, журнал "Хімічна промисловість України").
Більш високим рівнем розгляду редакціями рукописів наукових праць є вимога внутрішнього закритого рецензування. У цьому разі наявність рецензії від автора не вимагається, а рецензента призначає редколегія журналу зазвичай з числа штатних докторів наук відповідного профілю організації, яка є засновником наукового видання (наприклад, "Наукові вісті Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут"). При цьому в більшості випадків рецензент автору не відомий, а їх спілкування між собою (за потреби) здійснюється тільки в письмовому вигляді виключно через редакцію.
Але найбільш досконалою є практика розгляду рукописів журналами, які міцно закріпилися в численних рейтингах наукових видань.
Так, звичайною у світовій практиці є попередня розсилка авторами своїх рукописів провідним ученим (тим більше, що сучасні інформаційні технології для цього надають майже необмежені можливості), а також апробація матеріалів статті на різноманітних конференціях. Це надає автору можливість не лише вчасно з'ясувати певні недоліки підготовленого матеріалу, а й завдяки рекомендаціям фахівців, істотно поліпшити первісний варіант рукопису перед його поданням до журналу. Після остаточної підготовки автор відправляє рукопис до редакції журналу. При цьому чи не єдиною перепоною може бути наявність у матеріалах статті державної таємниці; але нині деякі журнали або взагалі не вимагають акта експертизи про можливість опублікування матеріалів у засобах масової інформації, або в крайньому випадку вимагають відповідну заяву автора (наприклад, журнал "Химическое и нефтегазовое машиностроение", Російська Федерація).
Отриманий редколегією рукопис далі надається одному або декільком незалежним експертам – фахівцям у відповідній галузі науки й техніки. Експерти зазвичай вибираються "зі сторони" і часто за допомогою спеціально розробленої бази даних, що робить проведення експертизи максимально об'єктивним та неупередженим. Нерідко надані автором матеріали направляють для розгляду декільком (зазвичай двом-трьом) рецензентам, у тому числі і дослідникам, на чиї публікації є посилання в рецензованій статті.
Цей підхід останнім часом почали активно впроваджувати численні журнали нашого сусіда – Російської Федерації, у результаті чого індекс цитування опублікованих у них статей стрімко підвищився, а самі вони (а точніше їх англомовні версії) міцно закріпилися в різних наукометричних базах даних наукових видань. Подібний порядок розгляду рукописів притаманний і одному з небагатьох вітчизняних журналів, що входить до наукометричних баз даних, а саме "Известиям высших учебных заведений. Радиоэлектроника".
Останнім часом з метою перевірки якості рецензування певних наукових журналів деякі організації, а також окремі науковці, наприклад за допомогою комп'ютерної програми SCIgen, "генерують" безглузді статті, написані псевдонауковою мовою і надсилають їх до редакцій. У разі опублікування таких "шедеврів" авторитет журналу зводиться нанівець. Крім того, завдяки спеціальному програмному забезпеченню, з'являється можливість вчасно виявити у надісланих матеріалах плагіат.
Сьогодні, на превеликий жаль, майже кожний пересічний співвітчизник на підсвідомому рівні вважає, що чим більш заслужений і шановний (з огляду на кількість численних регалій) рецензент, тим більш вагомою вважається рецензія, а науковий рівень матеріалу (за умови позитивної рецензії) не піддається сумніву. Проте, як засвідчує багаторічний досвід, іноді саме в подібних випадках така рецензія – не більш, ніж аркуш паперу з підписом рецензента і відповідною печаткою. Найчастіше таке трапляється через відсутність у шановного рецензента часу навіть на ознайомлення з рецензією, завчасно підготовленою безпосередньо автором рецензованого матеріалу, не кажучи вже про проведення ретельного аналізу рукопису статті й підготовку рецензії безпосередньо рецензентом. Саме тому я дуже обережно ставлюся до публікацій і видань, серед рецензентів яких значаться поважні посадові особи, які удостоєні численних титулів, але які вже багато років "не живуть наукою", а лише пожинають плоди своєї колись активної роботи в науці.
У цьому сенсі дуже логічним є підхід Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України до процедури захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів, однією з вимог якого є необхідність наявності в потенційного офіційного опонента наукових праць за темою відповідних досліджень за останні роки. Було би непогано, щоб наукові журнали і видавництва наукової літератури брали до уваги рецензії лише "активних" науковців, чиї результати досліджень періодично друкуються у визнаних науковою спільнотою виданнях.
З огляду на викладене, хочеться навести основні вимоги Європейської асоціації хімічних і молекулярних наук (EuCheMS) щодо рецензування рукописів наукових публікацій* (переклад з російської мій. – І.М.).
"Рецензенти відповідають за виконання таких вимог:
1. Розглядати свою роботу над рукописом як конфіденційну. У тому випадку, якщо рецензент консультується з колегами із приводу рецензованого рукопису, він зобов'язаний довести це до відома редактора.
2. Повернути або знищити рукопис і інформувати редактора про те, що рецензент вважає себе недостатньо кваліфікованим для його рецензування або не може прорецензувати рукопис у межах відведеного для цього часу.
3. Винести об'єктивне судження про рецензований рукопис у межах відведеного для цього часу. Рецензент не повинен висловлювати у своїй рецензії будь-які критичні зауваження персонального характеру.
4. Повернути рукопис редактору без відгуку за наявності конфлікту інтересів. Зокрема, рецензент не повинен рецензувати рукописи, автором або співавтором яких є особа, з якою рецензент перебуває в тісних особистих або професійних відносинах, якщо можуть виникнути обґрунтовані сумніви в тому, що ці відносини можуть вплинути на висновок, що виноситься рецензентом.
5. Пояснити своє судження про рецензований рукопис і підкріпити своє судження так, щоб редактори та автори могли зрозуміти, на підставі яких міркувань ці судження були винесені, і за потреби змогли б аргументувати вже опубліковану статтю.
6. Інформувати редактора про будь-яку подібність між рецензованим рукописом та іншою, вже опублікованою або такою, що розглядається в іншому журналі, статтею.
7. Забезпечити конфіденційність будь-яких неопублікованих даних, їх інтерпретацію або іншу інформацію, що міститься в статті, і не використовувати відомості, що містяться в рецензованій неопублікованій праці, у своїх власних дослідженнях.
8. У межах своєї поінформованості терміново довести до відома редактора те, що розглянутий рукопис містить запозичені матеріали або сфальсифіковані дані.
9. Не залишати в себе копії й не копіювати рецензовані рукописи в будь-якій формі, щоб уникнути порушення вимог документів, що регулюють авторські права.
10. Повідомляти про всі випадки конфлікту інтересів, які можуть виникнути".
Як бачимо, у науковому світі існує багато підходів до оцінювання якості підготовлених для опублікування рукописів, проте в негласній боротьбі за високе місце в рейтингах наукових журналів існує стійка тенденція до забезпечення ними професійного, неупередженого і всебічного аналізу відповідних матеріалів. І, якщо ми хочемо, щоб про результати досліджень вітчизняних науковців світова наукова спільнота таки дізналася (а для цього є всі підстави), то чи не настав уже час переглянути підходи до публікацій цих результатів з метою не лише оцінювання відповідними міністерствами ефективності діяльності підлеглих їм організацій та установ, а й зміни вимог до порядку захисту здобувачами наукових ступенів? І тоді не буде такої кількості молодих, які тільки-но перетнули 30-річний рубіж, докторів наук, імена яких не відомі не лише у світі, а й часто навіть за стінами рідного для них вищого навчального закладу або науково-дослідного інституту, і які після захисту дисертацій взагалі зникають з наукового небосхилу, затишно облаштувавшись у м'яких шкіряних кріслах керівників різного рівня.
Безумовно, переважна більшість учених є чесними як перед собою, так і перед своїми колегами. Але врешті-решт, якщо "правила гри" у державі і надалі передбачатимуть, що рівень науковця визначається кількістю публікацій, а не їх якістю, то, на превеликий жаль, ще тривалий час така держава буде залишатися на задвірках світової науки.
–––––––––––––––––––––
* Этические правила EuCheMS, относящиеся к публикациям в журналах и к рецензиям на них // Журнал аналитической химии. – 2007. – Т. 62, № 4. – С. 441-444 (або див. також у журналі “Высокомолекулярные соединения”. – 2008. – Т. 50, № 6. – С. 1133-1136).