Кондратюк Юрій Васильович - піонер космонавтики. До 115-річчя з дня народження

Першому польоту людини в космос передувала напружена праця піонерів космонавтики – мрійників і теоретиків, які пропагували необхідність космічних польотів і теоретично обґрунтовували їх можливість. Одним з піонерів космонавтики був Олександр Гнатович Шаргей, більше відомий як Юрій Васильович Кондратюк, 115 років з дня народження якого виповнилося 21 червня. Майже всі пропозиції, обґрунтовані Ю.В.Кондратюком у кни­гах, які він видав власним коштом у 1919 і 1927 рр., були реалізовані на практиці.

Зокрема, саме його розра­хунки лягли в основу розробки траєкторії польоту людини на Місяць. Олександр Гнатович Шаргей народився 9 червня (21 червня за новим стилем) 1897 року в Полтаві в сім'ї Людмили Львівни Шлі­пенбах і Гната (Ігнатія) Бенедиктовича Шаргея. Мати Олександра нале­жала до старовинного швецького баронського роду. Саме її предка в поемі "Полтава" згадував Олександр Сергійович
Пушкін:

"Пальбой отбитые дружины,
Мешаясь, падают во прах.
Уходит Розен сквозь теснины,
Сдаётся пылкий Шлипенбах..."

У 1910 р., у 13­річному віці Олександр залишився круглою сиротою і виховувався в родині діда з боку батька – лікаря Якима Микитовича Даценка. У тому ж році він став учнем Другої полтавської чоловічої гі­м­назії, яку закінчив зі срібною медаллю 1916 року і вступив на ме­ха­нічне відділення Петроградсь­кого політехнічного ін­сти­туту. Провчившись усього два місяці, був призваний до армії і зарахований до школи прапорщиків. Потім потрапив на фронт і до березня 1918 року воював на Кавказькому фронті.

Коли після Жовтневої революції царська армія розпалася, Олександр Гнатович вирушив до рідної Полтави. Але на одній з кубанських станцій його затримав білогвардійський патруль і як офіцера мобілізував до Білої армії. Не бажаючи брати участь у братовбивчій війні, Шаргей за першої ж нагоди дезертирував і дістався до Києва, який перебував у руках дені­кінських військ. Тут його знову мобі­лізували до Білої армії, але, дезертирувавши вдруге, він оселився в містечку Сміла на Черкащині.

Після громадянської війни життя було важке. Шаргей часто переїжджав з місця на місце і брався за будь­ яку роботу, яка могла прогодувати: працював вантажником і мастильником на залізниці, механіком на млині та олійні, механіком кочегарки на цукровому заводі та елеваторі...

Будь­якої миті Олександра Гнатовича як колишнього білогвардійського офіцера могли заарештувати. Щоб позбутися відчуття постійного страху перед невизначеним майбутнім, він пішов на відчайдушний вчинок.

...У Києві на вулиці Саксаганського проживали мачуха Олександра Гнатовича – Олена Петрівна Кареєва (Гоберман) з дочкою. Коли помер їх знайомий студент Георгій (Юрій) Ва­сильович Кондратюк, мачуха передала його документи Олександру Гнатовичу. Після довгих роздумів О.Г.Шаргей став у Малій Висці на військовий облік як Юрій Васильович Кондратюк, 1900 року народження, син викладача гімназії з Волині.

Тривалий час Шаргей ­Кондратюк працював на півдні України, Кубані, Північному Кавказі. Зокрема, 1925 року він переїхав на станцію Криловська Краснодарського краю і став працювати механіком на хлібному елеваторі, а через два роки отримав запрошення до Новосибірська для роботи в "Хлібопродукті", де брав участь у будівництві та вдосконаленні елеваторів. Саме тоді він по­будував у Камені­на­Обі свій зна­­ме­нитий елеватор "Мастодонт" – величезне зерносховище на 13 тисяч тонн, справжнє технічне диво.

30 липня 1930 року його разом з кількома іншими співробітни­ками "Хлібопродукту" було заарештовано за обвинуваченням у шкідництві. Одним з пунктів обвинувачення було те, що він будував "Мастодонт" не лише без креслень, але й навіть без цвяхів. Місцеве керівництво дійшло висновку, що будова не витримає вели­чез­ної кількості зерна й розвалиться.

10 травня 1931 року Кондратюка бу­ло засуджено на три роки таборів (хоча "Мастодонт" простояв більше шістдесяти років і згорів у середині 1990­х років). Замість таборів Юрій Васильович був залучений до роботи в Новосибірському спе­ціалізованому Бюро № 14 для в'язнів­інженерів з проектування вугільних підприємств. Під час роботи в Бюро № 14 Ю.В.Кон­дратюк випадково ознайомився з умовами конкурсу, оголошеного Наркоматом важкої промисловості, на проектування потужної Кримської вітроелектростанції (ВЕС). Юрій Васильович зробив ескізи, привів розрахунки й відправив їх фахівцям. Завдяки його новаторським пропозиціям і за сприяння ініціатора цих робіт народного комісара (по сучасному – міністра) важкої промисловості Серго Орджонікідзе Кон­дратюка залучають до реалізації незвичайного проекту. У травні 1933 року він потрапив до філії Інституту промислової енергетики в Харкові, на той час столиці України.

Проект станції був виконаний у співавторстві з П.К.Горча­ковим, а пізніше до проекту залучили ін­женера М.В.Нікітіна, майбутнього творця будівлі Московського державного уні­верситету і Останкінської телевежі в Москві та інших визначних споруд. 1937 року на горі Ай­Петрі в Криму почалося будівництво фундаменту станції, проте уже 1938 року було ухвалено рішення про припинення проектування й будівництва потужних вітроелектростанцій, серед яких був і спільний з М.В.Нікітіним проект ВЕС потужністю 12 МВт, з баштою заввишки 160 м і трилопатевим пропелером діаметром 80 м. У зв'язку із цим у наступні два роки Кондратюку довелося займатися проектуванням малих дослідних вітрових електростанцій у Проектно­екс­пе­риментальній конторі вітро­елек­тро­стан­цій.

Під час одного із приїздів до Москви Кондратюк зустрівся з С.П.Корольовим і одержав від нього запро­шення на роботу, проте відповів відмовою. Робота над війсь­ковими проектами передбачала суворий контроль з боку "органів", і Юрій Васильович побоювався, що ретельна перевірка його біо­графії могла роз­крити факт підробки документів і біло­гвардій­ське минуле...

21 червня 1941 року Ю. В. Кондратюку виповнилося 44 роки, а вже через декілька днів він пішов добровольцем на фронт. Був зарахований рядовим телефоністом до роти зв'язку 2­го стрілецького полку 21­-ї Московської дивізії народного ополчення Київського району 33­ї Армії Резервного фронту. Згодом став командиром відділення, а потім і помічником командира взводу зв'язку. 23 лютого 1942 року Юрій Васильович Кондратюк загинув у бою з німецько­фашистськими загарбниками на околицях села Кривцово Болховського району Орловської області...

...Думка про польоти до Місяця і планет Сонячної системи захопила Олександра Шаргея ще під час навчання в гімназії. Він завів зошит, у якому почав записувати свої перші розрахунки й думки, що сто­сувалися польотів у простори Всесвіту.

У своїй першій книжці "Тим, хто буде читати, щоб будувати", виданій у 1919 році, він написав: "Насамперед, щоб питання цієї праці само по собі не лякало вас і не відвертало від думки про можливість здійснення, увесь час твердо пам'ятайте, що з теоретичного боку політ на ракеті у світовий простір нічого неймовірного собою не представляє".

У цій праці він вивів основне рівняння руху ракети, навів схему та опис чотириступінчастої ракети на киснево­водневому паливі, камери згоряння ракетного двигуна з різними комбінаціями розташування форсунок окисника й пального, параболоїдного сопла й багато іншого. Тут також було запропоновано використовувати опір атмосфери для гальмування ракети під час її спуску з метою економії палива, під час польотів до інших планет виводити корабель на орбіту штучного супутника, а для посадки на них людини й повернення на корабель застосувати компактний злітно­посадочний модуль (це і було реалізовано американським агентством NASA у програмі "Apollo"), використовувати гравітаційне поле небесних тіл для додаткового розгону або гальмування космічного апарата для польотів у Сонячній системі ("пертурбаційний маневр"), розглянуто можливість використання сонячної енергії для живлення бортових систем космічних апаратів і розміщення на навколоземній орбіті великих дзеркал для освітлення поверхні Землі.

Тільки в 1920­х роках йому на очі потрапив старий номер журналу "Вісник повітроплавання" зі статтею К.Е. Ціолковського про польоти в космос. Як же шкодував Юрій Васильович про те, що це сталося так пізно! "У той же час, – писав Кондратюк, – я із задоволенням побачив, що не тільки повторив попереднє дослідження, хоча й іншими методами, але зробив також і нові важливі внески в теорію літа".

Згодом Кондратюк підготував до друку ще одну книгу під назвою "Завоювання міжпланетних просторів". "Головнаука" тривалий час "тягнула гуму" з питанням видання цієї книги, аж поки Кондратюк у 1929 році не надрукував її за власні кошти в Новосибірську. У ній лише 73 сторінки, 6 аркушів схем і креслень, але саме ця тоненька брошурка принесла авторові світову славу.

У цій книзі запропоновано послідовність перших етапів освоєння космічного простору і розвинуто деякі ідеї, сформульовані у першій книзі.

Юрій Кондратюк запропонував оптимальний шлях ракети після її старту (так звану "криву ульоту"), а саме: вертикальний підйом крізь щільні шари атмосфери, а далі на орбіту за певною траєкторією. Він розглянув питання теплового захисту космічних апаратів під час їх руху в атмосфері. Але найголовнішою його пропозицією стали проміжні міжпланетні бази із запасами всього необ­хідного для тривалого польоту. Він підкреслював необхідність створення постійної космічної бази на орбіті навколо Місяця, на яку вантажі доставлятимуть автоматичні вантажні ракети, а міжпланетні кораблі зможуть поповнити свої запаси й продовжити шлях до Марса, Венери або Меркурія.

Кондратюк писав також про можливість спуску корабля на крилах і розробив схему "космічного човника". Він передбачив, що під час першого польоту на Місяць екіпаж кос­мічного корабля складатиметься із трьох людей, двоє з яких за допомогою спе­ціального модуля дістануться місячної поверхні, а третій залишиться в кораблі на навколомісячній ор­біті (що і сталося саме так майже через сорок років).

Нині пам'ять Ю.В.Кондратюка шанують у всьому світі. Його іменем названо кратер на зворотній стороні Місяця й малу планету Сонячної системи, а також трасу, рухаючись по якій, ракета з людиною вперше до­сягла Місяця. В Києві його іменем названо вулицю, в Полтаві відкрито па­м'ятник, а його ім'я присвоєно Полтавському національному технічному університету. Є медаль імені Ю.В. Кондратюка, випущено ювілейну монету і дві поштові марки. У Російській Федерації його іменем названо вулицю в Москві і площу в Новосибірську, в станиці Жовтневій Криловського району Краснодарсь­кого краю відкрито "Меморіальний музей Ю.В. Кондратюка". Американці, які вважають Кондратюка родоначальником космічної ери, на мисі Канаверал установили йому пам'ятник. А в день його ювілею – 21 червня 2012 р. – головна сторінка найпопулярнішої пошукової системи в Інтернеті Google була присвячена Ю.В.Кондратюку.

І. Мікульонок