... Того дня запізніла осінь знімала перші вишиванки із садів і гаїв. Тихо-тихо опадало листя кленів і в інститутському парку. То тут, то там студенти згрібали його до куп і підпалювали. Стелилися дими по землі, й настоювалось повітря п'янкою зажурою.
Екзамени в аспірантуру Євген склав на "відмінно". Наказом ректора його було зараховано асистентом кафедри вищої математики Київського політехнічного інституту. І професор Смогоржевський був задоволений, що все обійшлося без ускладнень.
Наукову працю Євген послав у Москву, академікові Александрову. Так порадив Євген Якович. Все одно, аби надрукуватися в академічному виданні, потрібна рецензія академіка.
...Повертався Євген на рідну землю щасливий і окрилений. Позаду вже лишилася Варшава, і, сидячи у вагоні потягу, він думав про одне: як зустріне матір, дорогу сестру. Вони повернулися раніше і жили тепер у Києві, власне, під Києвом – на хуторі Шевченка.
Били, гули дзвони: мідно, протяжно, на весь степ. Гойдалася срібляста далечінь, і в очі нестерпно пекло сонце. Воно було так низько, що аж пригорілий запах вчувався. Та ось дзвони мало-помалу втихають, ніби їх хтось пригойдує, а потім і зовсім обриваються тонкою струною.
Тепер прийнято починати серйозні заходи з рекламного шуму і крутого піару. Без цього, за всіма маркетинговими правилами, нове підприємство приречене. Анатичук же учинив навпаки. Все робилося просто, неголосно, оскільки було зрозуміло – самим своїм існуванням академія заважає багатьом. Мабуть, то був вірний шлях...
До речі, як то вже не раз було в Америці, японці теж спробували перекупити Лук’яна Івановича. Компанія “Фудзітака” запропонувала зарплатню, що значно перевищувала навіть суму, названу американцями, і до того віллу на березі моря. Поки це, можна сказати, власний рекорд Анатичука.
На зустрічі в Чернівцях японці дещо насторожено запитали: “Чи дійсно у вас такі великі успіхи, як нам розповідали?” Замість відповіді Лук’ян Іванович показав результат тестування, підписаний Раймондом Марлоу. Більш переконливого документа і кращої реклами неможливо було і передбачити.
Останнього дня Анатичука запросили на фуршет. Лук’ян Іванович приїхав до призначеного місця, де розгорталося дещо на кшталт вечірки. Згодом з’ясувалося, що до неї має відношення і він.
