27 листопада українська громадськість відзначає 103-річчя від дня народження Бориса Євгеновича Патона. Уже вдруге день народження видатного українського вченого проходитиме як день вшанування його пам'яті – Борис Євгенович пішов із життя 19 серпня 2020 року. Практично вся його доля – від перших і до останніх днів – була в той чи інший спосіб пов'язана з КПІ. Так, власне, як і життєві шляхи його батька Євгена Оскаровича та старшого брата Володимира Євгеновича. Постаті ці для нашого університету є знаковими, і якщо б не їхня діяльність різних років, Київська політехніка, безумовно, була б іншою. Отож життю, роботі та внеску Патонівської родини в розвиток вітчизняної науки й підготовку науковців та інженерів найвищої кваліфікації присвячено цю публікацію.
В історії Київського політехнічного інституту родині Патонів належить чи не найславетніша сторінка.
Розпочалася вона 1904 року, коли директор Київського політехнічного інституту Імператора Олександра ІІ Костянтин Олександрович Зворикін запросив молодого професора Імператорського Московського інженерного училища шляхів сполучень Євгена Оскаровича Патона працювати в КПІ. На той час Євген Оскарович уже був відомим вченим-мостобудівником, автором знаменитого двотомника «Залізні мости», мав чин колезького радника, був удостоєний ордена Анни 3-го ступеня «в награду подвигов, совершаемых на поприще госслужбы».
Рішення переїхати в Київ стало доленосним як для родини Патонів, так і для української промисловості, науки та освіти. Талант Євгена Оскаровича поєднувати якості організатора, вченого і викладача відіграв визначальну роль в подальшій долі КПІ. Його система підготовки інженерів нового типу, яка ґрунтувалася на тріаді «Наука – Виробництво – Кадри!», вивела КПІ на рівень провідних вищих навчальних закладів Російської Імперії. За радянських часів ця модель елітної інженерної освіти отримала назву фізико-технічної.
Через усю свою історію КПІ зберігав цю патонівську модель як визначальну, з нею він залишається і дотепер.
На початку роботи в КПІ Євгена Оскаровича вразила так звана умоглядність викладання, коли студентам все пояснювали на словах, без предметної демонстрації. І тому, ставши в жовтні 1906 року деканом інженерного відділення, він доклав багато зусиль для відкриття нових лабораторій, обладнання навчальних кабінетів наочними посібниками, запрошення відомих професорів і вчених. І вже наступного, 1907 року на інженерному відділенні було шість спеціалізацій: архітектура, гідротехніка, залізниці, мости, санітарна техніка, земсько-міська справа.
Окремою великою заслугою Євгена Оскаровича Патона було створення і подальший розвиток Інженерного музею КПІ – прообразу нинішнього Державного політехнічного музею України. Інженерним музеєм він керував упродовж семи років – з 1905-го по 1912-й. Саме Євген Оскарович розробив каталог експонатів, що стали надбанням музею. На той час їх було 1 200. З його ініціативи музей був органічно інтегрований у навчальний процес. Під час лекцій викладачі користувалися моделями та зразками для наочного пояснення студентам складних з’єднань, зарубок, вузлів і різних конструктивних частин. А студенти мали змогу самостійно вивчати складні конструкції під час студіювання спецкурсів та виконання курсових проєктів і завдань.
Для наочної демонстрації мостобудування в Інженерному музеї була розміщена унікальна експозиція дерев’яних мостів, виконаних у масштабі від 0,5 до 0,75 натуральної величини. Експозиція була настільки цікавою і корисною, що Московський інститут інженерів шляхів сполучень замовив комплект таких моделей, які були виготовлені для нього в Механічних майстернях КПІ.
Інженерний музей став основою для створення нових навчально-допоміжних підрозділів КПІ: мостової дослідної станції, кабінету моделей та відділення архітектури при музеї.
Також з ініціативи Євгена Оскаровича Патона в КПІ було відкрито кабінет мостів – для напрацювання нових інженерних рішень і виконання проєктів за ними. 1930 року кабінет мостів, якому Євген Оскарович присвятив 26 років, був переданий Дніпропетровському інституту інженерів залізничного транспорту під час його виділення з КПІ.
У 1906–1907 роках Євген Оскарович Патон видає третій і четвертий томи курсу «Залізні мости», у 1910-му – «Дерев’яні мости». Одночасно Євген Оскарович був одним з перших мостовиків у Російській Імперії, який почав залучати студентів до роботи з проєктування реальних споруд. Найбільш відомими проєктами того часу, на яких Євген Оскарович виховав зі студентів цілу плеяду майбутніх мостобудівників, став відомий у Києві пішохідний міст через Петровську алею, побудований у 1909–1910 роках, та Мухранський міст через річку Куру в Тифлісі, побудований 1911 року.
14 квітня 1913 року Євген Оскарович Патон був нагороджений Імператорським орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира 4-го ступеня. Цим орденом нагороджувалися люди, що проявили себе на освітній ниві та у звʼязку зі святкуванням 300-річчя Імператорського дому Романових.
У роки Першої світової війни Євген Оскарович організував роботи із забезпечення армії засобами подолання водних перешкод, зокрема йому вдалося розв’язати проблему швидкої заміни знищених мостів. Маловідомим є той факт, що Євген Оскарович облаштував у маєтку свого старшого брата Михайла приватний госпіталь, в якому після поранення військовослужбовці проходили безкоштовне лікування. У вільний від навчального процесу час він обходив київські госпіталі, спілкувався з лікарями, складав списки поранених для транспотування їх до брата в садибу Нова Утиця.
Під час революції 1917 року та громадянської війни навчання в КПІ то припинялося, то відновлювалося, кількість студентів і викладачів скоротилося вдвічі, а їхні матеріальні умови наблизилися до критичної межі. Для збереження інституту Євген Оскарович організував комітет виживання, який налагодив постачання продуктів із сільської місцевості й надавав допомогу тим, хто її вкрай потребував. Завдяки цьому викладачі, студенти КПІ та їхні сім’ї змогли пережити ті страшні незгоди.
Попри неймовірні труднощі того часу справу свого життя – зведення мостів – Євген Оскарович не припиняв. 1920 року він очолив проєктування і будівництво на місці зруйнованого поляками Миколаївського Ланцюгового мосту – підвісного балочного мосту ім. Євгенії Бош, який був відкритий 10 травня 1925 року.
У вересні 1921-го з нагоди 25-річної викладацької діяльності Євгена Патона Рада Механічного факультету КПІ організувала мостову дослідну станцію, названу на його честь. Станція призначалася для навчально-методичної роботи та давала студентам можливість брати участь у випробовуванні мостів на практиці.
Загалом, спільно зі студентами й науковцями КПІ, підтверджуючи свій девіз «Наука – виробництво – кадри», Євген Оскарович Патон створив понад 35 проєктів мостів, більшість з яких втілено в життя.
1928 року Євген Оскарович різко змінив напрям роботи. Він дійшов висновку, що у проєктуванні мостів досягнуто великих успіхів, але процес їх виготовлення надто трудомісткий. Для його спрощення вчений запропонував використання методу електрозварювання. Ця галузь тільки починала розвиватись на основі ідеї дугового електрозварювання Миколи Бенардоса. Але в баченні Патона вона мала стати принципово міждисциплінарною, ґрунтуючись на фізиці, математиці, механіці, металургії, електротехніці, науці про матеріали. Нова справа стала предметом особливого захоплення Євгена Оскаровича.
У 1929 році Київський політехнічний інститут висунув свого професора для обрання членом Всеукраїнської академії наук. Першою важливою справою академіка Євгена Патона стало започаткування секції матеріалознавства в системі Академії наук. Очоливши цю секцію, він упродовж декількох років сформував напрям матеріалознавства як стратегічний для української науки.
Завжди зберігаючи вірність мостобудуванню, Євген Оскарович віддався справі становлення наукової школи зварювання. Нова галузь потребувала підготовки відповідних інженерних кадрів. Тому 1935 року, вже як директор Інституту електрозварювання Всеукраїнської академії наук, Євген Патон організував на механічному факультеті КПІ кафедру зварювального виробництва і став її першим завідувачем. Провідні викладачі цієї кафедри, як і він сам, одночасно працювали науковими співробітниками Інституту електрозварювання. Заснована Євгеном Оскаровичем наукова школа «Фізико-хімічні термодеформаційні основи зварювання та споріднених процесів» дотепер є провідною науковою школою кафедри зварювального виробництва КПІ.
Наступною справою Євгена Патона було створення у 1948 році зварювального факультету КПІ – як унікальної школи підготовки інженерів, що базувалася на загальнонауковому фундаменті математики, механіки, фізики, металургії, матеріалознавства та електротехніки.
За 72 роки зварювальний факультет КПІ став справжнім центром підготовки й перепідготовки висококваліфікованих інженерів-зварювальників. З його лав вийшли понад 6 500 інженерів, 55 випускників факультету стали докторами наук, 160 – кандидатами наук, 7 – академіками Національної Академії Наук України. Це академіки Ігор Костянтинович Походня, Борис Ізраїльович Медовар, Сергій Іванович Кучук-Яценко, Костянтин Андрійович Ющенко, Георгій Михайлович Григоренко, Володимир Арсенович Макара.
Євген Оскарович заклав традицію династії Патонів – всебічне сприяння розвитку КПІ. З ініціативи старшого сина – конструктора зварювального обладнання Володимира Євгеновича Патона – 1978 року в КПІ була створена кафедра електрозварювальних установок. Упродовж наступних 7 років Володимир Євгенович займався практичною підготовкою студентів, очолював державну екзаменаційну комісію кафедри, був наставником для багатьох її випускників.
Доля молодшого сина Євгена Оскаровича – Бориса Євгеновича Патона – повʼязана з КПІ з перших днів його життя. Він народився в професорській квартирі Патонів на території КПІ, був охрещений в університетській церкві Святої Марії Магдаліни, провів дитинство в інститутському середовищі. Борис Євгенович закінчив електротехнічний факультет КПІ в суворі червневі дні 1941 року. А кандидатську дисертацію захистив на Вченій раді цього ж факультету в переможному 1945-му.
Головну увагу Борис Євгенович приділяв підготовці фахівців усіх рівнів у галузі зварювання і споріднених процесів: робітників-зварювальників, інженерів, кандидатів і докторів наук. Він заснував Координаційну раду зі зварювання й очолив секцію підготовки кадрів. Це була системна робота в масштабах Радянського Союзу.
У тісній співпраці з Сергієм Павловичем Корольовим він першим у світі втілив у життя ідею з'єднання матеріалів в умовах космосу із застосуванням технологій зварювання.
…Ще на початку космічної ери творець практичної космонавтики, видатний конструктор радянських космічних систем Сергій Павлович Корольов передбачав можливість створення на орбітах Землі та інших планет і астероїдів великогабаритних космічних об'єктів довготривалої дії. Експлуатація таких споруд упродовж тривалого часу потребує систематичного проведення профілактичного обслуговування, а також ремонтно-відновлювальних і монтажних робіт. Причому не лише всередині космічних станцій, але й ззовні. На думку С.П. Корольова, одним з найбільш перспективних технологічних процесів для цих цілей було з'єднання матеріалів в умовах космосу із застосуванням технологій зварювання.
У 1964 р. він сформулював завдання – розробити програму експериментів зі зварювання в космічних умовах і план спільних робіт ракетно-космічної корпорації "Енергія" (на той час – ОКБ-1) та Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона АН УРСР. Невдовзі під керівництвом Президента Академії наук УРСР, директора цього інституту Бориса Євгеновича Патона почала здійснюватися небачена на той час програма наукових досліджень, кінцевою метою якої було створення і практичне застосування технологій для з'єднання матеріалів у космосі за допомогою зварювання.
16 жовтня 1969 року на борту космічного корабля "Союз-7" космонавтами СРСР В.М. Кубасовим і Г.С.Шоніним уперше в світі виконано експерименти зі зварювання в умовах космосу. Враховуючи перші отримані результати і виняткову важливість цього напряму, ІЕЗ ім. Є.О. Патона продовжив удосконалювати технології зварювання в космосі і створювати спеціальне обладнання.
Розроблений під керівництвом Б.Є. Патона комплекс універсального електронно-променевого ручного інструменту (УРІ) було включено до складу наукового обладнання орбітальної станції "Салют-7". 25 липня 1984 року, також уперше в світі, було проведено випробування УРІ в умовах відкритого космосу. Роботи проводили командир екіпажу Володимир Олександрович Джанібеков і бортінженер, друга в світі жінка-космонавт Світлана Євгенівна Савицька.
Успішна реалізація програми наукових досліджень для з'єднання матеріалів у космосі за допомогою зварювання привела до результатів, які, безумовно, мали, мають і матимуть величезний вплив на розвиток усієї космічної галузі. Головним генератором і втілювачем ідей зварювання в космічних умовах був сам Борис Євгенович, який надзвичайно захопився цією проблематикою. Варто принагідно зауважити, що відтворити деякі "патонівські" технології провідним космічним центрам світу не вдається і до сьогодні.
1965 року Борис Євгенович став ініціатором спорудження нового корпусу зварювального факультету КПІ і його оснащення сучасним обладнанням. А 1977-го інститут отримав цей корпус, особливістю якого були унікальні дослідницькі лабораторії.
Нову динаміку факультет електрозварювання набув протягом останніх двох десятиліть. З ініціативи Бориса Євгеновича та безпосередньої участі академіків Ющенка і Кривцуна були напрацьовані та втілені в життя новітні програми з наукових досліджень і підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. Факультет отримав акредитацію у Міжнародному інституті зварювання як Національний навчальний заклад з підготовки міжнародних інженерів-зварювальників та міжнародних технологів-зварювальників. Минулого тижня успішно пройшов черговий, уже дванадцятий, наглядовий аудит Міжнародного інституту зварювання.
На факультеті діють прямі договори про співпрацю з 12 університетами світу. Зокрема, стали популярними програми подвійного диплому з університетами Отто-Фон-Герике (Німеччина), Федеральним університетом м. Уберландія (Бразилія) та іншими. Зварювальний факультет бере активну участь у виконанні проєктів Китайсько-Українського інституту зварювання. При ньому заснована Координаційна рада завідувачів кафедр зварювання та споріднених процесів, до складу якої входить 22 керівники кафедр з різних університетів України.
14 лютого 1995 року в КПІ за підтримки Бориса Євгеновича Патона створено фізико-технічний факультет подвійного підпорядкування Міністерства освіти України та НАН України. За чверть століття з нього вийшло понад 2 000 висококваліфікованих інженерів, підготовлених за патонівською моделлю «Наука – виробництво – кадри», і понад 100 кандидатів і докторів наук.
У липні 2019 року з ініціативи Бориса Євгеновича Патона зварювальний та інженерно-фізичний факультети об’єдналися в потужний Інститут матеріалознавства і електрозварювання КПІ імені Євгена Оскаровича Патона. Партнерами для новоствореного інституту стали провідні наукові установи відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства Національної академії наук України та великі промислові підприємства. Цей науково-технічний кластер відкриває нові обрії для досліджень, підготовки нового покоління фахівців та інноваційного впровадження новітніх розробок.
Сьогодні справи Євгена Оскаровича Патона і його синів – Володимира Євгеновича і Бориса Євгеновича – глибоко шанують у КПІ. Їхнім розробкам присвячено велику експозицію в Державному політехнічному музеї. На ідеях Патонів уже виховано багато поколінь інженерів, конструкторів і вчених.
2002 року було споруджено пам’ятник на вшанування Євгена Оскаровича Патона роботи скульптора Олександра Скоблікова з вибитими на підніжжі словами: «З надією я дивлюся на нашу талановиту молодь». Ці слова Євгена Оскаровича виявилися пророчими. Нові покоління київських політехніків вважають за честь вчитися на прикладі життєвого і трудового подвигу Патонів і ставати продовжувачами їхніх великих справ.
Викладачі і студенти Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" свято шанують його пам'ять. Отож на стіні будинку, в якому він народився, встановлено меморіальну дошку. Іменем Бориса Євгеновича названо Державний політехнічний музей при КПІ. Біля головного адміністративного корпусу університету споруджено пам'ятник Борису Патону, на граніті якого вибито його життєве кредо: "Наука – це спосіб життя і спосіб мислення". Тепер Борис Євгенович Патон, як і його батько, завжди зустрічатиме нові й нові покоління київських політехніків із надією та тихою радістю від того, що його справа продовжує жити.
