Давним-давно мудрий винахідник циферблату, хтось безіменний, замкнув по колу минуле, теперішнє і майбутнє, щоб воно ніколи не втекло і щоб його ніхто не зміг торкнутися. І стрілки, неспішно пересуваючись від поділки до поділки, рухають потік часу. Сьогоднішня розповідь – про найстаріші і найбільші годинники Києва.
Годинник Свято-Троїцького (Іонинського) монастиря. У народі популярна легенда про те, що цей механізм якимось чином пов'язаний з Оноре де Бальзаком, який ніби-то привіз годинник з Парижа, щоб подарувати Евеліні Ганській. Навіщо був потрібний такий громіздкий подарунок (гирі тримаються на десятиметрових тросах, тому під годинником для них спеціально вирили шахту), легенда замовчує. Монахи, що раз на тиждень заводять механізм, у свою чергу запевняють, що годинник замовив сам преподобний Іона – засновник тутешньої обителі. Як би там не було, але, судячи з клейма, годинник дійсно виготовили в Парижі в 1858 році. Так що його вік перевалив за 150. Історики ж більше схиляються до версії, що годинник планувалося розмістити на дзвіниці, проект якої розробив архітектор Ніколаєв, і яка повинна була стати найвищою спорудою Києва того часу, на тринадцять метрів вище Лаврської дзвіниці. Городяни були настільки впевнені в тому, що дзвіниця буде споруджена, що навіть малювали її на листівках із зображеннями Іонинської обителі. На жаль, не так сталося, як гадалося. До 1917 року побудували тільки перший ярус. Потім його розібрали, а цегла пішла на будівництво сільгоспакадемії.
Куранти Києво-Печерської лаври. Вони не мають циферблата, але кожні 15 хвилин над Печерськими схилами розносяться улюблені киянами популярні мелодії. Перший годинниковий механізм було встановлено на четвертому ярусі дзвіниці в 1744 році, з того часу його міняли чотири рази. Розповідають, що майстер, який виготовив перший лаврський годинник ще за часів цариці Єлизавети, одержав у як «гонорар» півпуда борошна, мішок ячменю, мішок пшениці й кілька рублів грошей. Понад сто років відлічував час годинник, змайстрований у майстерні Івана Кулібіна. Діючий нині механізм, що важить 4,5 тонни, установлений в 1903–1904 роках і виготовлений за зразком курантів Московського Кремля.
Дзвіниця Михайлівського монастиря (Михайлівська площа). На історичній Михайлівській дзвіниці, знищеній у 1930-і роки, ніколи не було циферблатів зі стрілками. Тут було встановлено куранти, як у Лаврі. Чомусь вони часто ламалися. І вже в «Описі Києва» М.Закревського (1868 рік) відзначено, що цей годинник «зіпсувався й пішов у забуття». Під час відтворення дзвіниці, у березні 1998 року, було вирішено не тільки відродити годинник, але й обладнати його циферблатом. У тому ж році в Австрії замовили годинниковий механізм з електронним пристроєм для виконання дзвонових мелодій. Тепер з Михайлівської дзвіниці регулярно звучать передзвони з національними мотивами. При цьому перелік мелодій та їхня тривалість викликали свого часу бурхливі дебати в міській раді. Депутати визнали гідними, зокрема, “Пісню про Київ”, “Червону калину” і молитву Андрія з опери “Запорожець за Дунаєм”. Що й було затверджено у вересні 1998 року рішенням під назвою “Про мелодії для курантів Михайлівського Золотоверхого монастиря”.
Дореволюційний баштовий годинник знаходиться і на фасаді Бесарабського ринку , відкритого в 1912-му. За часів незалежності механізм модернізували, зокрема замінили циферблат, де зобразили рекламу «Мінолти» – чотири фірмові білі смуги на блакитному тлі.
Сонячні годинники. Оригінальним нагадуванням про архаїчний спосіб вимірювання часу залишається сонячний годинник на території Києво-Могилянської академії. У 1780-х роках створив його тодішній викладач Києво-Могилянської академії П'єр Брульон. Він приїхав у Київ як приватний учитель французької мови, але виявився сильним математиком і топографом. За його ж розрахунками виготовили й сонячні годинники на ротонді фонтана «Самсон» на Контрактовій площі (їх можна побачити і нині на відтвореній споруді ротонди).
На жаль, навіть у Музеї історії Києва про П'єра Брульона майже нічого не відомо. Був такий – та й усе. Мовчать про історію створення цих годинників довідники й енциклопедії.
Лише студенти жартують: «Пан Брульон створив годинник, щоб не забути поїсти бульйон».
Будинок профспілок. За початковим задумом 30-літньої давнини, на кутовій вежі Будинку профспілок планували «встановити електронні табло, на яких будуть транслюватися повідомлення про події, що відбуваються в Києві й країні». Але в підсумку замість «рядка, що біжить» вирішено було влаштувати чотирибічний годинник. Точніше, «електронний інформатор», що по черзі показував час, поточну дату й температуру повітря. Вежа з годинником не обділена увагою київських гострословів; вона відзначена кількома прізвиськами, з яких найвідоміші – «Біг-Бен» та «Член профспілок».
Укртелеком , вул. Володимирська, 10. Будинок Укртелекому було побудовано в 1910–1911 роках для одного з банків, а в 1953 році, коли тут знаходився Центральний телеграф, надбудовано ще одним поверхом. У ході реконструкції на його фасаді з'явився незвичайний годинник. Він донині показує точний час не тільки в Києві, але й у найбільших містах світу. Аналогічний пристрій тоді ж, у 1950-х, було встановлено в самому центрі міста, на фасаді Головпочтамту.
Театр ляльок. Нинішнє приміщення Театру ляльок було відкрито в грудні 2005 року. Будівля, що стала прикрасою парку і улюбленим місцем відпочинку малечі, нагадує своїми фасадами казковий замок. А який же замок без годинникової вежі і півника, що вмостився на шпилі?
Головний корпус НТУУ «КПІ». Історичні, як тепер говорять, будівлі КПІ були споруджені на рубежі XIX–XX століть (архітектор Ієронім Кітнер) й оформлені в стилі європейського середньовіччя. На фасаді головного корпусу спочатку розташувалася кругла декоративна розетка. Уже в радянські часи в неї вписали цілком сучасний годинниковий циферблат. А механізм, на радість і гордість політехніків, щогодини видзвонює мелодію «Маршу КПІ».
А от найбільший циферблат (3,5 м) має годинник, який уже п'ятнадцять років як безнадійно стоїть. І розміщений він на стіні Інституту … на вулиці …, майже над магазином “…”. Причина – незрозумілий статус цього механізму. Начебто формально годинник належить Інституту, але той не поспішає з ремонтом, а міська влада не хоче витрачатися на відновлення начебто не їхнього об'єкта.
Того із читачів, хто першим повідомить, про який годинник ідеться, в редакції газети «Київський політехнік» (кім. 221, корп. 1) очікує цікавий подарунок. Фото переможця ми обов'язково опублікуємо.