Напевно, більшість читачів "Київського політехніка" вже знають, що таке орігамі та ґо. А от що таке сашіко, шьоґі чи тамешіґірі – відомо, швидше за все, значно меншому колу київських політехніків. В усякому разі, автор цих рядків вперше дізнався, що це таке, а також відкрив багато нових для себе цікавих речей на фестивалі "Японська осінь", який впродовж двох вересневих днів проходив у нашому університеті.
Відвідувачі фестивалю мали змогу оглянути виставку японської холодної зброї та бойових обладунків "Душа самурая" і подивитися показові виступи майстрів бойових мистецтв Японії, помилуватися традиційними танцями бон одорі і побувати на виставці класичних японських кольорових гравюр укійо-е ХІХ століття "Світ кабуки" з колекції Національного художнього музею України, неспішно роздивитися роботи з японського циклу сучасного українського фотохудожника Максима Соломка, експонати виставки орігамі (традиційна японська техніка створення з паперу фігурок і композицій) та потужні японські мотоцикли, взяти участь у майстер-класах із загортання предметів у тканину фурошікі, японської вишивки сашіко, японської каліграфії, створення картин із засушених квітів ошібана, приготування японських солодощів ваґаші та отримати наочні уроки аранжування квітів ікебана, поринути в атмосферу японської чайної церемонії та навчитися основ гри в ґо і шьоґі. А ще взяти участь у пробних уроках японської мови для дітей і дорослих і зустрітися з авторкою підручника з української мови для японців Оксаною Піскуновою.
Свої площі виставкам, майстер-класам і показам надали Українсько-Японський центр КПІ, що працює в університетській Науково-технічній бібліотеці імені Г.І.Денисенка, та сама Бібліотека, а також Державний політехнічний музей імені Бориса Патона при КПІ ім. Ігоря Сікорського. Вони добре відомі не лише студентам і співробітникам КПІ, а й багатьом киянам, тому з перших і до останніх годин роботи фестивалю відвідувачів на ньому не бракувало. Головним організатором фестивалю був Українсько-Японський центр КПІ, а відбувся він за підтримки Посольства Японії в Україні, філії школи Ікенобо (Японія) в Східній Європі та Чайної школи Урасенке (Японія).
У день відкриття побував на фестивалі й Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні Кунінорі Мацуда. Власне, з його привітання учасникам фестиваль і стартував. Понад те, своє звернення він розпочав українською: "Україна переживає нині важкі часи, але навіть під час війни важливо розвивати культурні відносини. Тому цей захід є дуже цінним". І хоча потім він перейшов на японську, симпатію слухачів він точно завоював. "Фестиваль, який проводить Українсько-Японський центр, почався ще в 2014 році, і відтоді майже щороку він відбувається в різних містах України, – розповів він. – Останній пройшов 2019 року в Житомирі. Але, як всі ми знаємо, почалася пандемія коронавірусу, а потім російське повномасштабне вторгнення в Україну, і ми не мали можливості проводити такі заходи. Тому мені сьогодні особливо приємно, що така подія відбувається… Думаю, що незважаючи на воєнний стан, на ситуацію в Україні, цей фестиваль відбувається тому, що відносини між Україною та Японією важливі в будь-які часи і розвивати їх потрібно попри всі обставини, бо в наших країнах є велика цікавість одна до одної та велика повага…"
Посол Японії оглянув представлені на фестивалі експозиції, поспілкувався з авторами представлених на них робіт, і став глядачем показових виступів українських майстрів японських бойових мистецтв Іайдо, Тамешіґірі, Джиу-джитсу, Айкідо, Кен Сьобу До та інших від провідних шкіл та федерацій України. До речі, розповідав гостям фестивалю про особливості японських бойових мистецтв президент Київської міської федерації Айкідо Айкікай, президент всеукраїнської федерації Кендзюцу, співзасновник Кен Сьобу До сенсей Дмитро Андрощук.
Цікавість посла Японії до фестивальних подій та активностей була дійсно непідробною, бо делегація посольства значно вийшла за межі визначеного спочатку часу своєї участі в них, що в дипломатичній практиці буває вкрай рідко.
Поспілкувався Кунінорі Мацуда і з представниками університетських медіа. Він розповів, що після повномасштабного нападу росії на нашу країну цікавість до неї в Країні Вранішнього Сонця і, зокрема, в її університетах, значно зросла. Від японських закладів вищої освіти, за його словами, почало надходити багато запитів про можливості співпраці з українськими колегами. Тож цілком логічним стало запитання від "Київського політехніка" про значення Українсько-Японського центру КПІ у підтримці та розширенні зв'язків між українськими та японськими університетами, й про те, чи не варто створити подібний центр у Японії.
"Українсько-Японський центр відіграє нині дуже значну роль у тому, що в Україні вже є і постійно збільшується цікавість до японської мови і культури, – так відповів на нього посол Японії. – І я хотів би, щоби ті люди, які відвідують цей Центр і вивчають японську мову, також відігравали свою роль у відносинах між Японією та Україною у сфері бізнесу, можливо в питаннях інвестицій. Бо за моїм прогнозом, після закінчення війни в Україні працюватимуть багато японських компаній, що цим займатимуться, і потрібні люди, які цікавляться не лише мовою, культурою і країною взагалі, але й роботою в цих сферах. З приводу Японсько-Українського центру в Японії відзначу, що в нас уже є тісна співпраця між Києвом і Кіото як побратимами й між Одесою та Йокогамою. Я сподіваюся, що ця співпраця поглиблюватиметься, міст-побратимів більшатиме, і я впевнений, що цікавість до створення Українського центру в Японії є, тож думаю, що такий центр в Японії буде створено".
Заходи у межах фестивалю "Японська осінь" проходили 15 і 16 вересня. Їх було дуже багато, всі вони були пізнавальними та напрочуд атмосферними, тож тим, кому пощастило його відвідати, було цікаво. Крім того, в кожному залі стояли бокси для збору коштів на допомогу захисникам України, які перераховано на Фонд підтримки Збройних Сил України "Київський політехнік".
"У фестивальних подіях брали участь не лише кияни, але й представники Харкова, Чернігова та Дніпра, – розповіла "Київському політехнікові" директорка Українсько-Японського центру КПІ Катерина Луговська. – Всі вони приїхали сюди, привезли свої твори та вироби й брали участь у заходах фестивалю власним коштом". Вона також повідомила, що чотири виставки – три в приміщенні Державного музею історії техніки КПІ і одна в Українсько-Японському центрі – своєї роботи не завершили і працюватимуть до 14 жовтня. Отож ті, хто не встиг побувати на фестивалі, ще мають змогу їх оглянути. Вхід на них, звісно, вільний.