Ви є тут

Про Матір...


Таланти КПІ 2015. Мальви, Залевська О.В. ФМФ, кафедра нарисної геометрії та комп'ютерної графіки

Професор кафедри математичного аналізу та теорії ймовірностей ФМФ, доктор фізико-математичних наук Ніна Опанасівна Вірченко працює в КПІ більше 40 років. Вона – член президії АН Вищої школи України, член Наукового товариства імені Тараса Шевченка, Українського, Американського, Австралійського, Бельгійського, Единбурзького, Лондонського математичних товариств, почесний професор НТУУ "КПІ", голова Науково-методичної ради Всеукраїнського товариства політв'язнів та репресованих. А ще вона мудра людина, до думок якої завжди дослухаються. Пропонуємо фрагменти з книги Ніни Опанасівни "Зернини з доріг життя мого".

"Поки живі Матері наші – Доти ми – діти!" – сказав хтось, а я додаю: "Доки живі діти, внуки, доти живі й батьки наші! Доки я жива, доти в славі та пошані глибокій будете Ви, Батьки мої!.. А після – теж, бо є Марічка, Оленка, Мар'ян..."

Не перестаю дивуватися, захоплюватись Твоєю, моя Ненечко, народністю, мудрістю. Скільки ж у Тобі людяності було! Ти завжди випромінювала світло чесності, правдивості, безкомпромісності та великої, надзвичайної щирості, йшла по життю справді не залишаючи "зерна неправди за собою". Хоча деколи бувало нелегко... Та Ти ніколи не зраджувала своє власне "я", ніколи не була "віддзеркаленням" інших. Надійність і стійкість, простота й почуття гідності – ці риси надзвичайно виразні були в Тобі! Як високо Ти несла своє добре ім'я, берегла гордо честь його!

Любила Ти людей, добрих і гарних, любила творити добрі справи. І внутрішньо прагнула до самовдосконалення (без "красивих фраз"), була Людиною, сильною духом, мужньою, сміливою. А скільки в Тобі було такту, душевної сердечності й щирості! Боже, якою ж Ти була!.. Як серцем та душею любила дітей своїх, безмежно, невимовно! "Ніно, вчись!.." Мамо, Мамусю, наділи мене мудрістю та добротою, ніжністю та суворістю своєю.

Ти цілим світом моїм була, по Тобі я звіряла життя своє, часто збоку дивилась на себе, на свої вчинки, на своє життя щоденне – Твоїми очима, такими люблячими, такими сердечними, щирими й водночас – такими критичними!

Вловлюю, шукаю в інших, Мамусю, Твій лоб, погляд, усе шукаю Тебе, вклоняюся слідові Твоєму; ось ця стежина, якою Ти йшла до нас і так далі, тому подібне! Пісні, які Ти любила, стали для мене святими!

А якою ж доброю, щирою Ти була до людей! Воістину – із Шевченківського краю! Серцем любила людей, відчувала добре та зле, була справедливою, об'єктивною! Дай, Боже, й мені цієї риси!

А якою ж мужньою була! Могла серед ночі сама вийти на стук сусідів, коли до них хтось ліз, не боялась нікого та нічого, могла в будь-яку пору та в будь-якому місці стати на захист справедливості!

Мамусю, постійно Ти в мені, а я – з Тобою, ми навіки злиті душами, серцями, думками. Може, я й тому вижила, живу, творю, дихаю!.. Зі слізьми та кров'ю сплелися формули мої!

* * *

Велич душі святої й серця Твого – в усьому!.. Яка ж Ти добра, чесна, мудра! Без усяких хитрощів, дипломатії! Проста, як правда! Щира, як справжня Людина! Такою чистою, цнотливою, такою гарною завжди та скрізь була! Схиляюсь перед Тобою, молюсь до Тебе! Ти – Героїня! Спасибі Тобі! Горджусь Тобою!.. І хочу хоча б крихтою бути схожою на Тебе!

– За добро вдесятеро платіть добром!

– Раз добром зігріте серце – вік не прохолоне...

– Праця, тільки праця зробить Вас людьми!

– Працюйте до скону!

Отак Ти мене, нас навчала, дітей своїх.

А якою ж терплячою Ти була! Усякі жалі вміло ховала в собі, щоб ми не знали й не бачили...

Не дивувалась п'ятіркам нашим ("А як інакше в таких умовах вчитись?! От я півроку посиділа в першому класі, а настала зима, чобіт своїх не мала – одні чоботи на трьох – то мусила покинути школу; значно пізніше – робітфак, далі – медичне училище"). Писала, може, і з помилками, та в кожній літерці світилось сонечко, серце Твоє, чистота, доброта, велич, мудрість!

Помітила я, що беручи до рук якусь збірку поезій, шукаю жадібно, чи є там про Матір, Вітчизну, і якщо є то радість, а нема – то для мене вже не поезія!..

* * *

Така доросла я, уже й поважна віком, а як дитина, хочу до Мами!.. Боже, ніхто так не любить, як Мати свою дитину! І ця любов така щира-прещира, вірна, така велика, така глибока, така самовіддана, сердечна, безкорислива й вічна!.. І така сліпа, фанатична, до самозабуття, до самозреченості!..

...

Матір треба було б уславити найкращим, найбільшим пам'ятником на Землі, десь таким, щоб його було видно з усіх точок планети Земля.

Ніна Вірченко

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій