База відпочинку "Політехнік": судовий спір

"Рішенням київського апеляційного господарського суду відмовлено в задоволенні апеляційної скарги прокурора Вишгородського району та залишено рішення суду першої інтанції в силі."

Таким чином, на сьогодні наше законне право підтверджено.

Матеріали по справі

Прокурор Вишгородського району вимагає вилучити в НТУУ "КПІ" земельну ділянку під базою відпочинку "Політехнік", яка сорок чотири роки по праву використовується Університетом, що фактично знищить соціально-оздоровчу інфраструктуру КПІ

Відкритий лист

Звертаємося до Вас від імені п’ятдесятитисячного колективу Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» з приводу неправомірного посягання на майнові права державного Університету.

Рішенням Ради Міністрів УРСР від 11 січня 1967 року Національному технічному університету України «Київський політехнічний інститут»* відведено в тимчасове довгострокове користування, на строк існування спортивно-оздоровчого табору, земельну лісову ділянку площею 20 га**.

Зазначена земельна лісова ділянка відведена НТУУ «КПІ» після вилучення її з користування Димерського лісгоспу. У тому ж 1967 році між НТУУ «КПІ» та Димерським лісгоспом укладено типовий договір на передачу лісових площ та підписано акт відводу в натурі земельної ділянки**. Цей типовий договір на передачу лісових площ містить положення про безстроковість дії зазначеного договору.

Руками студентських і викладацьких будівельних загонів НТУУ «КПІ» до 1978 року побудовано та введено в експлуатацію перших два корпуси спортивно-оздоровчого табору «Політехніка».

Наявність капітальних багатоповерхових корпусів на території спортивно-оздоровчого табору «Політехніка» фактично означає, що тимчасове довгострокове використання земельної ділянки на час існування спортивно-оздоровчого табору в термінах чинного законодавства України не відрізняється від постійного користування лісовою земельною ділянкою.

Жоден з трьох прийнятих після 1967 року Земельних кодексів України (Української РСР) не відміняв право установ та організацій користуватися земельними ділянками, відведеними згідно чинного на той час законодавства. Більше того, п. 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР», п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року чітко визначають, що підприємства, установи та організації, які мали у своєму користуванні земельні ділянки до прийняття цих Кодексів, зберігають свої права на їх користування.

З прийняттям 28 червня 1996 році Конституції України, принцип незворотності законів в часі став одним із основоположних у правовій системі України. На нього, ч. 1 ст. 58 Конституції України, неодноразово посилався в своїх рішеннях Конституційний Суд України. Зокрема, про зазначене наголошується в рішенні КСУ від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками).    

Незрозуміло, якими міркуваннями керувався прокурор Вишгородського району Київської області, подаючи до НТУУ «КПІ» позов, в якому прокурор просить одночасно витребувати земельну ділянку із ніби то незаконного володіння Університету та визнати за державним підприємством «Димерське лісове господарство» право постійного користування зазначеною лісовою земельною ділянкою – взаємно виключаючи вимоги.

 Посилаючись на державні інтереси, прокурор подав позов не від імені державного органу, як того вимагає ст. 2 ГПК України, а від імені підприємства як господарюючого суб’єкта.

Університет по праву використовує останніх сорок чотири роки земельну ділянку, і передача її за позовом прокурора тому, в кого земля вилучена рішенням вищого органу виконавчої влади – Радою Міністрів УРСР, не відповідатиме конституційному принципу розподілу влад, згідно якого саме Кабінет Міністрів України та центральні органи виконавчої влади України розпоряджаються державною власністю.

Суд першої інстанції відмовив прокурору в задоволенні позову в зв’язку з пропущенням строків давності. Але по суті суд протиправно вийшовши за межі власної резолютивної частини рішення, визнавши припинення у НТУУ «КПІ» права користування спірною земельною ділянкою, чим створив реальну загрозу порушення права користування земельною ділянкою НТУУ «КПІ». При цьому суд взагалі не обґрунтував мотиви такого висновку.

Звертаємося до всіх небайдужих з проханням підтримати НТУУ «КПІ».

* - (прим.: тут і далі за текстом використовується сучасна назва Університету)
** - (копія рішення додається)

Документи для ознайомлення:

  1. відзив на апеляцію;
  2. рішення облвиконкому;
  3. розпорядження рад міну;
  4. договір на вилучення земель;
  5. акт вилучення земель;
  6. довідка із статистики;
  7. технічний паспорт приміщень;
  8. позов прокурора;
  9. рішення суду першої інстанції;
  10. апеляція прокурора;
  11. лист лісгоспу прокурору.