З територією інституту (приблизно на місці теперішнього метро "Політехнічний інститут") межувала садиба оригінальної будівлі церкви Марії Магдалини із світло-жовтої київської цегли. Об’ємно-просторове рiшення храму було здійснено у так званому “росiйсько-вiзантiйському” стилi – головний купол iз приземкуватим завершенням, чотири нарiжнi башточки, дзвiниця храму на Шулявцi акцентувалася високим шатром. Будiвництвом церкви св. Марії Магдалини керував досвiдчений вiйськовий iнженер, полковник Вадим Катеринич. Щоб зарадити святiй справi, вiн вiдмовився вiд платнi за свiй труд.
Протягом квiтня–серпня 1935 року під час варварського нищення київських храмiв, церква була розiбрано на цеглу, а паралельно поряд з нею побудована школа. Першого вересня того ж року дiти вже йшли до класiв. Також було знесено церковний цвинтар, на якому знаходили свою останню домівку засновники інституту. Їхні могили були перенесені на міське Лук'янівське кладовище. На ньому поховані видатні вчені, вихователі, громадські діячі, які своєю натхненною працею творили Київський політехнічний інститут. Це професори: В.П. Єрмаков, М.І. Коновалов, П.Ф. Єрченко, О.В. Кобелев, Є.П. Вотчал, М.К. Пимоненко, О.М. Динник, С.М. Сольський та інші.
