Нещодавно НТУУ «КПІ» став академічним членом Асоціації «Інформаційні технології України», отримавши відповідний сертифікат. Асоціація об’єднує 33 промислові компанії, 3 науково-дослідні інститути та 8 вищих навчальних закладів. Її створили в 2004 р. українські IT-компанії – Miratech, Softline, Mirasoft, ProFIX, Ukrsoft, SoftServe, які є провідними українськими розробниками програмного забезпечення та мають успішний досвід продажу й ліцензування послуг на розвинутих ринках інших країн.
Представником Київської політехніки в Асоціації «IT України» є доцент ІПСА Ю.О.Тимошенко, який уже не перший рік співпрацює з цією організацією. Він люб’язно погодився розповісти про роботу «IT України» та відповісти на запитання кореспондента «КП».
– Юрію Олександровичу, на вирішення яких завдань спрямована діяльність Асоціації?
– Метою створення Асоціації є консолідація зусиль для просування на зовнішні ринки конкурентноспроможної продукції українських компаній, злиття наукового і виробничого потенціалу України для створення програмного забезпечення (ПЗ), що відповідає міжнародним стандартам, а також умов для подальшого розвитку галузі.
Нині в Україні діє приблизно 400 фірм – розробників ПЗ. Асоціація є лобіюючим органом, покликаним довести до державних структур, які приймають рішення щодо подальшого розвитку IT-галузі, інформацію та пропозиції, що сприятимуть перетворенню IT-індустрії у провідну в економіці країни. Адже розвиток IT-технологій має входити до п’ятірки пріоритетних у державі.
– В інших країнах існують подібні асоціації?
– У вересні 2004 року Асоціація «IT України» стала
повноправним членом Всесвітнього альянсу інформаційних технологій і послуг – WITSA (від кожної країни може входити тільки одна асоціація). До складу цього об’єднання входять провідні асоціації з 68 країн світу. Члени WITSA займають близько 90% світового ринку інформаційних технологій.
– Чи має Україна науковий та виробничий потенціал, необхідний для розвитку IT-галузі?
– Вищі навчальні заклади нашої країни щорічно випускають близько 50 тисяч ІТ-спеціалістів. Це четвертий показник у світі після США, Індії та Російської Федерації. Безумовно, маючи такий значний кадровий ресурс для розвитку ІТ-сфери, Україна здатна пропонувати на світових ринках інтелектуальні послуги, унікальні ноу-хау, новітні принципи організації обчислювального процесу, розробку програмного забезпечення тощо. З іншого боку, добре відомо, що останнім часом на внутрішньому ринку інформаційно-комунікаційних технологій значно загострилась проблема дефіциту персоналу. Справа навіть не в тому, що ВНЗ не встигають підготувати необхідну кількість фахівців, але й у рівні їх підготовки, який все менше відповідає існуючим ринковим вимогам (попит на IT-фахівців у світі наведено на діаграмі).
Такий стан речей, на мою думку, обумовлений наступними чинниками:
– як і раніше, у сфері освіти і науки панує «радянська» система управління;
– відсутня IT-спрямована державна політика (інакше – «roadmap»);
– сфери IT-бізнесу та освіти значною мірою є відокремленими.
Для вирішення першого завдання потрібна політична воля керівництва держави, розуміння виняткової ролі ІТ для багатьох сфер суспільства та вдумливий організаційний рівень виконання. Стосовно інших пунктів слід скористатися програмами, напрацьованими міжнародною професійною спільнотою.
– Як і в інших країнах, нині держава поступово перестає бути основним замовником на підготовку тих чи інших фахівців?
– На сьогодні майже 80% молодих спеціалістів-комп’ютерників працюють у приватних компаніях. Тож ці структури (а якщо узагальнити – ринок) і диктують, яких фахівців потрібно готувати у ВНЗ.
– Як відомо, найближчими «до землі» – підготовки і працевлаштування випускників – є не управлінські чи навчальні комплекси, а їх дрібніші складові, тобто кафедри. Саме вони найпершими мають реагувати на вимоги ринку?
– Головними фігурами в системі освіти, як і раніше, залишаються міністр та очолюване ним міністерство, інші державні установи, на кшталт казначейства, тендерної палати тощо, нарешті – ректор та ректорат ВНЗ. Кафедрам у цьому ланцюзі залишається роль статистів та виконавців генеральних ідей керівництва. Згадаємо, що всі зміни в системі вищої та середньої освіти за роки незалежності були здійснені, переважно, з ініціативи саме міністрів.
Реалії ж сьогодення такі, що головною «рушійною» силою системи вищої освіти мають бути завідувач кафедри, його «школа» та очолюваний ним педагогічний колектив. Кафедри у своїй організаційній, дослідницькій та навчально-методичній роботі повинні бути морально, інтелектуально та економічно незалежними установами, а університети загалом, маючи чітке державне фінансування, – автономними від політичної та економічної влади. Основним повинен стати принцип свободи наукових досліджень, освіти та викладання.
– Усілякі зміни в навчальному процесі (приміром, введення нових дисциплін) вимагають певного фінансування. Звідки його можна взяти?
– Університети є лише однією зі сторін ринку освітніх послуг, правила гри на якому все більше встановлює інша сторона, а саме економіка та бізнес. Тому диктат університетів у викладанні повинен змінитися (за винятком невеликої кількості фундаментальних спеціальностей) на диктат «споживачів» випускників вищої школи. Саме існування бізнесу, наприклад, у сфері високих технологій суттєво залежить від кваліфікації їх працівників, і відповідно від глибини та якості навчання в системі вищої технічної освіти. Тому бізнес повинен здійснювати істотне фінансування потреб закладів освіти, значною мірою визначати кількість та освітній рівень випускників ВНЗ тощо.
– Підготовка фахівців на замовлення бізнесових структур, певно, потягне за собою і нові вимоги до викладачів та методики викладання?
– Освіта тільки тоді буде сучасною та відповідатиме потребам суспільства, коли на кафедрах буде жорстко дотримуватися принцип єдності викладання і наукових досліджень. Кожна кафедра повинна мати свою науково-дослідну базу. У такому разі викладач і він же – дослідник повинен мати можливість змінювати навчання відповідно до нових наукових досягнень і технологій та потреб ринку.
Для проведення вищезазначених змін у системі вищої освіти немає потреби вигадувати суто «український» шлях. Потрібна лише політична воля керівництва держави, вдумливий організаційний рівень виконання та розуміння виняткової ролі ІТ у сфері освіти і науки.
– Що робиться у світі для уніфікації вимог до IT-фахівців та гармонізації навчальних програм для їх підготовки?
– У системі підготовки фахівців сфери «Computer Science» (CS) існують такі проблеми:
1. Для яких галузей, сфер використання потрібні відповідні фахівці, їх кількісний склад тощо?
2. Якою повинна бути спеціалізація «CS» бакалаврів та магістрів, рівень їх підготовки?
3. Яким вимогам повинно відповідати методичне та інформаційне забезпечення підготовки випускників напряму «CS»?
Відносно просто вирішується остання сформульована проблема. У цьому
напрямі, на мій погляд, потрібно якнайширше застосувати документ «Computing Curricula 2001» (новітня версія рекомендацій з викладання інформатики, розроблена в рамках спільного проекту Асоціації з обчислювальної техніки ACM та Ради з освітньої діяльності комп’ютерного товариства IEEE Computer Society). Як відомо, перша версія подібних рекомендацій з’явилась ще у 1968 р. – CC’68, далі наступні – СС’78, СС’91, котрі суттєво вплинули на становлення інформатики як академічної дисципліни та вважаються еталоном для викладання в усьому західному вченому світі. Напевно, і наша вища школа не повинна стояти осторонь світових тенденцій в освіті.
Далі Юрій Олександрович повідомив, що Асоціація «IT України» надала для НТУУ «КПІ» декілька примірників «Рекомендаций по преподаванию программной инженерии и информатики в университетах» (переклад з англійської, 500 стор.), де узагальнено досвід та викладено рекомендації з викладання комп’ютерних дисциплін, що базуються на звіті комісії освітньої ради ACM та IEEE. У посібнику, зокрема, наведено рекомендації до навчальних планів з інформатики, проектування апаратних платформ, програмної інженерії та інформаційних систем. У додатках наведено докладні відомості про сукупність знань та компетенцій, якими мають володіти фахівці, а також опис курсів.
Посібник, упевнений Ю.О.Тимошенко, буде корисний для студентів та викладачів. Примірники «Рекомендаций...» буде передано до НТБ НТУУ «КПІ» та на провідні кафедри.